Християнин під час воєнних дій

Великий піст – особливий час для кожного християнина, час молитви, покаяння та осмислення важливих духовних питань. Але нинішній Великий піст для православних християн України став знаковим і незвичайним, бо звуки великопісних молитвослів'їв та церковних піснеспівів поєдналися з жахливими звуками військової канонади та вибухами бомб.

Війна. Це страшне слово, яке з жахом вимовляли наші бабусі та дідусі, стало страшною реальністю для громадян України, розбуджених на світанку 24 лютого гуркотом бойових вибухів. У перші години війни за цілісність нашої країни мозок відмовлявся вірити у реальність того, що відбувається. Все це здавалося якимось нереальним, цього просто не могло бути. Однак, час минав, і наша свідомість почала змирятися з реальністю, сприймати її та пристосовуватися до неї. Але однак виття сирени повітряної тривоги, страшні фотографії військової дійсності та зведення з місць бойових дій породжують у серці християнина безліч запитань, перше з яких: «Чому?».

Якщо ми придивимося до конфлікту, то побачимо, що основа будь-якого зіткнення – гріх.

Під час обговорення причин війни різні експерти назвуть десяток історичних, політичних, стратегічних, військових, економічних, психологічних та інших причин. Але для християнина важливіша інша причина – духовна. І якщо ми придивимося до конфлікту, то побачимо, що основа будь-якого зіткнення – гріх. Злість і ненависть, паразитуючи на різних пристрастях і душевних недугах як окремих особистостей, так і всього соціуму, роздуваються до неймовірних розмірів і в один момент прориваються жахливим потоком військового конфлікту.

Можна сказати, що в цьому воєнному жахітті винні всі, хто довгі дні, місяці й роки накопичував і розвивав у собі ненависть до своїх сусідів і колег, рідних і знайомих, всі, хто не зміг пробачити і не зміг вибачитися, хто вимовляв слова прокляття або використовував нецензурну лексику, хто бажав ближнім зла. І це зло прийшло. Прийшло до тих, кому ми його бажали, до тих, кого ненавиділи та проклинали. Але водночас воно прийшло і до нас. Господь, попускаючи зло, показує кожному, що всі ми перебуваємо в «одному човні», і зло, вилите у бік ближнього, обов'язково повернеться до кожного. І тепер усі ми можемо без будь-якої користі вигукувати марні слова: «А нас за що?» Але якщо ми без упередженості зазирнемо в глибину нашого серця, в найпотаємніші куточки нашої душі, то відразу зрозуміємо за що, одразу побачимо сховані там гидоту, злобу і безчесність.

Якщо ми без упередженості зазирнемо в глибину нашого серця, в найпотаємніші куточки нашої душі, то побачимо сховані там гидоту, злість і безчесність.

Але найстрашніше, що це інфернальне зло, що увірвалося в наше життя, затягує у свою вирву і невинних дітей, які страждають і вмирають у цьому військовому пеклі. Дорослі, вирощуючи зло у серцях і даючи можливість проявитися у військових діях, стають співучасниками гріха, спадкоємцями царя Ірода, який заради власних пристрастей санкціонував вбивство Вифлеємських немовлят. Звичайно, розмірковуючи про це, ми стаємо над прірвою розуміння того, що не в змозі охопити людський розум.

Не Бог, але людина, яка прислухається до спокушального шепоту свого давнього ворога – диявола, стає джерелом зла. Але Бог навіть крізь людське зло та ненависть виявляє Свою волю. Навіть у бісівському кругообігу війни діє Промисел Божий про весь світ і кожну людину. Нам дуже складно це зрозуміти і дуже складно це прийняти, але те, що неможливо для засліпленого пристрастями людського розуму, стає доступним для зору віри.

Війна є страшним злом і для кожного, хто стикається із цим злом, воно стає не просто світовим катаклізмом, а ще й особистісною кризою. У тому числі й кризою віри.

Можна озлобитись і проклинати все навколо, а можна встати на молитву і молитися за весь світ.

Криза віри пробуджує в душі людини все її зло, всі ті негативні і страшні для себе емоції, які ми ховаємо часом навіть самі від себе. Але, в той же час, криза надає людині можливість проявити все прекрасне і добре, що є в її душі. Одним словом, криза – це час вибору, час, коли зовнішня ситуація виявляє стан душі людини. Можна вдатися до відчаю та зневіри або навпаки – спробувати «ловити рибку в каламутній воді», а можна мобілізувати всі сили і постаратися допомагати тим, хто, як і ти, опинився у тяжкій ситуації. Можна озлобитись і проклинати все навколо, а можна встати на молитву і молитися за весь світ. Можна все навколо закоптити лихослів'ям і злослів'ям, а можна направити свої сили на підтримку рідних і знайомих добрим словом, телефонним дзвінком, смс-кою або оптимістичною посмішкою.

Криза – це те, що не у нашій владі. Але в нашій владі – можливість під час кризи залишатися людиною і, що важливіше, християнином. І тоді, успішно за допомогою Божою пройшовши кризу, можна розширити свої горизонти сприйняття і отримати більше, ніж мав до кризи.

Сучасні військові операції та збройні конфлікти відрізняються від тих, які нам знайомі з історичної літератури. Зараз велика і важлива частина війни відбувається в інформаційному просторі і, на жаль, саме в ньому формується її ударна хвиля. У часи військових дій та кризи руйнуються логічні засади, ламаються патерни поведінки та рамки сприйняття. Багато чого стає незрозумілим і несвідомим. Втрачається впевненість у майбутньому. І саме в такі критичні періоди дуже хочеться приєднатися до якогось простого і зрозумілого пояснення ситуації, стати частиною якоїсь великої спільноти, що перемагає ворогів.

Наразі для християнина як ніколи важлива «інформаційна гігієна». Замість нескінченного завмирання перед монітором телевізора або екраном смартфона краще помолитися – так точно користі буде набагато більше.

Саме в критичні моменти дуже хочеться піти шляхом довіри різним джерелам інформації та пропаганди, в тому числі й пліткам, пересудам, розповідям сусідки або висновкам «фахівця» із соціальних мереж. Але тут християнин повинен пам'ятати, дуже часто подана інформація не просто є марною, але виявляється шкідливою для нашого порятунку, тому що розпалює всередині людського серця напади люті, зла або, навпаки, відчаю. А це саме те, чим живиться енергія війни.

Якщо ми хочемо миру, треба бачити мир усередині власного серця, а для цього треба навчитися не просто фільтрувати інформацію, а й не пускати її у глибини свого внутрішнього молитовного життя, не дозволяти негативу ззовні руйнувати мир Христовий. Тож для християнина під час конфліктів як ніколи важлива «інформаційна гігієна». Замість нескінченного завмирання перед монітором телевізора або екраном смартфона краще помолитися – так точно користі буде набагато більше.

Треба навчитися жити тут і зараз, здійснюючи своє спасіння у повній надії на Того, Хто пообіцяв нам, що навіть волосинка не впаде з нашої голови без Його волі.

Але що робити християнину, коли навколо нього або йде гостра фаза війни, або, що ще страшніше, нагнітається обстановка паніки і розпачу. Відповідь може бути одна – жити. Треба навчитися жити тут і зараз, здійснюючи своє спасіння у повній надії на Того, Хто пообіцяв нам, що навіть волосинка не впаде з нашої голови без Його волі.

Так, дійсно, під час конфліктів ми опиняємось віч-на-віч зі смертю. Але запитаймо себе: а хіба в мирний час ми щодня не наражаємося на небезпеку? Хто в який період свого життя може сказати, що він повністю убезпечив себе? Адже будь-якої миті «Аннушка може розлити олію» і все піде не за нашим планом.

Звичайно ж, ми завжди в руках Божих і зараз ми відчуваємо це дуже яскраво. А тому нехай буде яскравішою і щирішою наша молитва «Сами себе и друг друга и весь живот наш Христу Богу предадим – Тебе, Господи».

Читайте також