Чи час інститут сім'ї заносити до Червоної книги?

Під 8 липня у православному календарі стоять імена благовірних князів Петра та Февронії, з чиїм образом традиційно пов'язана розмова про сім'ю як цінність. Чим не привід поговорити про важливість сім'ї та кричущі дивацтва нинішнього до неї ставлення.

Почнемо з визначення поняття «традиції». При фіксації нашої уваги на певному понятті як об'єкті мислення завжди виділяються його суттєві властивості чи відмітні ознаки. Якщо ми говоримо про «традицію», то не можна не помітити, що поступово це поняття в сучасному суспільстві набуває все більш негативного забарвлення, асоціюючись з відсутністю прогресу, освіченості, закоренілості в минулому тощо. Через війну в людини змінюються ціннісні орієнтири, лише подається це як зміна цінностей, тобто не людина змінюється в гірший бік стосовно абсолютних ідеалів, а її особисті переваги.

Так і виходить, що сім'я перестає бути цінністю, адже у світі постмодерну, в якому ми живемо, все зводиться до суб'єктивного сприйняття – людина вже не орієнтується на ідеал, не співвідносить свої вчинки, думки, цілі з ним, а виходячи зі своїх власних побажань сама вирішує, що для неї ціннісно, ​​а що ні. Вважається, що на ці побажання впливає соціальне середовище, культура та інші подібні чинники. Однак у такій позиції є одна істотна вада – відсутність свободи.

Якщо справді «плисти за течією», вбираючи весь той шлак, який нас оточує, якщо не осмислювати, не обмірковувати те, що відбувається навколо, то ми насправді втрачаємо свободу, стаємо рабами цих зовнішніх чинників.

Якщо справді «плисти за течією», вбираючи весь той шлак, який нас оточує, якщо не осмислювати, не обмірковувати те, що відбувається навколо, то ми насправді втрачаємо свободу, стаємо рабами цих зовнішніх чинників. Але людина здатна їх усвідомлювати і, орієнтуючись не так на кон'юнктуру, а на Абсолют, може вирішувати, що сприймати, а що ні. Однак нам сьогодні вперто намагаються нав'язати ідею, подібну до тієї, яку трасує Річард Докінз, що пропонує сприймати людину як об'єкт, керований еволюціонуючим, «егоїстичним» геном. Насправді – якщо ми невільні, то й не варто противитися всім нововведенням – це просто «еволюційний прогрес» суспільства. Більше того, опір, який найчастіше пов'язаний із внутрішньою позицією, із внутрішнім протестом і неприйняттям, подаватиметься як джерело психологічних проблем.

Перелічені атрибути «свободи» безпосередньо пов'язуються з поняттям традиції, а тому «свобода» для людини постмодерну – це ще й «свобода» від традиції. Оскільки сім'я – це частина традиції, потрібно відмовитися і від неї.

Не останню роль у процесі знищення інституту сім'ї відіграють сучасні наукові дослідження та технології. Я в жодному разі не засуджую науку як таку і не говорю про всі її напрямки, а просто хочу наголосити на деяких своїх спостереженнях. Поняття сім'ї нам сьогодні пропонують сприймати лише в категоріях соціально-біологічних як засіб для продовження роду, виховання дітей, отримання фізичного задоволення та реалізації емоційної прихильності, кохання. У секулярному, постмодерністському суспільстві все перераховане повністю обмежується матерією і земними потребами, тоді як для християн кожна дія, кожна думка матиме наслідки їхнього життя у вічності. Коли Христос говорить про шлюб, Своє слово завершує вказівкою: «Що Бог поєднував, того нехай людина не розлучає» (Мк. 10, 9). Також і за виховання дітей кожен несе відповідальність не лише перед самим собою чи суспільством, а й перед Господом. Тому сім'я для християн, як і для представників багатьох інших релігій, безпосередньо пов'язана вічними ідеалами та з їхнім особистим безсмертям.

Поняття сім'ї нам сьогодні пропонують сприймати лише в категоріях соціально-біологічних як засіб для продовження роду, виховання дітей, отримання фізичного задоволення та реалізації емоційної прихильності, кохання.

Однак сьогодні нам завзято пропонують повірити в міф про те, що ми – це лише наше тіло, а навіть наш мозок. При цьому всі перелічені функції сім'ї можуть виконати технології, звільнивши людину для гедоністичного «щастя». Можливість продовження людського роду, умовно кажучи, у пробірці вже давно ні для кого не новина.

Більше того, генні технології, сьогодні вперто йдуть до того, щоб ідентифікувати і вибраковувати «неякісні» ембріони з можливими відхиленнями, а також моделювати «правильних» майбутніх дітей, починаючи від темпераменту та талантів і закінчуючи кольором очей та формою носа. Виховання та формування особистості – це найскладніший процес, за який сьогодні відповідають «батьки-дилетанти», тоді як науково-технічний прогрес має дозволити передати дані функції «професіоналам», спочатку в особі спеціально підготовлених людей, а потім і штучному інтелекту.

Що ж до інтимного життя, то для тих, для кого це лише «фізика», вже зараз існує безліч барвистих можливостей її реалізації без присутності партнера, а розвиток віртуальної реальності зробить її набагато безпечнішою та вражаючою. Нарешті кохання, почуття та емоції – нам сьогодні пропонують повірити, що всі вони – не більше ніж «хімія» нейронів, а якщо це дійсно так, то навіщо прив'язуватися і обтяжувати себе одним партнером на все життя, навіщо нести за нього відповідальність, якщо можна жити в своє задоволення. Не дарма сучасний відомий французький публіцист та прозаїк якось написав:

«Наше покоління надто поверхове для шлюбу. Нам одружитися – все одно що в "МакДональдз" сходити. А потім – пурхаємо. Ну як, питається, прожити все життя з однією людиною в суспільстві тотального пурхання? В епоху, коли кумирів, президентів, мистецтва, стать, релігію змінюють, як рукавички? З якого дива почуттю під назвою любов бути винятком із загальної шизофренії?»

* * *

У нашому суспільстві, де ще живі традиції, поки що рано інститут сім'ї записувати до Червоної книги, але все до того поступово йде. На масштабні процеси ми вплинути не можемо, але ми можемо цінувати власні сім'ї і можемо виховати своїх дітей так, щоб і для них сім'я була тією цінністю, яка виходить далеко за межі земного життя.

Читайте також