Митрополит Митрофан (Нікітін): дорога Великого посту повинна привести до Бога
Напередодні Великого посту митрополит Горлівський й Слов'янський Митрофан звершив вечірню з чином прощення в Богоявленському кафедральному соборі в честь Новомучеників й сповідників Руської Церкви та привітав вірян із початком посту, повідомляє сайт Горлівської єпархії УПЦ.
«У християн прийнято з постом вітати один одного. Вже одне це говорить про те, що піст – це не є час зневіри чи скорботи, не є час, коли ми повинні скаржитися один одному на те, що змінилася їжа або більш тривалим стало богослужіння, а час, який для кожного з нас має нести радість», – зазначив владика.
Він підкреслив, що не можна примусити постити насильно, оскільки в цьому немає ні сенсу, ні користі. «Постити ми повинні тільки тоді, коли ми хочемо свідомо зробити якийсь крок у боротьбі зі своїми власними пристрастями та якийсь крок назустріч Богу», – сказав митрополит Митрофан.
Владика також порівняв духовний піст з фізичним тренуванням, труднощами, яким спортсмен радіє – «так і людина в духовному житті повиннна радіти, що у неї є можливість попрацювати».
За його словами, дорога посту повинна привести до Бога. «Поки людина ще молода духовно, поки вона робить перші кроки, вона свято вірить у те, що зможе зробити все, якщо захоче. Досить просто захотіти постити – і постити вийде, досить захотіти молитися – і молитися теж вийде, досить захотіти щось добре зробити – і все у тебе піде як по маслу, і всі тебе приймуть із розпростертими обіймами», – сказав він.
Справжні зміни в людині за час посту відбудуться тільки тоді, коли серця людини торкнеться Божественна благодать. А для цього, як зазначив Горлівський митрополит, потрібно побороти свою гординю, щиро покаятися та попросити вибачення – не формально, а у тих, кого ми образили, або хто нас образив. «Потрібно не у цих 99 попросити вибачення – хоча це теж непогано, – а у цього одного», – сказав він.
І найголовніші аспекти Великого посту, як зауважив митрополит Митрофан: «Вчитися робити добро, не чекаючи подяки, прощати, причому не один раз, а багато разів, усвідомлювати свою неміч перед Богом – що самі по собі, без допомоги Божої, ми нічого в собі виправити не можемо».
