День Святої Трійці: посібник для чайників

Семінарське богослов'я

Коли редакція СПЖ попросила мене написати публікацію до Дня Святої Трійці так, щоб за святом, тобто по суті, про саму Святу Трійцю, про Благодать Духа Святого, що зійшла на апостолів, про домобудування Церкви Божої на землі, я погодився не замислюючись. Адже будь-якого семінариста серед ночі розбуди, тицьни йому в лоба пальцем і скажи: «Про свято Трійці проповідь рци…», і він, не приходячи до тями, почне так глаголати: «Сьогодні Церква святкує День Святої Трійці. Цей день вважається Днем Народження Церкви. Дух Святий зійшов на апостолів і почалося домобудування Єдиної, Святої, Соборної та Апостольської Церкви на Землі...».

Далі благочестивий семінарист повідає нам зі знанням справи про Промисел Божий, про спасительну місію Сина Божого, про роль Духа Святого як архітектора і будівника Церковного Тіла, про Христа як Його Голову та ін. Пройдуть роки, і цей колишній семінарист уже став маститим священником, рік у рік повторюватиме на Трійцю одні й ті самі слова. А його вдячна паства з розумними обличчями рік у рік це слухатиме і киватиме на знак згоди та схвалення.

Тільки бачиться мені в цьому чомусь сліпий екскурсовод, який розповідає у Третьяковській галереї групі таких самих сліпців про те, що зображено на іконі преподобного Андрія Рубльова «Свята Трійця». Він і справді не говорить нічого поганого, просто переказує те, чому колись був навчений, що тепер щоразу повторює з пам'яті. Все б нічого, та ось тільки на ікону на власні очі хочеться подивитися.

Проблема відсутності зору

Проблема навіть не в тому, щоб знайти зрячих екскурсоводів. Вони є. Є живий опис побаченого преподобним Каллістом Ангелікудом, Григорієм Паламою, Григорієм Синаїтом та іншими таємноглядачами. Та й нині здоровий старець Симеон (Безкровний) також зможе провести для нас таку екскурсію. Я впевнений, що таких, як цей обожений духівник, можна і зараз знайти на землі серед тих, хто живе, хоч і в невеликій кількості. Проблема в тому, що ми однак нічого з того, що вони нам покажуть і розкажуть, не побачимо і не зрозуміємо.

Ну що толку, якщо з'явиться нам преподобний Калліст і дасть такі інструкції: «Коли ж розум стане в незрозуміле зіткнення з істинно-єдиним, незримо кинувшись до нього в дусі внутрішнім поглядом, то він буває безначальним, нескінченним, необмеженим, безОбразним і безвидним, в безмовності і в подиві зберігає мовчання, сповнюється радості і відчуває невимовне... Знищення будь-яких помислів, припинення всіх помислів, панування над мисленням, вихідна причина здивування, превище розуму перетворення і зміна розуму в просте, безмежне з якої б то не було сторони, неосяжне, безвидне і безОбразне, безякісне, нерізноманітне, безкількісне, непохитне і премирне і цілком нове улаштування боговидне...» (Каліст Катафігіот. Добротолюбство. Т.5. Гл.38).

«А, окей, – скажемо ми, – хвилинку, святий отче, зараз ми всі помисли по-швидкому відсічемо, зосередимося і підемо з тобою на Трійцю дивитися». Чи не відсічемо, тому що поняття не маємо, що це таке. І замість Добротолюбства візьмемо книгу якогось Слави Се і читатимемо те, що нам весело і зрозуміло: «До нас вибігає весела собака породи "скажений виродок". Вона кричить на мене, ніби ми одружені». (Слава Се. Сантехнік, його кіт ...) О, ось це те, що відразу чіпляє, тягне за собою розум, утримує увагу.

Від складного до простого

Можливо, всі ці святі були якимись надгеніальними, найрозумнішими людьми, з позамежним коефіцієнтом IQ, розум яких міг розуміти те, що нам, усередненим сірим обивателям, взагалі недосяжно складно. Але ні, все навпаки. Бог дуже простий. Він абсолютно простий. І створив Він цей складний світ для того, щоб ми від складного йшли до простого, а не навпаки. Його святі максимально преподобні у своїй божественній простоті. Вони не мають ні розуму, ні свободи вибору. А щодо думок, то вони ще за життя на Землі думати себе відучили.

У святих усе, як у Бога. Бог не думає, Він знає і вибирати Йому теж нема з чого. Вибирає той, хто сумнівається, а у чому може сумніватися Всезнаючий? Навіщо розум Тому, хто живе віданням, а не знаннями? Святі також спростили себе до максимально можливої ​​богоподібності. І в Бозі вони мають за благодаттю те, що Бог має за природою. Ми все хочемо зрозуміти розумом і осмислити інтелектом, а це якраз і є те, що призводить до незнання.

Не простота складна і мудра, а ми самі в собі все занадто ускладнюємо. Парадокс святості в тому і полягає, що до Бога приходять прості люди з живим серцем, а не хитромудрі інтелектуали з холодним розумом.

Проблеми наукового пошуку

Біда нашого наукового богослов'я у тому, у чому й проблема світського людинознавства. Наука розчленувала вчення про людину на психологію, соціологію, політологію, анатомію та ін. Але ніхто так і не зміг відповісти на запитання: А що таке людська особистість? Що таке свідомість? Що є людина сутнісно, ​​а не з вигляду чи за своїми окремими ознаками?

Богослов'я також на підставі Святого Письма розчленувало Троїчного Бога на апофатичні та катафатичні властивості, негативні та позитивні, духовні та онтологічні, на відмінність Іпостасей та Сутності, Природи та Осіб. Розуму від цього, звичайно, добре, та ось на серці пусто. Так, не маючи можливості бачити, ми, обмацуючи пальцями ікону Трійці, намагаємося зрозуміти, які на ній видно кольори.

Церква в теорії та на практиці

Церква Божа… Перша її властивість – це Єдність. Єдність людей, по-перше, з Богом, а по-друге, одне з одним. «Єдність Божої благодаті, що живе в безлічі розумних творінь, що підкоряються благодаті» (за визначенням О. Хомякова).

Нещодавно я мимоволі виступив у ролі провокатора. Розмістив у себе на сторінці у Facebook як обкладинку малюнок із зображенням дівчинки. Фон розділяв цю дитину на стан мирного життя та стан військової розрухи. Я бачив у ній вседитину, людську дитину, дитинство якої, а можливо і її батьків, убила війна.

Будь-яка дитина, як і будь-яка безневинна людина, вбита війною, є жертвою людського безумства. Я поставив цей малюнок, тому що є поки що живим свідком того, як це безумство розгортається прямо перед моїми очима. І відреагував на це зображення народ Божий, хрещений, церковний, за вірою православний, який причащається однієї і тієї ж Крові Господньої і почав з'ясовувати, а хто ж у всьому цьому винний. І найжорстокіша війна з образами, звинуваченнями вибухнула вже у віртуальному просторі мого власного будинку.

Куди ми котимося?

Довелося всі ці коментарі видалити і замислитися: а ми самі в Церкві чи вже вийшли за її межі? Війна нас розділила, на жаль. Всі ці люди, що сперечаються, які, була б така можливість, почали бити один одного, вони в одній Церкві чи в різних? Але ж Церква насправді одна, іншої немає і бути не може. Так само, як і Христос у нас тільки Один. Отже, хтось із нас все-таки поза Церквою, а може, і всі ми вже вийшли за її межі.

Ми можемо думати про себе все, що завгодно, але якщо в нас немає любові до Бога і один до одного, то ми вже поза Церквою, що б ми про себе не думали. А це найгірше, що може з нами статися. Тому що війна колись мине. Навіть якщо вона нас і потягне за собою у могилу, це не страшно. Спаситель говорить про те, що не потрібно боятися тих, хто вбиває тіло. Страшно інше – назавжди втратити вічне життя.

Ось якби всіх цих людей, які валили один одного коментарями і запекло сперечалися на моїй сторінці, всіх суддів і прокурорів з того й іншого боку, які знають точно, хто винен у цій війні, і готові їх негайно стратити, взяти та й помістити прямо зараз у рай, на одну вулицю Небесного Єрусалиму... Та ж вони там повикорчовують усі райські дерева, зроблять з них дреколи і підуть далі воювати один з одним. Що з цього вийде? – Розкриється рай і спадуть вони в безодню пекельної прірви з усім своїм праведним гнівом і впевненістю у винятковій правоті саме їхньої точки зору.

А що від неї толку, від цієї правоти, якщо вона позбавить нас солодкого Раю?

Загалом, зі Святом, дорогі брати та сестри, з Днем Святої Трійці та Зішестям Святого Духа на апостолів.

Читайте також