Страшний суд: як знайти двері до Царства
За тиждень до початку Великого посту в православних храмах читається Євангеліє про Страшний суд.
Страшний суд – це подія, яка завершить історію як таку. Саме там, на цьому суді, вирішиться наша доля – бути з Богом чи не бути. Але це рішення насамперед залежить не від Творця, а від нас. «Ось тепер сприятливий час, ось тепер день спасіння» (2 Кор. 6, 2), говорить апостол, слова якого Церква згадує на початку посту.
Великий піст – це час, коли людина має поставити собі запитання: хто є Бог для мене, і хто є я для Бога? Тільки в перспективі відповіді на це питання можна задуматися про свою вічну долю і постаратися зробити так, щоб отримати на Страшному суді сприятливу відповідь.
Кожен школяр чи студент, готуючись до іспиту, мріє знати, який білет він отримає, які питання будуть ставити, як буде поводитися викладач. Страшний суд – це також свого роду іспит. Що ж буде на цьому іспиті, які питання нам поставлять?
Церква відповідає на ці запитання у Євангелії. При цьому читати фрагмент про Страшний суд з Євангелія від Матфея слід через призму всього Нового Завіту, тому що тільки так цей текст можна зрозуміти правильно.
Перед тим, як описати Страшний суд, Господь вказав ознаки смерті світу і розповів дві притчі: про десять дів і таланти.
Після них і слідує сама розповідь про Страшний суд: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі Ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і відділить одних від інших, як пастир відділяє овець від козлів; і поставить овець праворуч Себе, а козлів – ліворуч» (Мф. 25, 31-33).
Ці слова сказані буквально напередодні розп'яття Христа, коли апостоли побачать свого Учителя зганьбленим, обпльованим і страченим ганебною болісною карою. Але зараз Він каже їм прямо, що саме Він, зганьблений і обпльований, буде вершити суд над світом. І саме з цієї причини жодна людина не зможе сказати Йому: Ти всемогутній Бог, тобі легко судити з висоти Твоєї величі. Ні, нас буде судити Бог, Який став людиною, і випробував на Собі все те, що пов'язане з болем і стражданням.
Поділ на овець та козлів, на прийнятих і відкинутих, виключає будь-який третій варіант. Не буде жодного «міжмістя», жодного середнього стану. Одне з двох: або геєна, або Царство.
Ще один важливий момент. Якщо сьогодні вибір залежить від нас, то на Страшному суді ми нічого не зможемо зробити: ні покаятися, ні виправитися. Значить, треба робити тут, у земному житті. Що саме?
Читаємо Євангеліє: «Тоді скаже Цар тим, які праворуч Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу: бо голодний був Я, і ви дали Мені їсти; спраглий був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви одягнули Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в'язниці був, і ви прийшли до Мене» (Мф. 25, 34-36). Іншими словами, щоб успадкувати Царство, треба бути дітьми Божими і робити правду, люблячи ближнього свого.
Господь називає приклади любові до ближнього: дати притулок мандрівнику, нагодувати голодного, втішити хворого. Це прояв милосердя, який, звісно, може виражатися й у багатьох інших діях. Адже саме милосердя найбільше робить людину схожою на Бога, подібною до Нього.
«Отже, будьте милосердними, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). І милосердя – це те, що людина має проявити в собі, хоча б у найменшій мірі. Якщо можеш щось дати нужденному – дай, якщо нічого дати – скажи йому добре слово, якщо й цього не можеш – помолися за нього до Бога. «Тоді праведники скажуть Йому у відповідь: Господи! коли ми бачили Тебе голодним і нагодували? або спраглим, і напоїли? коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? або нагим, і одягли? коли ми бачили Тебе недужим або у в'язниці, і прийшли до Тебе? І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені» (Мф. 25, 37-40).
Відповідь праведників – це відповідь смиренних, які не знають за собою жодних чеснот. Це відповідь тих жебраків духом, про які говорив Господь у Нагірній проповіді: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мф. 5, 3). Вони дивуються: коли ж ми зробили Тобі благодіяння? Це ті, які вважають себе грішними і волають до Бога: «Боже! будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18, 13).
«Тоді скаже й тим, які ліворуч Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його: бо голодний був Я, і ви не дали Мені їсти; спраглий був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не одягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене». (Мф. 25, 41-43).
Вогонь вічний уготований не людям, він уготований «дияволу та ангелам його». Люди, які йдуть туди – це ті, хто уподібнився до диявола, ті, про яких апостол Іоанн говорить, що вони не роблять правду і не люблять своїх ближніх, ті, в серці яких не знайшлося ні краплі милосердя для людей, які потребують допомоги та співчуття.
«Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, або подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці, і не послужили Тобі?» (Мф. 25, 44). Відповідь цих нещасних буквально повторює відповідь праведників, але прямо протилежна їй за змістом. Вони формально виконували заповіді, але в них не знайшлося ні краплі милосердя до людей. Адже це саме те, що Бог хоче побачити в людині. «Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: так як ви не зробили цього одному з менших цих, то не зробили Мені. І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25, 45-46).
Апостол Яків писав: «Бо суд без милості буде тому, хто не виявив милість, а милість торжествує над судом» (Як. 2, 13). Відмовки, що, мовляв, ми для ближнього нічого не робили, але Бога ми любили (у душі, як часто люблять говорити), не допоможуть. Апостол Іоанн писав: «Хто каже: "Я люблю Бога", а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ін. 4, 20).
Любов до Бога проявляється у любові до ближнього. Милосердя є необхідною умовою для того, щоб успадкувати Царство. І виходить, що, по суті, притча про Страшний суд – це притча про милосердя, а не жорстокість. У ній Господь ставить Себе на місце нужденних, і ніби від їхнього імені просить допомоги. Відгукнутись на це прохання чи ні – справа кожного з нас. І якщо ми зможемо серед шуму світу почути слова Бога про милосердя, то суд стане для нас дверима в Царство.
