У чому Торжество Православ'я згідно Євангелія

В Неділю Торжества Православ'я читається Євангеліє від Іоанна, яке відкриває нам, у чому справжнє Торжество Православ'я, як нам ставитися до людей, які мають релігійні забобони, і як Бог ставиться до таких людей.

Починається Євангельське читання описом того, як Христос зібрався йти до Галілеї.

«На другий день Ісус захотів іти до Галілеї, і знаходить Филипа і каже йому: Іди за Мною. Филип же був із Віфсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром» (Ін. 1:43-44).

Як відомо, для того, щоб прийняти Хрещення від Іоанна Предтечі, Господь прийшов до нього з Галілеї, а точніше з Назарету Галілейського. Іоанн хрестив в Іудеї, а точніше, в іудейській пустелі поблизу Йордану. Тобто Господь прийшов із Галілеї, хрестився, пройшов сорокаденний піст і спокусу від диявола в пустелі, зібрав своїх перших учнів і вирішив повернутись у свою батьківщину. Як ці перші учні прийшли до Христа? І чому вони взагалі вирішили, що він – Вчитель?

Якщо на початку своєї проповіді Іоанн Хреститель говорив про Месію як про прийдешнє, то після Хрещення Господнього він відкрито заявив фарисеям про те, що «... стоїть серед вас Хтось, Якого ви не знаєте. Він іде за мною, але Котрий став попереду мене. Я не вартий розв'язати ремінь біля Його взуття» (Ін. 1:26,27).

Тобто Месія прийде не колись там, у майбутньому, а Він уже тут, Він уже стоїть серед людей, які прийшли до Іоанна. Це свідчення Іоанн повторював неодноразово. Під час Хрещення сам Бог засвідчив, що Син Людський, який прийшов на Йордан, і є Син Божий, Месія, про якого говорили пророки. «І ось голос із неба, що промовляє: Це Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління» (Мф. 3:17). Коли після спокуси від диявола Христос приходив на Йордан, Іоанн відкрито говорив, показуючи на Нього, що Він і є Месія.

Апостол і Євангеліст Іоанн наводить кілька таких випадків. Після одного з них за Христом пішли перші учні, Андрій Первозванний та Іоанн Богослов. «На другий день знову стояв Іоанн і двоє з учнів його. І, побачивши Ісуса, що йде, сказав: Ось Агнець Божий. Почувши від нього ці слова, обидва учні пішли за Ісусом» (Ін. 1:35-37). Господь, побачивши їх, поставив запитання: "Що вам потрібно?"» (Ін. 1:38).

Це дуже цікавий момент, який показує, що Господь нікому не нав'язує своє вчительство, не агітує своїх адептів і навіть ніби трохи відштовхує людей, які йдуть за Ним. Не будемо на цьому зупинятись, тільки повторимо: це дуже показовий момент, що характеризує ставлення Бога до людини.

Далі між Андрієм, Іоанном і Христом відбувається діалог, сенс якого зводиться приблизно до такого: «Ми хотіли б з Тобою познайомитись». Але познайомитися не просто для того, щоб цікаво провести час, а для того, щоб поговорити про ті релігійні питання, заради яких Андрій та Іоанн прийшли до Іоанна Хрестителя. І природно їх зацікавило, чому їхній учитель, Іоанн Предтеча, назвав Ісуса з Назарета Агнцем Божим, який бере на себе гріхи світу.

Їхня розмова з Христом на релігійні теми тривала дуже довго, по-нашому, приблизно з 16:00 до пізнього вечора. Головним результатом її стало те, що майбутні апостоли переконалися самі, що Ісус є Христос. Про це Андрій одразу поспішив повідомити свого брата: «Він перший знаходить брата свого Симона і каже йому: ми знайшли Месію (що означає: «Христос»)…» (Ін. 1:41).

Можна припустити, що подібні бесіди Христос вів не лише з Андрієм та Іоанном, а й з іншими людьми, зокрема з Филипом. Усі вони були з Галілеї і прийшли до іудейської пустелі до Іоанна Предтечі, бо мали невирішені релігійні питання. Вони спочатку шукали Істину. І ось, зібравшись додому, Христос пропонує піти всім разом. Тобто тут Божественне діло Христа на землі як би вплітається у цілком зрозумілі життєві ситуації. А далі відбувається зустріч Христа з Нафанаїлом, який, швидше за все, є Варфоломієм, одним із 12 апостолів.

«Филип знаходить Нафанаїла і каже йому: Ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі та пророки, Ісуса, сина Іосифового, із Назарету. Але Нафанаїл сказав йому: Чи з Назарету може бути щось добре? Филип каже йому: Піди та подивися» (Ін. 1:45-46).

Нафанаїл був другом або навіть родичем Филипа і був носієм типових іудейських релігійних забобонів. У принципі, всі іудеї були заражені ними тією чи іншою мірою, але Нафанаїл був, мабуть, справжнім фанатиком. Упередження це полягало в переконанні, що Месія з'явиться у всій своїй славі, переможе ненависних римлян і зробить іудеїв владиками світу.

Тут можна навести порівняння (звичайно ж, умовне, як і всі порівняння) з тією ідеологемою, яка якщо і не домінує, але є дуже поширеною в Росії, про те, що «свята Русь» має бути великою, сильною, всіх перемогти, а якщо треба, й закидати ядерними бомбами, і все це «ad majorem Dei gloriam» («до більшої слави Божої»). Але повернемося до Нафанаїла.

На його переконання, Месія, якого він собі уявляв, ніяк не міг походити з Галілеї, а тим більше із Назарету, глухого містечка, яке жодного разу не згадується у Святому Письмі Старого Завіту. Нафанаїл прямо так і заявив Филипу: «З Назарета чи може бути щось добре». І реакція Филипа на ці слова просто вражає. Він жодним словом не спростовує переконання Нафанаїла, не намагається йому щось довести чи якось переконати, він каже просто: «Піди та подивися». І той пішов і подивився.

І тут треба звернути увагу ще на одну рису Нафанаїла: його щирість. Він був щирим у своєму фанатизмі. Щирість – це те, що є цінним перед Богом. Будь-яке лукавство, розважливість, фарисейська спритність і подібне найбільше засуджується в Євангелії. Нафанаїл був не таким, він був відкритим і чесним, тому й вирішив піти і сам у всьому переконатись.

«Ісус, побачивши Нафанаїла, що йде до Нього, говорить про нього: Ось справді Ізраїльтянин, у якому немає лукавства. Нафанаїл каже Йому: Чому Ти знаєш мене? Ісус сказав йому у відповідь: перш ніж покликав тебе Филип, коли ти був під смоковницею, Я тебе бачив. Нафанаїл відповів Йому: Учителю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів. Ісус сказав йому у відповідь: ти віриш, бо Я тобі сказав: "Я бачив тебе під смоковницею"; побачиш більше за це. І каже йому: Істинно, істинно говорю вам: Відтепер побачите небо відкритим і Ангелів Божих, що піднімаються й спускаються до Сина Людського» (Ін. 1:47-51).

У цьому епізоді відбувається таке: Нафанаїл приходить до людини, але бачить сяйво Божества. Христос заговорює з ним першим і дає зрозуміти, що знає всю його сутність, бачить усю глибину його душі. А потім у підтвердження своїх слів наводить випадок, який міг бути відомим лише Богу і самому Нафанаїлу. Найімовірніше, Нафанаїл молився під смоковницею, але це була не якась звичайна статутна молитва, не якесь молитовне правило, яке Нафанаїл вичитував під цим деревом, а крик душі, на який Бог відповів особливим чином, виразним для Нафанаїла.

Іншими словами, Нафанаїл пережив якийсь особливий молитовний стан, який став для нього дуже значною подією. Напевно, кожна віруюча людина може згадати випадок зі свого життя, коли вона дуже полум'яно і щиро просила Бога про щось, і Бог відповів.

Саме тому, що пережитий під смоковницею стан був для Нафанаїла дуже значною подією, і саме тому, що про нього могли знати тільки його безпосередні учасники, Бог і сам Нафанаїл, він і вигукнув у пориві душевної радості: «Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів!». А Господь у відповідь йому сказав, що те, що було під смоковницею, той стан, який Нафанаїл пережив, це лише початок духовного життя, яке явилося з приходом у світ Сина Божого, і яке стало тепер доступним для людей.

Іконоборці Іоанн Граматик і єпископ Антоній Силлейський борються з фрескою Христа, IX століття

А тепер кілька слів про те, в чому ж проявляється справжнє Торжество Православ'я, якому присвячено першу Неділю Великого посту. Воно виявляється лише тоді, коли будь-яка людина, яка вірує, не вірує, налаштована скептично або охоплена забобонами, стикається з християнами, з церковною громадою і бачить Бога, який живе в цій громаді, у Своєї Церкви.

Торжество Православ'я не так у величних хресних ходах, у формулюванні догматів, відсіканні єресей (і в цьому, звичайно, теж), але головним чином у тому, що ми, християни, повинні являти собою Христа, наше життя має бути таким, щоб будь-яка людина , що прийшла до нас подивитися («піди і подивися»), побачила би в нас те сяйво Святого Духа, яке ми отримали в хрещенні і яке обіцяли не розгубити. Коли той, хто прийшов до нас, побачить у нас учнів Христових і захоче стати одним із нас – це і буде справжнісіньке Торжество Православ'я.

«По тому пізна́ють усе, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35).

Але горе нам, якщо ми будемо носити ім'я християн і мати всі красиві церковні атрибути, а жити так, як сказав апостол Павло: «Бо заради вас, як написано, ім'я Боже хулиться у язичників» (Рим. 2:24).

Читайте також