Що рухає патріотом? Зцілення «майданівського» сотника

01 Липня 2017 14:31
386
Що рухає патріотом? Зцілення «майданівського» сотника
Цієї неділі ми читаємо Євангеліє про те, як Христос зцілив слугу сотника. Багато різних зцілень і чудес творив Христос у дні свого земного життя. Більшість з них залишилися не відображеними Євангельською історією, а ті, які удостоїлися уваги апостолів, відрізнялися незвичністю, якщо таке слово застосовне до чуда, яке вже саме по собі незвичне.

Що ж звернуло увагу апостолів на зцілення слуги сотника? По-перше, Христос надає допомогу не одновірцю і одноплеміннику, а ворогу та окупанту – римському воїну. Більше того, Спаситель каже, що не сини Авраама та Ісаака наслідують Царство Боже, а ось такі люди, як цей язичник. Для вух іудея це звучало як богохульство.

Сам сотник відрізнявся не тільки вірою, але й благочестям, якого не мали іудеї. Він просить за раба, який в очах римлян та іудеїв був не більш ніж живим знаряддям праці. Це ми, освічені Євангелієм, говоримо про права людини, про гідність особистості. Але той світ, в якому жив Іісус, навіть поняття не мав про такі категорії. Для того світу «ближні» – це родичі та одноплемінники, а до решти співчуття було не більше, ніж до тварин. Іудеї ненавиділи римлян і самарян, а ті в свою чергу ненавиділи іудеїв. Та й те, що римський сотник звертається за допомогою до єврея, вже говорить про те, що він мислив поза стандартів того часу.

Христос приніс у світ поняття цінності людської особистості, поняття вселенського братства людей, тому що всі ми діти єдиного Отця. Він приніс у світ вчення про те, що Бог – це Любов, і спасіння душі – це вдосконалення в любові. Чи зберегли ми те, що приніс нам Христос?

На своєму найнижчому рівні люди – це звичайна зграя соціальних тварин. Не освічені Богом, не зрощені Благодаттю, вони живуть так само, як і зграї собак, вовків, мавп, та ін., тобто нападаючи, воюючи і конкуруючи між собою. У цьому виявляється глибинна, тваринна природа людини. На цьому тваринному рівні людині, так само, як і іншим тваринам, притаманна самопожертва. Бджоли гинуть, захищаючи свій вулик, деякі мурахи розривають собі животик та забризкують отрутою противника, віддаючи своє життя за мурашник.

Вчені проводили безліч експериментів, які підтверджували наявність у тварин почуття патріотизму і здатності до самопожертви. Живе група шимпанзе зі звичайним рівнем внутрішньогрупової агресії. Вони конфліктують за місце в ієрархії, сваряться, миряться, але тут до них підсаджують ще одну групу приматів. Поведінка першої групи різко змінюється. Агресія всередині неї зникає, мавпи починають допомагати один одному, демонструють взаємовиручку, альтруїзм і сильно незадоволені іншою групою, яку до них підселили. Аналогічну поведінку демонструють щури та інші види соціальних тварин.

Люди в цьому плані не є винятком. Все життя древніх проходило в конфлікті з сусідніми племенами. І на підсвідомому рівні у нас записана програма любові до родичів та ненависті до чужинців. Підлітки з різних районів міста і зараз б'ються між собою. В армії солдати об'єднуються за ознакою земляцтва.

Але людина не лише тварина. Бог дав нам у противагу тваринним інстинктам інші норми і закони, які набагато вище за тваринну модель людського співіснування. Вони вчать людей любові, толерантності, поваги один до одного, незалежно від того, чий ти родич і хто твої батьки. Це те, що нам дав Господь в якості норми життя – любов до Бога і людини. Але наш внутрішній, первісний, не освічений Христом предок на рівні інстинкту живе в глибині нашого «Я» і може бути викликаний, як джин із пляшки, за допомогою певних технологій.

Для того щоб це зробити, треба почати звертатися до глибинних почуттів, вказуючи на родинний племінний зв'язок. До співгромадян краще звертатися «брати і сестри» і якомога наполегливіше лякати їх небезпекою, яка нависла над нашим родинним племенем: «Батьківщина-мати у небезпеці, її треба захищати». Це буде тим заклинанням, яке почне з глибин нашого «Я» піднімати древню приспану силу первісної людини.

Мало кому прийде в голову, що батьківщина – це не мати, а лише географічна територія, де волею Промислу Божого він народився і живе. Хоча з таким же успіхом можна було народитися і в будь-якому іншому місці. Та й над конкретними загрозами цієї самої небезпеки також мало хто задумається. Але ці слова діють як чари. В усіх відразу активується родинний альтруїзм, і кожен стає готовим трохи пожертвувати собою за спільну справу. Асоціація батьківщини з матір'ю, співгромадян з кровними родичами включає первісний інстинкт захисту родинних зв'язків.

Дуже важливо, щоб все це називалося захистом, навіть якщо ви нападаєте. Тому що родинний альтруїзм був зрощений нашими первісними предками саме для захисту. Коли Гітлер виступав зі своїми полум'яними промовами перед військом, він говорив не про напад, а про захист чистоти арійської нації, про загрозу для Німеччини. Якщо правильно підбирати слова, це буде працювати. Але це тільки півсправи.

Друга половина полягає в тому, щоб змусити людину вбивати. Справа в тому, що психічно нормальні люди не люблять вбивати один одного, навіть якщо їм за це нічого не загрожує. Щоб зняти з них цю заборону, потрібно перетворити противника на недолюдину. Як це робиться? У людському мозку є функція інстинкту відрази. Павуки, змії, миші, пацюки, всякі черв'яки і т. п. викликають у нас почуття огиди. Вчені давно помітили, що збудження ділянок мозку, які відповідають за огиду, пригнічують у нас ділянки мозку, які відповідають за співчування та жалість. Тому людина сприймає те, що у неї викликає огиду, як щось неживе, навіть якщо це не так. В неї є лише одне бажання – позбутися назавжди об'єкта відрази.

І тут є ще одна важлива деталь. Чим більшу огиду людина відчуває, тим сильніше в неї потреба приналежності до своєї групи, що в соціальному плані проявляється як патріотизм. І, відповідно, тим вище її неприязнь до чужих груп, що в соціальному плані проявляється як ксенофобія. Тобто чим огидніше людям, тим більше вони патріоти і ксенофоби. Отже, якщо влада хоче отримати вигоду від свого народу, вона повинна зробити так, щоб народу було огидно, і далі перенести цю відразу на образ ворога. Цього самого ворога потрібно дегуманізувати, називати якими завгодно словами, і чим більш гидкими вони будуть, тим вище шанс, що народ послухає владу. Коли ми звертаємося до інстинктів, буде працювати будь-яка брехня, бо інстинкти набагато глибше і давніше за розум. При цьому потрібно не забувати постійно лякати, лякати і лякати. Тому що страх – це паливо як для ксенофобії, так і для патріотизму.

Прикладом знову-таки може послужити гітлерівська пропаганда. Ідеологи третього рейху вбирали євреїв та циган у такі відразливі образи, що пересічні німці цілком серйозно починали вважати їх якимись недолюдьми. Малювали спеціальні плакати, де ці люди зображувались у такому вигляді, що викликали глибоку огиду. Все це знищувало у німців будь-яке почуття жалю до них.

Сьогодні ці технології активно працюють в усіх світових ЗМІ. Потрібно прищепити ненависть до жителів Західної України – назвіть їх бандерівцями і фашистами. Жителів південного сходу – ватниками і совками. УПЦ – п'ятою колоною, посібниками агресора, та ін. І неважливо, що це все брехня. Головне, щоб було більше ненависті і страху перед агресором.

Продукти дорожчають з кожним днем, ціни на комунальні платежі зростають? Зробіть винуватим у цьому Путіна, Трампа, Меркель – тільки не кажіть, хто насправді винен у цьому. Дороги вбиті, яма на ямі? А чому б не звинуватити в цьому УПЦ – адже вони посібники агресора, ходять з Хресними ходами і дороги колупають.

Помічено, що чим нижчий інтелектуальний і духовний рівень людини, тим з більшою охотою вона вірить будь-якій брехні і тим швидше в неї пробуджуються первісні інстинкти, а також готовність ненавидіти, а якщо треба, то й вбивати, всіх, на кого покажуть з телевізора.

Людина і людство в своїй цілісності схожі на високу гору. На найнижчому рівні вона омивається розпеченою, шалено бурхливою магмою. Трохи вище – глибокі кар'єри із швидкоплинними гірськими річками. Далі – височина, покрита дрімучими лісами, а все вище і вище – чисте повітря білосніжної вершини, покритої фаворським блискучим снігом. Душа кожного знаходиться на тому рівні, який відповідає її духу. Від бісівської пекельної одержимості пристрастями, через прагматичний тваринний спосіб життя і до вершин Богослов'я та святості. На кожному рівні є свої ідоли чи святині, свої жертви, ритуали чи молитви.

Хтось готовий «душу й тіло покласти за нашу свободу», а хтось чує слова Спасителя: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мф. 16:26). Кожен обере те, що йому свято і дорого. Але не варто забувати слова апостола Павла: «Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні... І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде» (1 Кор. 15:47-50).


Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також