Битва Живої та Мертвої води

Фото: comanodolomiti.it

Мертва вода має свинцевобурий колір від крові та страждань людей. Її потужний натиск упереміш із фрагментами людських тіл і душ тягне за собою валуни розбитих будинків і доль. Гуркіт цієї річки розноситься гулкою луною в найвіддаленіші куточки всесвіту нашого мозку. Як не потонути в цьому горі, як зберегти себе, як не вдатися до відчаю, зневіри та туги?

Можливо, призначення річки з Мертвою водою – розбити наші ілюзії про надійність побуту, міцність доль і життів? До того, як настало її повноводдя, наш розум обманював нас своїми фантазіями, знаннями, планами, надіями. Тепер це руйнується непередбачуваністю потоку темної лавини. Ніхто не знає, де і як пройде її русло через день, місяць, рік, кілька секунд чи хвилин. Якщо дивитися, заціпенівши від страху, на цей страшний потік, то він обов'язково затягне тебе у свій вир і втопить у похмурій безодні пекельного страху.

Сумувати і засмучуватися про тих, хто ненавидить нас – початок істинної Христової любові, а співчувати крайній омані тих, хто ненавидить Бога, – вершина цієї любові.

Відчай – супутник безвір'я, могильний рів для душі, прив'язаної до світу, хоча вона й бачить, як цей світ руйнується в неї на очах і тягне за собою. Тільки у випробуваних нами скорботах Христос стає для людини Найближчим. Тільки в перенесених хворобах Христос стає для нас найріднішим. Сумувати і засмучуватися про тих, хто ненавидить нас – початок істинної Христової любові, а співчувати крайній омані тих, хто ненавидить Бога, – вершина цієї любові. За що вчепиться наша думка, те нас і загубить, а те, що вибере благодатне серце, відродить нас від гріха в Христовій любові. Якщо віддаси всі свої тривоги Богові, то серце залишиться без тривог.

Про що говорив Христос із самарянкою? Може, про те, що насправді єдиною реальністю є Царство Боже, в якому припиняється і зникає навіть смерть, Царство Святої Трійці, де наш дух сам стає безсмертним світлом. Можливо, Спаситель говорив про те, що без Бога наш матеріальний світ існує лише в нашій голові, одурманеній уподобаннями та незнанням. Гострий розум – не Бог, великий інтелект – не Бог. Бог є невичерпним світлом Святого Духа в нашому серці.

Матеріального світу як такого не існує. Весь світ духовний, тому що створений Духом Божим із нічого. Тому здобуття Духа Святого є єдиною справжньою метою всього створеного Богом буття. Жива Вода і є та солодка благодать, яка витікає з обоженого Святим Духом серця.

Про що говорив Христос із самарянкою? Можливо, що насправді єдиною реальністю є Царство Боже, в якому припиняється і зникає навіть смерть.

Але як її знайти, як осягнути, де почати копати колодязь із Живою водою? Тільки через покаяння і молитву ми можемо знайти той скарб, який прихований у глибинах людського серця. «Просіть і дасться вам» (Мф. 7:7). Про що просити? Бог добрий, і просити Його можна тільки про добро, тому що в Його царство входять лише добрі. Це їхня вільна перепустка в безсмертя, скріплена печаткою Святого Духа.

У Царстві Божественної Любові не може бути любові упередженої та лицемірної, там неможливо одних любити, а інших ненавидіти. Вершина любові – любити ворогів. Пам'ять смертна допомагає викинути з серця будь-яку думку про ворогів і недругів, які живуть лише в гріховному розумі, бо Христос живе лише в чистому серці. Через безліч прихильностей розуму і серця ми не можемо осягнути Христа, що перебуває всередині нас. Відсутність мирських прихильностей дає нам можливість скуштувати Живу воду невимовного блаженства безсмертя.

Брехливий розум вчить нас гріховного пізнання світу та самих себе. Але коли в свідомості людини починає сяяти Світло Боже, тоді в нас виникає справжнє розуміння себе, як безсмертного духу і Бога, що в ньому перебуває. Дух людини ніколи не був відокремлений від Творця, але лише затьмарений гріхами душі, що впала в незнання, що посилюється нечистими духами. Під час освячення людини Живою Водою не виникає інша особистість, вона лише у всій повноті осягає у благодаті свою безсмертну природу та вічну єдність із Богом. Але при цьому якісно змінюється не лише душа, а й усі її функції – почуття, розум, інтелект. Вони стають повністю оновленими, оскільки очистилися від гріха та освятилися благодаттю.

Здобування Духа Святого і є єдиною і основною метою всього буття.

Обожена особистість залишається завжди незмінною і безпристрасною, якою і була створена Богом, вона повертається до свого повного і досконалого божественного образу і подоби, роблячись христоподібною . У цьому стані душа освячує світлом святості не тільки саму себе, а й усе навколо, перетворюючись сама і перетворюючи все, що існує.

Набуття Духа Святого і є єдиною і основною метою всього буття. Не треба занурюватися у світ, треба пам'ятати, що у нас живе Господь Ісус Христос, Владика всесвіту. У глибинах людського серця тече річка Живої води. Нерозумно пов'язувати себе зі світом та його брехливими обіцянками, щоб забезпечити своє існування або щоб вижити у цьому світі за всяку ціну. Христос подбає про нас Сам, у цьому немає жодних сумнівів! Аби ми не втратили віри в Нього.

Основна причина всіх наших нещасть у тому, що ми забуваємо про Бога і Його Царство, «які в нас є». Безпосереднє досвідчене пізнання цього богоспілкування є щастя, що перевершує все на світі. Але чому воно не дається в руки людям? Відповідь проста: тому що люди вважають, що думати – це щастя. Тому що наші думки забирають нас то вперед, то назад, і ми живемо спогадом про минуле, страхами за майбутнє, мріями про нездійсненне, планами на невідоме. Наші думки стрибають, як мавпи, з однієї гілки на іншу, і тому ми втрачаємо справжнє життя.

Христос подбає про нас Сам, у цьому немає жодних сумнівів! Аби ми не втратили віри в Нього.

Нам здається, що внісши у своє бування на цьому світі якусь новизну, ми отримаємо щастя. Але до будь-яких змін розум звикає, а туга по-справжньому призводить до розчарувань та краху хибних очікувань. Хоча справжнє щастя завжди тут і зараз. У кожній миті прихована вічність, у кожному нашому зітханні чутно подих усього Всесвіту.

Але варто тільки людині викинути з душі весь цей набридлий уявний мотлох і почати перебувати в тихій благоговійній молитві, як невимовний Бог починає відкриватися нам, як величезне диво, яке неможливо ні описати, ні уявити. Він настільки рідний і близький, що ми чудесним і незбагненним чином з'єднуємося з Ним і починаємо жити в Ньому, як дух з Духом, світло зі Світлом, з'єднуючись непоєднуваано і зливаючись незлитно. Тоді починаєш любити Бога всією душею, усім серцем, усім своїм розумінням і ближнього, як самого себе.

З року в рік, з покоління до покоління йде змагання на церковній арені. Хто переможе? Фарисеї чи митарі? Законники чи духоносні отці? Знавці канонів та статутів чи безмовники та молитовники? Сліпі вожді, що відціджують комара, чи святі, сповнені небесного світла? І кожен із нас під певним номером займає певне місце в одній із цих команд. Запитаємо себе – де наше місце?

У публікації було використано духовні настанови старця Симона (Безкровного).

Читайте також