Енергозбереження в кожну хату, або Що робити без електрики

Свічка. Фото: kyiv.comments.ua

Нинішні обставини змушують нас змінювати звичний спосіб життя і не завжди на гірше.

11 листопада відзначається Міжнародний день енергозбереження. На подібні свята переважна більшість народу ніколи не звертає уваги, але сьогодні для багатьох жителів України він стає актуальним як ніколи. Можна сказати, що ми тепер практично щодня втілюємо в життя ті принципи, про які говорить це свято лише раз на рік.

Відключення електроенергії швидко та міцно увійшли до життя українців, змусивши переглянути та змінити звичні розпорядки дня. Причини, з яких склалася така ситуація, безумовно, трагічні, і ми добре з ними знайомі, але давайте подумаємо, що позитивного ми можемо винести з тих обставин, які ми не обирали і яких не хотіли.

Багато хто з нас добре пам'ятає відключення електрики у складні 90-ті та на початку 2000-х років. Я тоді навчався у школі і уроки часто доводилося робити при світлі кількох свічок або гасової лампи. Але, знаєте, ті часи я згадую із великою теплотою. Відсутність електрики буквально якось прискорювала повсякденну домашню роботу – не було можливості відволікатися на телевізор та й взагалі якось не хотілося «тягнути гуму» з виконанням необхідних зобов'язань, як кажуть, «робота спорилась». Саме завдяки цьому ввечері вивільнявся час для спілкування з родиною. Ми могли грати в настільні ігри, слухати мамину гру на фортепіано, дружно ліпити пельмені або просто розмовляти. Тобто робили все те, до чого часто не доходили руки за включеного світла.

Ось і сьогодні з віялових чи аварійних вимкнень електрики можна отримати неабияку користь.

Відволікаючі фактори, що пожирали час, які мали місце в нашому житті 20–25 років тому, сьогодні лише помножилися. Тоді ми могли витратити дорогоцінні хвилини або години на перегляд десятка телевізійних каналів, сьогодні ж наші смартфони та комп'ютери збільшили точки відбирання нашої уваги навіть не в рази, а на порядки. Це вони провокують втрату контролю над часом і, як наслідок, проведення чималої кількості годин у ледарстві.

Доводити, що ледарство – це порок, гадаю, не потрібно навіть тим, хто далекий від Церкви. Просто підрахуйте, скільки часу на добу ви проводите перед екраном того чи іншого пристрою та якою є користь від отриманої вами інформації у співвідношенні із витраченим часовим ресурсом. Я не говорю про ті випадки, коли комп'ютер є інструментом для роботи. Я говорю про ті ситуації, коли, взявши до рук смартфон, щоб завести будильник або відповісти на повідомлення, ми «зависаємо» на невизначений час у соцмережах, новинах та інших джерелах інформаційного «сміття».

Адже сьогодні такі «зависання» стають ще й способом проведення дозвілля. Страждає від цього не лише наше духовне життя, а й життя наших близьких, які також стають інформаційними «затворниками». У результаті виходить, що в одній хаті може бути кілька фізично близьких один до одного людей, але при цьому дуже далеких ментально. Вимкнення електрики буквально змушують нас змінювати сталу ситуацію на краще, адже в такі години часто «лежить» зв'язок і навіть якщо в смартфоні ще є заряд батареї, нормально користуватися інтернетом вже немає можливості.

Загалом, яка б не була ситуація зі зв'язком і швидкістю Мережі, настання сутінків – це привід переглянути звичні способи проведення дозвілля та гарна основа для зближення з тими, кого ми любимо і хто нам дорогий. Адже навіть сусіди, з якими ми зазвичай тільки вітаємося, можуть стати нам ближче, ніж просто люди, які «живуть за стінкою», – достатньо лише покликати їх на чай, заздалегідь підготувавши окріп у термосі. Спільне читання книг, настільні ігри, прості розмови чи обговорення важливих тем – це ті засоби спілкування, які роблять нас людьми, а не споживачами контенту.

Давньоримський принцип захоплення та утримання влади шляхом задурювання народу, виражений у фразі «хліба та видовищ», дієвий і сьогодні, причому ми самі дозволяємо йому діяти.

Досить зазначити, що дозвілля у вигляді споживання якоїсь їжі перед екраном – це і є реалізація даного порочного принципу. Зауважте, що деякі люди навіть відчувають деяку незручність при близькому спілкуванні, ніби їм комфортніше втекти у звичний віртуальний світ, закритися там так, щоб ніхто їх не чіпав. І нам буває дещо незвично проводити час в активному спілкуванні з рідними, але коли такі бар'єри долаються, то починаєш відчувати, як ти живеш, а не існуєш, що ти сам вирішуєш, що і як робити, а не займаєшся обслуговуванням акаунту в соцмережах, ігрового профілю або бездумним і таким «в'язким» переглядом чергової стрічки новин.

Спробуємо підсумувати сказане. Цим трохи сумбурним потоком думок мені хотілося сказати, що всі наші віртуальні розваги та гаджети спорудили між людьми, зокрема й між найближчими, невидимі стіни. Ми втратили душевну близькість, перестали відчувати та розуміти один одного, ділитися проблемами та радощами. Короткий вечірній відпочинок ми часто стали реалізовувати як проведення часу перед екраном. Спілкування як головна запорука взаєморозуміння та людяності перестало відігравати суттєву роль у нашому житті. Людей на планеті стає все більше, а поговорити нема з ким. І ось, вимкнення світла і необхідність економити електрику в саме «серце» вразили ті засоби, якими ми звикли заповнювати свій час.

Тепер залишилося зробити правильні висновки, відчути «солодкість» від спілкування та близькості між людьми, скріпити відносини глибоким порозумінням та зрозуміти, що це відлуння Царства Небесного, адже там ми будемо максимально близькі до Бога та один до одного. Ну й останнє: коли електрика в наших будинках повністю відновиться, не можна розгубити те, що ми зараз набуваємо у темряві.

Читайте також