Дивна історія молитви «Достойно є»

«Достойно є» – найвідоміший православний спів на честь Богородиці. Перше, що привертає найбільшу увагу, це той факт, що складається він з двох частин. «Достойно є, і це є істина, славити Тебе Богородицю, завжди Славну і Пренепорочну і Матір Бога нашого» – це приспів-величання, авторство якого приписується багатьом гімнографам. А ось текст «Чеснішу від Херувимів і незрівнянно славнішу від Серафимів, що без істління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо» – є ірмосом 6-го гласу дев’ятої пісні трипіснця Великої П’ятниці, складеним, швидше за все, преподобним Космою Маюмським.

До слова, використання «Чеснішу» як приспіва пісні «Величить душа моя Господа» вказується Єрусалимським статутом.

Хронологічно текст «Достойно є» молодший за текст «Чеснішу Херувим» років на триста. З датуванням другої частини співу все просто: укладач другої частини преподобний Косма був сучасником преподобного Іоанна Дамаскіна, тобто він жив і творив наприкінці VII – у першій половині VIII століття. Щодо першої половини піснеспіву існує дивовижний переказ.

Хронологічно текст «Достойно є» молодший за текст «Чеснішу Херувим» років на триста.

Афонський патерик оповідає нам, як у 1548 р. ієромонах Серафим Фіїпол записав таку історію. Під час патріаршества Миколая II Хрісоверга, тобто наприкінці Х століття, на Афоні жив якийсь побожний інок в послуху у старця. Одного разу, напередодні неділі, цей старець пішов на всеношну в соборний храм Священного кінота Святої Гори в Кареї. До інока ж постукав невідомий чернець-мандрівник, якого той з радістю прийняв.

Переказ каже, що під виглядом ченця таївся архангел Гавриїл. Коли при звершенні утрені в належному місці потрібно було співати «Чеснішу», то чернець-мандрівник почав піснеспіви зі слів «Достойно є». На прохання інока він написав заспівані слова на камені, причому камінь піддавався пишучому як ніби він був маслом, і зник. Про те, що сталося, було розказано старцеві, через старця звістка дійшла спочатку до Священного кінота, а потім і до патріарха з імператором. З того часу це величання назавжди увійшло в богослужбовий вжиток.

Варто сказати, що існує низка візантійських піснеспівів, подібних до «Достойно є». Так, наприклад, друга статія непорочних у Велику Суботу починається з тропаря: «Достойно є величати Тя Животодавця, Того, Хто на Хресті руці простяг, і зруйнував державу ворожості». Особливо часто такі величання зустрічаються як приспіви до 17-ї кафізми на різні свята. Також тропарі авторства преподобного Григорія Синаїта, читані після канону на недільній полунощниці, починаються зі слів: «Достойно є, і це є істина, славити Тебе Бога Слова, Його ж тремтять і трясуться Херувіми, і славословлять Сили Небесні».

До інока постукав невідомий чернець-мандрівник, якого той з радістю прийняв. Переказ каже, що під виглядом ченця таївся архангел Гавриїл.

Ми звикли до того, що співом «Достойно є» закінчуємо всі молитви, проте, мабуть, найпоширеніше богослужбове вживання цього величання припадає після дев’ятої пісні канону на утрені. З’являється воно у Єрусалимському статуті, але досить пізно. У всякому разі, в рукописах XII століття його ще немає, як разом із піснею «Велічить душа Моя Господа» немає його і в Студійському статуті. Багато дослідників вважають, що обидва гімни були введені в богослужіння одночасно.

Щодо місця пісні на честь Богородиці у Студійському статуті, хотілося б відзначити одну цікаву особливість. До західної гілки розвитку Студійського статуту належить Мессінський Типікон, датований 1131 роком, у якому йдеться про необхідність співу семи ірмосів Божої Матері також після дев’ятої пісні канону утрені. Цілком можливо, що існував зв’язок між зазначеними традиціями. Слов’янські рукописи Єрусалимського статуту XVI-XVII століть говорять про спів «Достойно є» на утрені тільки в будні дні, власне, ця практика зберігається у нас і сьогодні.

Ікона Богородиці «Достойно є». Фото: nashepravoslavie.ru

Набагато пізніше, десь у XVI столітті, величання увійшло у вжиток на літургії. Звучить воно одразу після вигуку священика «Особливо про Пресвяту, Пречисту…», у той час як той продовжує читання Анафори, а точніше її частини, що отримала назву «Іntercessio» або «Клопотання» і містить поминання живих і померлих, а також прохання про різні потреби християнської громади.

Насамкінець варто сказати про ікону Богородиці «Достойно є». Цей образ справді пов’язаний з історією виникнення співу. Згідно з переказами, саме перед ним сталося диво явлення архангела Гавриїла та розвиток описаних подій. Послідування ж служби Божої Матері на честь її ікони «Достойно є» склав у 1838 році ієродиякон Венедикт – насельник Руського Пантелеймонова монастиря.

Читайте також

Притча: Злий дух

Притчі – це зазвичай короткі повчальні розповіді. Сьогодні ми пропонуємо читачеві довгу, але дуже корисну притчу з повчань святих отців.

Ангел, який мешкає по сусідству

Фільм – це послання авторів фільму до глядача. Просто «розважального» та беззмістовного кіно не існує, завжди є сенс. Питання в тому – який?

Преподобний Феодосій – світильник всієї Русі

Саме таке прізвисько дав народ Феодосію Печерському. Як він жив і що заповів нащадкам, спробуємо розібратися у статті циклу публікацій про Києво-Печерську лавру.

«Пікасо́»: як читати Біблію 2

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 18.

Фільм «Світло в океані»: дуже важкий вибір

Бог дав людині заповіді. Але іноді буває, що обставини складаються так, що заповідь стоїть між катастрофою та щастям. Не переступити її дуже важко.

Притча: Столяр, що спить у труні

Коротка і повчальна притча про смиренного столяра.