7 лютого – пам'ять святителя Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського

Святитель Григорій Богослов, архієпископ Константинопольський, вселенський отець і учитель Церкви, народився у християнській родині знатного роду в 329 році, в Аріанзі. Батько його, також святитель Григорій, був єпископом Назіанським.

Святий Григорій отримав повну і різнобічну освіту. Шість років провів святитель в Афінах. Разом зі святим Григорієм навчався святий Василій, майбутній архієпископ Кесарії Каппадокійської. Дружба, закладена ще в школі Кесарії, зросла у глибокі духовні узи. Знайомство з Юліаном, майбутнім імператором – відступником від віри Христової, обернулося незабаром непримиренною ворожнечею.

В 358 році святий Григорій таємно залишив Афіни і повернувся до батьків до Назіанзу. Тут він, майже в 30-річному віці, прийняв від свого батька святе Хрещення. У 361 році він прийняв сан пресвітера. Однак, відчуваючи, що для нього незмірно ближче усамітнення і безмовна молитва, ніж пастирська діяльність, святий Григорій поспішив в пустелю до святого Василія.

Там, на самоті, він зміцнився духом, знайшов сили повернутися до пастви і з честю виконувати свій обов'язок. Незабаром святому Григорію випала важка справа примирення єпископа з паствою, яка засудила свого пастиря за підписання двозначного викладення догматів віри. Святий Григорій дав пастві час на прояв перших почуттів, а потім переконав отця відкрито визнати свою помилку. Після цього він, виголосивши проповідь про необхідність примирення, досяг бажаного.

Святитель Василій Великий поставив святого Григорія єпископом міста Сасима, але, щоб підтримати старого батька, святитель Григорій залишився у Назіанзі і після смерті батька деякий час керував паствою цього міста.

По смерті Константинопольсього патріарха Валента у 378 році, Антіохійський Собор запросив святителя Григорія допомогти Константинопольській Церкви, яка в той час більш ніж будь-яка інша була спустошена єретиками. У 379 році він почав служити і проповідувати у невеликій домовій церкві своїх родичів. Він назвав цю церкву Анастасія («Воскресіння»), вірячи, що саме в цьому невеликому храмі і почне воскресати Православ'я.

Всюди панували єретики – аріяни та аполлінаристи. І чим голосніше лунала його проповідь, тим більше збільшувалися зібрання храму і тим сильніше зростав опір єретиків. У ніч на Пасху 21 квітня 379 року, коли святитель Григорій звершував Хрещення новонавернених, юрба озброєних єретиків увірвалась в храм і обрушила на православних град каменів, убивши одного єпископа і поранивши святого Григорія. Але терпіння і лагідність святого були найкращою його бронею, а слово збирало православних.

Твори святителя Григорія – слова, листи, вірші, показують, що він прагнув бути проповідником, гідним істини Христової. Йому був посланий дар слова, і святий хотів принести його в дар Богу.

У п'яти проповідях – «Словах про Богослів'я», викриваючи схильних до багатослівним міркувань послідовників Євномія, святитель Григорій, насамперед, дає точні визначення, хто з ким і коли може богословствувати. Про Бога можуть міркувати тільки досвідчені, що досягли успіху у спогляданні і, перш за все, чисті душею та тілом, або принаймні очищають себе.

Слава про православного проповідника поширювалась на Схід і Захід. Під час хвороби святителю був нанесений удар. Той, кого він вважав своїм другом, філософ Максим, був таємно висвячений на місце святителя Григорія у самому Константинополі. Вражений невдячністю Максима, святитель вирішив залишити кафедру, але вірна паства втримала його. Народ вигнав самозванця з міста.

24 листопада 380 року до столиці прибув святий цар Феодосій Великий і, підтвердивши свій указ проти єретиків, повернув православним головний храм, куди урочисто ввів святителя Григорія. Незабаром на життя святителя було підготовлено замах, але той, хто мав стати вбивцею, сам з'явився до святого зі сльозами каяття.

В 381 році на Другому Вселенському Соборі святитель Григорій був затверджений в сані Константинопольського Патріарха. По кончині Антіохійського Патріарха Мелетія святитель головував на Соборі. Сподіваючись примирити Захід зі Сходом, він пропонував визнати Антіохійським Патріархом Павлина.

Коли ж прибули ті, хто й раніше діяв проти святителя Григорія на користь Максима, багато хто, особливо єгипетський та македонський єпископат, не захотіли вважати святого Патріархом Константинопольським. Святитель вирішив пожертвувати собою для миру Церкви.

Після повернення на батьківщину, піклуючись про поневолену аполлінаристами назіанську паству, він призначив єпископом благочестивого Євлалія та пішов у люб'язне своєму серцю усамітнення в Аріанз. Не залишаючи пустелі, святитель з ревнощами до істини Христової стверджував Православ'я своїми листами і віршами. У 389 році, 25 січня, преставився той, кого Церква вшанувала ім'ям, засвоєним улюбленому учневі Христовому – святому євангелісту Іоанну.