15 січня – пам'ять преподобного Серафима Саровського

Преподобний Серафим Саровський, великий подвижник, народився 19 липня 1759 року. Батьки преподобного, Ісидор та Агафія Мошніни, були жителями Курська. Ісидор був купцем і брав підряди на будівництво будівель, а в кінці життя почав будівництво собору, але помер до завершення робіт. Молодший син Прохор залишився під опікою матері, яка виховала в сина глибоку віру.

Після смерті чоловіка Агафія Мошніна, яка продовжувала будівництво собору, взяла одного разу туди з собою Прохора, який, оступившись, впав з дзвіниці вниз. Господь зберіг життя майбутнього світильника Церкви: перелякана мати, спустившись вниз, знайшла сина неушкодженим.

Юний Прохор, володіючи чудовою пам'яттю, незабаром навчився грамоти. Він з дитинства любив відвідувати церковні служби і читати своїм одноліткам Святе Письмо і Житія святих, але найбільше любив молитися або читати Святе Євангеліє на самоті.

Якось Прохор важко захворів, життя його було в небезпеці. Уві сні хлопчик побачив Божу Матір, що обіцяла зцілити його. Незабаром через двір садиби пройшла хресна хода з іконою Знамення Пресвятої Богородиці. Мати винесла Прохора на руках, і він приклався до святої ікони, після чого став швидко одужувати.

Ще в юності у Прохора дозріло рішення цілком присвятити життя Богові і піти в монастир. Благочестива мати не перешкоджала цьому і благословила його на чернечий шлях розп'яттям, яке преподобний все життя носив на грудях. Прохор з паломниками відправився пішки з Курська до Києва на поклоніння Печерським угодникам.

Схимонах старець Досифей, якого відвідав Прохор, благословив його йти в Саровську пустель і рятуватися там. Повернувшись ненадовго до рідної домівки, Прохор назавжди попрощався з матір'ю і рідними. 20 листопада 1778 року він прийшов в Саров, де настоятелем тоді був мудрий старець, батько Пахомій.

Через два роки послушник Прохор захворів водянкою, тіло його розпухло, він відчував тяжкі страждання. У Прохора було бачення: в невимовному світлі з'явилася Матір Божа у супроводі святих апостолів Петра і Іоанна Богослова. Вказавши рукою на хворого, Пресвята Діва сказала Іоанну: «Сей – від роду нашого». Потім вона торкнулася жезлом боки хворого, і негайно рідина, що наповнювала тіло, стала витікати через отвір, і швидко настало одужання.

Пробувши вісім років послушником в Саровській обителі, Прохор прийняв чернечий постриг з ім'ям Серафим, що настільки добре виражало його полум'яну любов до Господа і прагнення ревно Йому служити.

Серафим сподобився особливого благодатного бачення під час Божественної літургії. Після тропарів раптово його осінив світлий промінь. Піднявши очі, преподобний Серафим побачив Господа Ісуса Христа, що йде по повітрю від західних дверей храму, в оточенні Небесних безтілесних Сил. Дійшовши до амвона, Господь благословив усіх, хто молиться і вступив до місцевого образу праворуч від царських врат. Преподобний Серафим, у духовному захваті дивлячись на дивне явище, не міг ані слова промовити, ні зійти з місця. Його відвели під руки у вівтар, де він простояв ще три години, змінюючись від благодаті, що зійшла на нього.

Після бачення преподобний підсилив подвиги. Своє келійне молитовне правило він здійснював за статутом древніх пустельних обителей.

Бачачи подвиги преподобного Серафима, диявол задумав убити його і наслав грабіжників. Підійшовши до святого, який працював на городі, розбійники почали вимагати від нього гроші. У преподобного в цей час була в руках сокира, він був фізично сильний і міг би оборонятися, але не захотів цього робити. Розбійники стали бити преподобного, обухом проломили голову, зламали кілька ребер, потім, зв'язавши його, хотіли кинути в річку, але спочатку обшукали келію в пошуках грошей. Все розтрощивши в келії і нічого не знайшовши, крім ікони і декількох картоплин, вони посоромились свого злодіяння і пішли. Преподобний, прийшовши до тями, доповз до келії і, жорстоко страждаючи, пролежав усю ніч.

На ранок з великим трудом він добрів до обителі. Братія жахнулися, побачивши пораненого подвижника. Вісім діб пролежав преподобний, страждаючи від ран; до нього були викликані лікарі, які здивувалися тому, що Серафим після таких побоїв залишився живий. Але преподобний не від лікарів отримав зцілення: Цариця Небесна явилася йому уві сні з апостолами Петром та Іоанном. Торкнувшись голови преподобного, Пресвята Діва принесла йому одужання.

Залишившись назавжди зігнутим, преподобний ходив, спираючись на палицю або топірець, проте своїх кривдників пробачив і просив не карати.

В останній період земного життя преподобний Серафим особливо дбав про своє улюблене дітище – Дівеївську жіночу обитель. Він був справжнім батьком для сестер, якы зверталися до нього.

Всі знали і шанували преподобного Серафима як великого подвижника і чудотворця. За рік і десять місяців до своєї смерті, в свято Благовіщення, преподобний Серафим ще раз сподобився явища Цариці Небесної в супроводі Хрестителя Господнього Іоанна, апостола Іоанна Богослова і дванадцяти дів, святих мучениць і преподобних. Пресвята Діва довго розмовляла з преподобним, доручаючи йому Дівеївських сестер. Закінчивши розмову, Вона сказала йому: «Скоро, любіміче Мій, будеш з нами». При цьому явищі, при чудовому відвідуванні Богоматері, була присутня одна Дивеївських стариць.

Преподобний сам вказав місце, де слід було поховати його, – поблизу вівтаря Успенського собору. 1 січня 1833 року преподобний Серафим в останній раз прийшов в лікарняну Зосимо-Савватієвську церкву до літургії і причастився Святих Таїн, після чого благословив братію і попрощався, сказавши: «Рятуйтеся, не сумуйте, пильнуйте, днесь нам вінці готуються». Другого січня келейник преподобного, батько Павло, о шостій годині ранку вийшов зі своєї келії, прямуючи до церкви, і відчув запах гару, що йшов з келії преподобного; в келії святого завжди горіли свічки, і він говорив: «Поки я живий, пожежі не буде, а коли я помру, кінець мій відкриється пожежею».