Про «архієрея», який засідає в президії
2018 року тодішній президент Петро Порошенко засідав у президії «об'єднавчого собору» ПЦУ в Софії, виголошував промови з трибуни і фактично був спікером цього збіговиська.
А через 4 роки ми побачили дзеркальну ситуацію. 14 вересня 2022 року відбулося засідання Волинської облради, де було ухвалено рішення про «заборону» УПЦ. І начебто воно в загальному контексті особливо нічим не примітне, таких «заборон» в Україні було багато. Але це не зовсім так.
У президії (!) райради засідав волинський «митрополит» ПЦУ Михайло Зінкевич, який, вочевидь, і керував процесом заборони «конкурента», оскільки в офіційному повідомленні сказано, що Зінкевич «подякував» депутатам та благословив на подальшу роботу.
Можна довго розмірковувати про аморальність чи антизаконність подібної ситуації, але навряд чи варто. У спілкуванні «ієрархів» ПЦУ та політиків все складніше розрізняти хто із них хто. Політики створюють церкви, церковники ухвалюють закони. Де тут місце для Бога і чи є воно взагалі? Запитання, очевидно, із розряду риторичних.
Читайте також
Якою буде «духовна незалежність» завтра
Практично одночасно в медіа з'явилося два повідомлення щодо демографічної ситуації в Україні.
Хто і навіщо побив «ієрарха» ПЦУ?
Ситуація зі побиттям «митрополита» ПЦУ не лише викликає неприязнь і засудження, а й стає ще одним свідченням того, наскільки небезпечними можуть бути наслідки агресивної політики у релігійній сфері.
Єзуїти, вони і в Україні єзуїти
Недарма слово «єзуїт» у нашій українській традиції стало синонімом спритності, брехливості та безпринципності.
Як заборону Церкви перетворити на її «захист»
Глава УГКЦ Святослав Шевчук заявив, що закон про заборону УПЦ насправді «не є забороною Церкви, а її захистом від небезпеки використання релігії як зброї».
Не будь як віцепрем'єр
Після заборони УПЦ віце-прем'єр Ірина Верещук заявила, що слід припинити «вплив ворожої російської церкви» (це типу, УПЦ) на українців не лише в Україні, а й за її межами.