4 липня Церква вшановує пам'ять святої рівноапостольної мироносиці Марії Магдалини

В Магдалі народилася і виросла жінка, ім'я якої навіки увійшло в євангельську історію. Євангеліє нічого не розповідає нам про юні роки Марії, але Передання повідомляє, що Марія з Магдали була молодою, красивою і вела грішне життя. В Євангелії сказано, що Господь вигнав з Марії сім бісів. З моменту зцілення Марія почала нове життя і стала вірною ученицею Спасителя.
 
Євангеліє розповідає, що Марія Магдалина слідувала за Господом, коли Він з апостолами проходив містами та селами Юдеї і Галилеї з проповіддю Божого Царства. Разом з благочестивими жінками — Іоанною, дружиною Хузи (домоправителя Іродова), Сусанною та іншими.

Вона була вірна Йому не тільки в дні Його слави, але і в момент Його крайнього приниження та наруги. Вона, як оповідає євангеліст Матфей, була присутня і при похованні Господа. На її очах Йосиф з Никодимом внесли в гробницю Його бездиханне тіло.

Треба думати, що, змовившись іти в перший день тижня до Гробу рано вранці, святі жінки, розійшовшись у п'ятницю ввечері по своїх домівках, не мали можливості зустрітися одна з одною в день суботній, і, як тільки з'явилося світло наступного дня, пішли до гробниці не спільно, а кожна з свого будинку.

Марія прийшла до гробу одна. Побачивши ж відкочений від печери камінь, вона в страху поспішила туди, де жили найближчі апостоли Христа — Петро та Іоанн. Почувши дивну звістку про те, що забрали Господа з гробу, обидва Апостола побігли до гробу і, побачивши пелени і згорнутий плат, здивувалися. Апостоли пішли і нікому нічого не сказали, а Марія стояла біля входу в похмуру печеру і плакала.

Тут, у цьому темному гробі, ще так недавно бездиханним лежав Господь. Бажаючи переконатися, що гроб справді порожній, вона підійшла до нього — і тут сильне світло раптово осяяло її. Вона побачила двох Ангелів у білому одіянні, один з яких сидів у голови, а інший у ніг, де раніше було покладено тіло Ісусове. Почувши запитання: "Жінка, чого ти плачеш?" — вона відповіла тими ж словами, які тільки що сказала Апостолам: "Узяли мого Господа, і не знаю, де поклали Його". Сказавши це, вона повернулася, і в цей момент побачила Воскреслого Ісуса, який стояв біля гробу, але не впізнала Його.

Він запитав Марію: "Жінка, чого ти плачеш, Кого шукаєш?" Вона ж, думаючи, що бачить садівника, відповідала: "Господарю, якщо ти виніс Його, скажи, де ти поклав Його, і я візьму Його".

Але в цей момент вона впізнала голос Господа, голос, який був їй знайомий з того самого дня, як Він зцілив її. Цей голос вона чула в ті дні, в ті роки, коли разом з іншими благочестивими жінками ходила за ним по всіх містах і селах, де лунала Його проповідь. З грудей її вирвався радісний крик: "Раввуні!", що значить Вчитель.

Повагу і любов, ніжність і глибоку шану, почуття вдячності і визнання Його вищості як великого Вчителя — все злилося в одному цьому вигуку. Вона більше нічого не могла сказати і кинулася до ніг свого Вчителя, щоб омити їх сльозами радості. Але Господь сказав їй: "Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; але йди до братів Моїх та скажи їм: "Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого".

Вона прийшла до тями і знову побігла до Апостолів, щоб виконати волю Того, Хто послав її на проповідь. Знову вона вбігла в будинок, де ще перебували в сум'ятті Апостоли, і звістила їм радісну звістку: "Бачила Господа!" Це була перша в світі проповідь про Воскресіння.