Законопроект про передачу Лавр до ПЦУ: чергове вікно Овертона?

8 вересня 2022 р. народний депутат із фракції «Слуга народу» Андрій Богданець зареєстрував проект Постанови № 8012 про звернення Верховної Ради України до Кабінету Міністрів України про передачу у безоплатне користування ПЦУ Почаївської Успенської лаври та Києво-Печерської лаври. Згідно з проектом, Кабмін має у тримісячний термін вирішити питання та звітувати перед Верховною Радою.

Юридичні тонкощі

Зауважимо одразу, що це не проект закону, а проект постанови. Постанова та закон – це різні види нормативних актів, вони мають різну юридичну силу та приймаються за різними категоріями правовідносин. Закон має вищу юридичну силу, постанова ж стосується, як правило, різних процедурних питань, кадрових призначень і так далі. Постанова не може суперечити закону. Тому навіть якщо уявити, що Верховна Рада проголосує за цю Постанову № 8012, це зовсім не зобов'язує КМУ передати Лаври до ПЦУ.

У тексті проекту Постанови так і написано: «Звернутися до Кабінету Міністрів України з вимогою вирішити питання передачі у безоплатне користування комплексами споруд Почаївської Успенської лаври та Києво-Печерської лаври Православній Церкві України». Верховна Рада вимагає «вирішити питання», але ж питання може бути вирішене як позитивно, так і негативно. Ще у червні 2022 р. Юридичний відділ УПЦ заявив про те, що ПЦУ не має юридичних підстав претендувати на Лаври. Тобто, щоб виконати Постанову Верховної Ради, Кабмін буде змушений порушити чимало законів України. Якщо він на це піде, то на нього чекає ціла низка судових розглядів, у ході яких і з'ясується очевидне порушення законів.

Тому швидше за все Кабмін просто відпишеться, що Лаври до ПЦУ передати не можна, і пошлеться на низку положень законів України. І це в тому випадку, якщо Верховна Рада проголосує за проект Постанови, а це зовсім не очевидно. Абсолютно інша картина була б, якби Верховна Рада ухвалила закон про передачу Лавр, тоді Кабінет Міністрів був би змушений його виконати. Це дає підстави припустити, що подання А. Богданцем проекту цієї Постанови має скоріше не юридичний, а політичний і пропагандистський характер.

Антицерковні законопроекти: ретроспектива

У недавньому минулому на розгляд Верховної Ради було подано цілу низку антицерковних законопроектів. 22 березня 2022 р. у Верховній Раді був зареєстрований законопроект 7204 «Про заборону Московського патріархату в Україні». Подала його народний депутат Савчук Оксана Василівна, член партії ВО «Свобода», греко-католичка за віросповіданням, яка має церковні нагороди від папи римського Франциска та глави ПЦУ Сергія (Епіфанія) Думенко.

Цей законопроект передбачав повну заборону УПЦ та націоналізацію всього майна з подальшою передачею ПЦУ. Цитата: «На території України забороняється діяльність Московського патріархату – Російської православної церкви та релігійних організацій, які є частиною Російської православної церкви, зокрема Української православної церкви. <…> Вся церковна власність найвищих органів церковної влади та управління <…>, в тому числі Київської митрополії Української православної церкви, синодальних установ, управління єпархій, впродовж 48 годин з дня набрання чинності цим законом інвентаризується і націоналізується».

Згадка про «48 годин» ніби спеціально мала підкреслити нездійсненність цього закону в принципі, тобто йшлося виключно про піар.

Трохи більш реалістичним виглядав ще один антицерковний законопроект, 7213, поданий до Верховної Ради 26 березня 2022 р. групою депутатів, більшість із яких обрано від партії «Голос». Відповідно до цього законопроекту: «Для охорони громадської безпеки та порядку забороняється діяльність релігійних організацій (об'єднань), які безпосередньо або як складові частини іншої релігійної організації (об'єднання) входять до структури (є частинами) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України». Цей законопроект також є нездійсненним, оскільки УПЦ навіть на момент внесення законопроекту не мала «керівного центру» в Росії, а після Собору УПЦ 27.08.2022 р. у Феофанії в цьому взагалі не може бути жодних сумнівів. Тобто законопроект 7213 також носить більш пропагандистський характер, ніж реальний.

Декілька антицерковних законопроектів були прийняті та стали законами, але практика показала, що через своє не надто грамотне смислове наповнення вони не дали того ефекту, на який розраховували ініціатори.

Можна згадати закон 2673-VIII від 17.01.2019 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи», який хоч і не надає таких широких можливостей для церковного рейдерства, які були передбачені у його первісному варіанті, але все ж таки створює умови для можливості перереєстрації громади УПЦ всупереч волі членів громади.

У цьому ж ряду стоїть і закон № 2662-VIII від 20.12.2018 р. «Про внесення змін до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"», в якому сказано, що релігійним організаціям, які входять до структури (є частиною) релігійної організації, керівний центр якої знаходиться в країні, визнаній Україною країною-агресором, належить змінити назву (перейменуватися на «Російську Православну Церкву в Україні»).

Всі ці, а також деякі інші законопроекти служили і служать для вчинення постійного тиску на УПЦ у сподіванні змусити її перейти до ПЦУ або хоча б змусити зробити це окремих архієреїв чи священників. Практична реалізація цих законопроектів не призводить до знищення УПЦ, як того хотілося б її недругам, проте вони підтримують атмосферу напруженості, недовіри та ворожнечі в українському суспільстві. Також вони служать доробком на майбутнє, якщо надалі обставини складатимуться сприятливіше для противників УПЦ.

Законопроект А. Богданця та пояснювальна записка до нього

Сам текст проекту Постанови дуже короткий:

«1. Звернутися до Кабінету Міністрів України з вимогою вирішити питання передачі в безоплатне користування комплексів споруд Почаївської Успенської лаври та Києво-Печерської лаври Православній Церкві України.

2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк поінформувати Верховну Раду України про виконання цієї Постанови.

3. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття».

Як уже було сказано, Кабмін не зобов'язаний вирішувати це питання позитивно, можна просто вказати на неможливість передачі Лавр на основі чинного законодавства. Але інтерес представляє також і пояснювальна записка до проекту Постанови. Дуже показово, що А. Богданець пропонує прийняти Постанову на підставі цілої низки хибних тверджень.

• «Протягом багатьох років провідні українські духовні та історичні святині – Почаївська Успенська та Києво-Печерська лаври монопольно використовуються московським патріархатом, який попри зміни в статуті залишається частиною російської православної церкви (РПЦ)».

Це ще один приклад юридичної безграмотності. Так, дійсно «московський патріархат» залишається частиною РПЦ, але яке це має відношення до Української Православної Церкви? Це не кажучи вже про те, що «російської» церкви не існує навіть у самій Росії, є Руська Церква.

• «Правоохоронними органами (України, – Ред.) неодноразово затримувалися священнослужителі УПЦ (МП) за співпрацю зі спецслужбами російської федерації».

Ці «неодноразові» випадки можна перерахувати на пальцях однієї руки. Детально про колабораціонізм – у статті: «Колобораціонізм і УПЦ: факти та висновки», де наводиться відповідна статистика.

27 травня 2022 р. агентство Укрінформ з посиланням на прессекретаря Державного бюро розслідувань Тетяну Сап'ян повідомило про 420 кримінальних справ проти чиновників та правоохоронців за звинуваченням у колабораціонізмі. При цьому відомих кримінальних справ проти священників УПЦ було лише кілька, і більшість із них взагалі розвалилась. Але це чомусь не стало приводом для подання законопроекту щодо заборони поліції чи Нацгвардії. Чому ж стосовно УПЦ використовуються такі явні подвійні стандарти?

• «Почаївська Успенська та Києво-Печерська лаври широко використовуються представниками УПЦ (МП) в своїх пропагандистських цілях».

Знову ж таки, де факти, де відкриті кримінальні провадження, де проведені слідчі дії? Нічого цього нема. А без цього тези автора проекту Постанови – голослівні та бездоказові твердження.

• «20 серпня 2022 року чинний предстоятель УПЦ (МП) митрополит Онуфрій зустрівся з російськими військовополоненими у КиєвоПечерській лаврі. Він провів з окупантами спільну молитву та благословив тих, хто прийшов на нашу землю вбивати українців і знищувати нас, як націю. При цьому відсутня публічна інформація про те, що митрополит Онуфрій приділяє увагу захисникам України, відвідує спільні молитви на підтримку захисників Української держави, чи відвідує поранених у госпіталях, що не піддається розумінню в сучасних умовах».

По-перше, така інформація є. Наприклад, 24 серпня 2022 р. Блаженніший Онуфрій взяв участь в урочистому заході з нагоди Дня Незалежності «Молитва за Україну» у Софійському соборі в Києві, який очолив Президент України Володимир Зеленський.

По-друге, всім відомо, що відвідування поранених на камеру – це переважно одноразова піар-акція, набагато важливішою є повсякденна допомога пораненим, біженцям і постраждалим від війни. І от в цій справі УПЦ є однією з найбільш (якщо не найбільша) активних організацій в Україні. По всіх храмах України збирають допомогу для вимушених переселенців, тисячам людей дають притулок. Сотні тонн вантажів УПЦ відправляють до зони бойових дій. Парафії та монастирі на свої гроші купують для українських військовослужбовців амуніцію, автомобілі, надають іншу підтримку. Тисячі парафіян УПЦ борються (та гинуть) на фронті, зокрема й діти священнослужителів.

І по-третє, зустріч Митрополита Онуфрія з російськими військовополоненими – це не благословення окупантів, а справжнє християнське ставлення до грішників, спрямоване на їхнє напоумлення і виправлення. І до речі, у тому ж молебні в Києво-Печерській лаврі звучала молитва про «владу та воїнство України».

Ну й на особливу увагу заслуговує заявлена ​​мета проекту Постанови: «Метою проекту Постанови є захист національної безпеки та запобігання проявів інформаційної пропаганди представниками Української Православної Церкви московського патріархату». Вже багато разів йшлося про те, що ніякого «московського патріархату» в Україні немає. 5 вересня 2022 р. це підтвердив і міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко: «Представників Російської Православної Церкви в Україні я не знаю, є Українська Православна Церква, яка на останньому Синоді відмежувалась від Російської Православної Церкви».

Проект цієї Постанови прямо спрямований на розкол українського суспільства, тому що його реалізація викличе справедливе обурення мільйонів українських громадян, вірян УПЦ. Риторичне питання: це сприятиме «захисту національної безпеки» чи, навпаки, загрожуватиме їй?

А Пункт 6 проекту Постанови взагалі стверджує, що «прийняття проекту Постанови знизить напругу у суспільстві, адже монополія московського патріархату на богослужіння в лаврах категорично не сприймається більшістю православних в Україні та українським народом». Однак цілком ясно, що це викличе не зниження напруги, а навпаки – її стрімке підвищення. В Україні може виникнути релігійне протистояння, що є дуже небезпечним у сьогоднішніх умовах. Ще у квітні 2022 р. спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук на запитання про те, чи розглядатиме парламент законопроект про заборону УПЦ, відповів: «Під час війни ми не маємо права приймати жодного закону, який розколює українське суспільство». В даному випадку акцент треба зробити на тому, що друга, за Конституцією, особа в державі констатувала, що антицерковні закони розколюють суспільство.

Хто такий Андрій Богданець?

Хто ж такий народний депутат А. Богданець, який всупереч думці голови українського парламенту подав законопроект, спрямований на роз'єднання українського суспільства? Українська Вікіпедія дає про нього таку інформацію:

• активний учасник Помаранчевої Революції та Революції Гідності;
• народний депутат України 9-го скликання від партії «Слуга народу»;
• член Комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики;
• заступник директора ПрАТ «Птахофабрика Тернопільська»;
• учасник АТО.

Говорить Вікіпедія й про скандали, в яких був замішаний А. Богданець. У 2014 році він жорстоко побив на дорозі водія, з яким у Богданця виник побутовий конфлікт. У результаті той отримав черепно-мозкову травму і був прооперований. Богданця було визнано винним у нанесенні умисного пошкодження середньої тяжкості та хуліганстві. У 2019 році під час засідання Комітету з аграрної політики він побився з депутатами від ВО «Свобода». Також нардеп відзначився несплатою аліментів.

Зрозуміло, що все це можуть бути лише «невдалі» епізоди життя, але привертає до себе увагу те, що А. Богданець ніколи не був помічений в інтересі до релігійних тем. Це дозволяє припустити, що ініціювання цього законопроекту – тема для нього чужа, можливо, нав'язана збоку.

Висновки

Законопроект 8012 навряд чи буде ухвалений Верховною Радою, а швидше за все, взагалі не дійде до стадії голосування. Позиція влади поки що змін не зазнала, а вона полягає у блокуванні тем, здатних внести розбрат в українське суспільство. Що станеться після війни, знає один Бог. Але сам факт подання подібного антицерковного законопроекту каже, що певні сили, а точніше, прибічники ПЦУ або її безпосередні представники, роблять все, що від них залежить, щоб продовжувати тиск на УПЦ. Ймовірно, вони сподіваються, що спрацює механізм «вікна Овертона», згідно з яким якщо про тему постійно говорити, то, хоч яка абсурдна чи неприйнятна ця тема не була, згодом вона почне реалізовуватися.

Окремо слід зазначити зацікавленість у питанні передачі Лавр керівництва ПЦУ та особисто Сергія (Епіфанія) Думенка. Ще у травні 2022 р. у ПЦУ оголосили про створення монастиря «Києво-Печерська лавра» та зажадали від влади віддати їм один із храмів Верхньої лаври. Це був перший крок до «завоювання» всього монастиря. Очевидно, подання законопроекту А. Богданцем – один із чергових кроків. Виправдається цей розрахунок чи ні – покаже час, проте не варто забувати, що у всій ПЦУ на 80 монастирів припадає менше 250 «монахів», тобто в середньому по 3,1 монаха на монастир, у той час як в УПЦ – 255 монастирів та 4550 монахів.

Іншими словами, навіть якщо зібрати всіх «монахів» ПЦУ з усієї України, вони не зможуть наповнити ними Лаври навіть наполовину. Тому необхідність передачі ПЦУ Почаївської та Києво-Печерської лавр абсолютно надумана.

Читайте також