Як відьма викликала душу пророка Самуїла

(1Цар. 28:8)

Про життя і служіння пророка Самуїла ми говорити особливо не будемо, а зосередимося на одному цікавому і досить незвичайному епізоді з його, у певному сенсі, участю. Йтиметься навіть не стільки про самого пророка, скільки про ймовірність прикликання його душі з заклику аендорської чаклунки. Про це у Старому Завіті розповідає 28 глава Першої книги Царств.

Для початку коротко нагадаємо суть того, що відбувається. За непослух Бог відступає від першого ізраїльського царя Саула, а филистимляни збирають велике військо для війни проти Ізраїлю. У цей час помирає пророк Самуїл. Саул лякається. Не знаючи, що робити, він намагається дізнатися Божу волю всіма доступними раніше способами, проте пророки мовчать, потрібні сни не сняться, урим і туммім не видають бажаного. Не знаходячи іншого виходу, цар Саул звертається за допомогою до аендорської чаклунки з проханням викликати душу пророка Самуїла і попросити поради у непростій ситуації. У результаті Самуїл являється, повторює заборони на Саула і говорить про майбутнє піднесення Давида.

Отже, виникає кілька запитань. Чи справді чаклунка змогла насильно викликати душу пророка Самуїла? Якщо так, то чому він підкорився відьмі? Якщо ж під виглядом пророка з'явився біс, то чому він фактично висловив Божу волю? Екзегети по-різному розуміли цей епізод, тому давайте нічого не вигадуватимемо і звернемося до авторитетної думки.

Перше, що спадає на думку при буквальному прочитанні тексту Святого Письма – це те, що відьмі (нагадаємо, що Саул пророка не бачив, а тільки чув, бачила його лише чаклунка) справді з'явився сам Самуїл. Такої думки дотримувалися, наприклад, Діодор Тарсійський, Ориген та мученик Іустин Філософ. Далі вказана думка ділиться ще на два:

2. Душа пророка була явлена ​​дією Бога незалежно від маніпуляцій відьми.

Перший варіант (мученик Іустин, Ориген) обґрунтовується тим, що до пришестя Христа і вчинення Ним Спокутного подвигу всі душі вирушали в пекло, а тому перебували під владою диявола. При цьому душі праведників не втрачали своєї святості, а тому й Самуїл не втратив дару пророцтва: «Він пророкував і по смерті своїй, і передбачив цареві смерть його, і в пророцтві підніс з землі свій голос, що беззаконний народ винищиться» (Сир. 46, 23).

Другий варіант трактування (Діодор) заснований на тій передумові, що на «лоно Авраамове», в якому перебували душі старозавітних праведників, влада сатани не поширювалася. З іншого боку, в 28 главі сказано, що побачивши Самуїла, чаклунка скрикнула, тобто злякалася, отже, явище пророка для неї було несподіваним. Ця концепція для християнської свідомості є більш правильною, адже важко припустити, щоб над душею святої людини панував демон.

Зовсім іншого трактування подій дотримувалися святитель Іоанн Златоуст і блаженний Феодорит Кирський. Вони вважали, що чарівниці під виглядом пророка явився Ангел Божий. Аргументи на користь такої думки ґрунтуються на таких роздумах: висловлене пророцтво правдиве, значить істинне, але сказане воно було не Самуїлом. Явлений Ангел названий Самуїлом, тому що так позначив його Саул. Подібним чином Священне Писання Ангелів, що прийшли до Авраама, іменує чоловіками, оскільки вони мали вигляд чоловіків.

Блаженний Феодорит каже, що Господь усе зробив саме так, щоб Саул із вірою прийняв визначення щодо себе і в скорботах закінчив життя. Очевидно, що ця інтерпретація дає відповіді на багато невирішених питань, а головне – не потрібно вирішувати проблеми явлення померлої людини.

Третій варіант розуміння подій 28 глави, прихильниками якого були святителі Григорій Ніський, Євстафій Антіохійський та Тертуліан, каже, що під виглядом Самуїла з'явився демон. Власне свої аргументи святитель Євстафій виклав на противагу означеній думці Оригена.

Міркування тут досить прості та зрозумілі. По-перше, і в старозавітні, і в новозавітні часи будь-яка спроба волхвування вважається зв'язком з бісами. По-друге, на будь-які магічні маніпуляції відповісти міг лише демон. По-третє, у Першій книзі царств тричі вказується, що після конфлікту з пророком Самуїлом Саул перебував під владою злого духу. По-четверте, обидва святителі нагадують, що між праведниками і грішниками (як і між померлими та живими) простягається велика прірва, про що недвозначно сказано в притчі про багатія та Лазаря (Лк. 16, 26).

При такому трактуванні не зовсім зрозуміло, чому чаклунка злякалася явлення, якщо для неї воно було звичним, чому сам священний автор Першої книги царств іменує демона Самуїлом і чому збулося пророцтво?

Остання думка щодо подій, що розглядаються, заснована на тому, що все, що відбувається, було лише майстерною імітацією, обманом. Цієї позиції дотримувалися деякі іудейські коментатори і, наприклад, німецький біблеїст Моріс Гейслер. Своє трактування вони доводили тим, що, в принципі, всі чаклуни і медіуми – брехуни, і тим, що Саул не бачив пророка, а розпізнав його лише за коротким описом чарівниці. У пророцтві, що здійснилося, автори вказаної думки також не бачать нічого надприродного, тому що відьма просто змогла передбачити і події, що так вже почали збуватися.

Багато сучасних біблеїстів схиляються до думки Діодора. Можливе й глибше прочитання позначеного епізоду Святого Письма, але основні положення ми все ж таки висловили. Головне для нас пам'ятати, що будь-яке звернення до чаклунів і чарівників неприпустимо, тому що ціну за це доведеться платити надто велику. Крім того, демони настільки філігранні в мистецтві обдурювання людини, що й у духовному житті нам потрібно бути гранично обережними та акуратними, щоб не потрапити до їхніх «правдивих» сітей.