Якщо ми не маємо РПЦ, чому влада не перешкоджає захопленням храмів?
Що ж, слова міністра правильні та очевидні. І сказані вони, до речі, були у відповідь на хамство журналіста, який висловив невдоволення нещодавньою хресною ходою УПЦ до Почаєва.
Але запитання: якщо влада усвідомлює, що УПЦ – це українська Церква, то чому організовуються абсурдні слухання, на кшталт «Про загрози нацбезпеці України, пов'язані з діяльністю релігійних організацій, які мають керівні центри на території держави-агресора»?
Чому від Мінкульту досі немає жодної заяви щодо масових захоплень храмів УПЦ ПЦУшниками? Чому Держетнополітики (складова частина Мінкульту) публікує інструкції, як правильно «переводити» громади до ПЦУ?
Адже у кожному такому разі думенківці брешуть, що УПЦ – це зрадники, колаборанти, що вони працюють на Москву тощо.
Те, що Олександр Ткаченко знає правду – це чудово. Але хотілося б, щоб влада донесла цю правду до ПЦУшників, місцевої влади, яка «забороняє» УПЦ, а також до всіх ошуканих людей, яких зганяють у клуби та на стадіони, щоб «віджати» черговий храм.
Читайте також
«Наочна різниця між ПЦУ і УПЦ»
Один із наймедіаактивних кліриків ПЦУ Роман Грищук опублікував у Фейсбуці статус із заголовком «Наочна різниця між ПЦУ і УПЦ».
Якою буде «духовна незалежність» завтра
Практично одночасно в медіа з'явилося два повідомлення щодо демографічної ситуації в Україні.
Хто і навіщо побив «ієрарха» ПЦУ?
Ситуація зі побиттям «митрополита» ПЦУ не лише викликає неприязнь і засудження, а й стає ще одним свідченням того, наскільки небезпечними можуть бути наслідки агресивної політики у релігійній сфері.
Єзуїти, вони і в Україні єзуїти
Недарма слово «єзуїт» у нашій українській традиції стало синонімом спритності, брехливості та безпринципності.
Як заборону Церкви перетворити на її «захист»
Глава УГКЦ Святослав Шевчук заявив, що закон про заборону УПЦ насправді «не є забороною Церкви, а її захистом від небезпеки використання релігії як зброї».