Лунає дзвінок келейнику намісника:

– Здрастуйте! Намісника можна?

– Його немає.

– Дайте, будь ласка, його телефон.

Келейник:

– А ви людина віруюча?

– Так.

– Прочитайте «Отче наш».

Людина читає.

– Гаразд, а тепер прочитайте «Символ віри».

Той, хто телефонує, читає.

– Ось вам телефон, а якщо намісник прийде, що передати, хто дзвонив?

Відповідь в трубці:

– Єпископ Амвросій.

Після служби жінка підходить до священика:

- Спасибі Вам, отче, Ви сьогодні сказали таку чудову проповідь. Там все прямо про моїх сусідів!

Один батюшка вночі через кладовище йшов. Йде, і стало йому раптом страшно. А тут чує – за ним якісь кроки. Він прискорює крок – і кроки теж, він ще швидше – і кроки за ним. Не витримав батюшка – побіг, а кроки за ним все ближче і ближче, тупіт такий. Раптом хтось хапає його за рясу. Він повертається – ні живий, ні мертвий від жаху. І тут йому голос жіночий з темряви: «Батюшка, благословіть!»

Молитва православної дівчини: Не для себе прошу, Господи, пошли моїй мамі дуже гарного зятя…

Підходить жінка до свічкової крамниці в храмі і запитує, показуючи на папірці, на яких пишуть записки:

– А навіщо вони? На них можна якесь побажання написати?

Настоятель: Так, побажання спасіння і Царства Небесного.

Монастирські будні.
У воротарню дзвонять всі, кому не лінь. Ось знову дзвінок. Літній чернець-воротар, з небажанням відірвавшись від книжки, перехрестивши телефон про всяк випадок, прикладає трубку до вуха:
– Алло, слухаю...
– У вас постригтися можна?
– Можна.
– А сьогодні можна?
– Ні, сьогодні не можна.
– А коли можна?
– Роки через три, якщо благословлять...
– Це... перукарня?
– Ні, це монастир.
– Монастир... який монастир?!
– Валаамский!
Короткі гудки в трубці...

Купила собі кошеня-сфінкса. Щоразу, коли бабуся приходить в гості, починає часто хреститися, примовляючи «Свят, Свят», поглядаючи на кошеня. Прийшовши в черговий раз, простягає в'язаний комбінезончик зі словами: «На! На страховисько своє одягни, все-таки дитина, хоч і бісівська, мерзне, шкода ж».