10 вересня Церква вшановує набуття мощей преподобного Іова Почаївського

Преподобний Іов Почаївський народився близько 1551 року в Галичині від благочестивих батьків на прізвисько Залізо і був названий в хрещенні Іоанном. Він жив у важкі для Росії роки, коли на західних околицях православний народ Волині і Галичини піддавався церковним і політичним утискам з боку польсько-литовських магнатів.

У десятирічному віці хлопчик залишив батьківський дім і просив ігумена найближчого Угорницького монастиря дозволити йому служити в обителі. Своєю старанністю він завоював любов монастирського братства, прозорливий ж ігумен провидів у ньому великі духовні дари. На дванадцятому році життя Іоанн прийняв чернечий постриг з ім'ям Іов, а на тринадцятому – вже після багатьох чернечих подвигів – був висвячений в сан священика (згодом він прийняв схиму).

Звістки про духовні подвиги Іова широко поширилися по всьому краю. До преподобного почали приходити вельможі, просили духовного окормлення. Він став користуватися особливою довірою та заступництвом відомого захисника православ'я на Волині князя Костянтина Острозького. Князь звернувся до ігумена з проханням відпустити преподобного Іова в його князівський Дубенський Хресний монастир. Ігумен погодився, і через деякий час преподобний Іов був поставлений на чолі Дубенської братії.

Особливо важливою для зміцнення православ'я на Волині була видавнича й літературна діяльність преподобного Іова. Довгі роки (до 1932 року) в Почаївському монастирі зберігалась праця самого преподобного – «Книга блаженного Іова Почаївського, власною рукою написана», що містить до 80 бесід, повчань, проповідей, а також виписки з святоотцівських аскетичних і полемічних творів.

Преподобний Іов ігуменствував аж до 1649 року. Наступника собі він призначив майже у столітньому віці – на момент передачі сану преподобному було 98 років. Але і після цього Іов брав участь у найважливіших справах обителі. 2 листопада 1651 року святий отримав одкровення про свою близьку кончину, а 9 листопада мирно відійшов в інший світ.

Преподобний Іов був похований поблизу печери, де подвизався. Над його могилою часто бачили чудесне сяйво. Через сім років після кончини святий Іов тричі явився уві сні митрополиту Київському Діонісію (Балабану) зі звісткою про те, що прийшов час відкривати його святі мощі. Нетлінні мощі преподобного Іова були перенесені в храм Живоначальної Трійці, де поруч з ними відбулося багато чудес.

Чудесні зцілення від мощей преподобного Іова спонукали Святійший Синод вдруге відкрити їх, що й було здійснено 10 вересня 1833 року. Ця дата зараз вважається православним святом.