8 жовтня Церква вшановує пам'ять преподобного Сергія Радонезького

Преподобний Сергій народився у селі Варниці, під Ростовом, 3 травня 1314 року в родині благочестивих і знатних бояр Кирила та Марії.

Господь обрав його ще від утроби матері. У житії преподобного Сергія розповідається про те, що за Божественною літургією ще до народження сина праведна Марія та молільники чули триразовий покрик дитини: перед читанням Святого Євангелія, під час Херувимської пісні та коли священик вимовив: "Святая святим". Бог дарував преподобним Кирилу та Марії сина, якого назвали Варфоломієм.

З особливою старанністю отрок Варфоломій заглиблювався у молитву, не пропускаючи жодного Богослужіння. Вже в дитинстві він наклав на себе суворий піст, нічого не їв по середах і п'ятницях, а в інші дні харчувався лише хлібом та водою.

Близько 1328 року батьки преподобного Сергія переселилися з Ростова у Радонеж. Поховавши батьків, Варфоломій разом з братом Стефаном вийшов для пустельництва в ліс (за 12 верст від Радонежу). Спочатку вони поставили келію, а потім невелику церкву, і, з благословення митрополита Феогноста, вона була освячена в Ім'я Пресвятої Трійці. Але незабаром, не витримавши труднощів життя в пустельному місці, Стефан залишив брата і перейшов у Московський Богоявленський монастир.

Варфоломій же 7 жовтня 1337 року прийняв постриг у чернецтво від ігумена Митрофана з ім'ям святого мученика Сергія і поклав початок новому проживанню на славу Живоначальної Трійці. Зазнаючи спокуси та напасти бісівські, Преподобний сходив від сили в силу.

Поступово він став відомий іншим ченцям, що шукали його керівництва. Преподобний Сергій всіх приймав з любов'ю, і незабаром в маленькій обителі склалося братство з дванадцяти ченців.
Не без зусиль ченці вмолили преподобного Сергія прийняти ігуменство над обителлю. У 1354 році єпископ Волинський Афанасій висвятив Преподобного на ієромонаха і звів у сан ігумена. Слава про подвиги преподобного Сергія стала відома у Константинополі, і Патріарх Філофей надіслав Преподобному хрест, параман та схиму в благословення на нові подвиги, Благословенну грамоту, порадив обранцеві Божому влаштувати чернецький монастир.

З патріаршим посланням Преподобний вирушив до святителя Алексія і отримав від нього раду ввести суворий чернецький статут. Ченці почали нарікати на строгість статуту, тому Преподобний змушений був покинути обитель. На річці Киржач він заснував обитель на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Порядок в колишній обителі став швидко занепадати, і ченці, які  залишилися, звернулися до святителя Алексія, щоб він повернув святого.

Ще за життя преподобний Сергій удостоївся благодатного дару чудотворінь. Він воскресив отрока, коли зневірений батько вважав єдиного сина назавжди втраченим. Слава про чудеса, скоєні преподобним Сергієм, стала швидко поширюватись, і до нього почали приводити хворих як з навколишніх селищ, так і з віддалених місць. І ніхто не залишав Преподобного, не отримавши повчальних порад та зцілень від недуг.

Одного разу під час літургії Преподобному співслужив Ангел Господній, але за смиренням своїм преподобний Сергій заборонив будь-кому розповідати про це до кінця його життя на землі.

Руська земля у той час страждала від татарського ярма. Великий князь Димитрій Іоаннович Донський, зібравши військо, прийшов в обитель преподобного Сергія випросити благословення на майбутній бій. На допомогу великому князеві Преподобний благословив двох ченців своєї обителі: схимонаха Андрія (Ослябю) та схимонаха Олександра (Пересвіта) та передрік перемогу князю Димитрію. Пророцтво преподобного Сергія виповнилося: 8 вересня 1380 року, в день свята Різдва Пресвятої Богородиці, руські воїни здобули повну перемогу над татарськими полчищами на Куликовому полі, поклавши початок звільнення Руської землі від татарського ярма. Під час битви преподобний Сергій разом з братією стояв на молитві і просив Бога про дарування перемоги руському воїнству.

Досягнувши глибокої старості, Преподобний, за півроку прозрівши свою кончину, закликав до себе братію і благословив на ігуменство досвідченого в духовному житті та послуху учня, преподобного Никона. У безмовній самоті Преподобний преставився до Бога 25 вересня 1392 року. Напередодні великий угодник Божий в останній раз закликав братію і звернувся зі словами заповіту: "Пильнуйте себе, браття. Насамперед майте страх Божий, чистоту душевну і любов нелицемірну один до одного".