– У кого колода в оці?! Та ви подивіться на себе, гріховодники! У мене всього лише паличка-виказуваличка!

Маленька дівчинка запитує дідуся:

– Дідусю, а тебе Бог створив?

– Так, маленька.

– А мене?

– Так, маленька, і тебе.

Декілька хвилин дівчинка із сумнівом вдивлялася то в дідуся, то у власне відображення у дзеркалі.

– Ти знаєш, дідусю, останнім часом Бог став працювати набагато краще!

Жінка просить освятити хрестик. Дуже маленький, крихітний. Я здивовано беру його на палець (вміщується на кінчику пальця) і говорю:
– Кому це такий маленький хрестик?
Думаю, може, внучці. Жінка – повна, велика – каже:
– Мені!
Я, здивовано:
– Навіщо ж вам такий маленький хрестик?
Жінка, із серйозним виразом обличчя:
– Просто втомилася… Не хочу великий хрест по життю нести…

Дванадцятирічний хлопчик вирішив за порадою батюшки взяти собі в сім’ї якийсь послух. Обговорив з мамою варіанти: прибирання квартири, миття підлоги та ін. Зупинився на посуді.
Миє після їжі за всіма посуд один день. Миє другий день. І відкриває собі, що це не так просто і легко, чого він раніше не помічав (коли посуд мила мама).
Каже: «Мамо, я хочу з тобою поговорити».
Мама сідає. Він сідає навпроти. Мовчить. Потім серйозно:
«Мамо, ми надто багато їмо…»

Кличу трудника, кажу йому: «Глянь, труба пічна прогоріла вже і покосилася на ігуменському корпусі!» Він відповідає: «Отче, як я зрозумів з недавніх читань за трапезою, – ченцю треба виглядати трохи безглуздим і дивним. Навіщо вам труба нова, хороша?» Задумався я... Це ми зараз «Благолюбство» читаємо.

Іноді Бог руйнує твої плани, бо знає, що ці плани зруйнують тебе.

Після служби парафіяни зібралися в трапезній. Сидять, чекають на священника. Трирічний малюк, побачивши батюшку, що з'явився в дверях, радісно всім повідомляє: «Нарешті Благослови прийшов!»