Про тих, хто переходить до ПЦУ

На Західній Україні захоплюють храми, погрожуючи зброєю, влада забороняє діяльність Церкви. Трьох священнослужителів у різних регіонах країни викрадали озброєні люди. Двох відпустили на волю, а ось доля архімандрита Лавра з Житомирської єпархії досі не відома. Свідки лише бачили, як його, побитого, невідомі тягли до лісу. Суть вимог до кліриків УПЦ одна – вони мають відмовитися від своєї «окупантської» Церкви та перейти до «патріотичної» ПЦУ.

У цій ситуації не дивно, що знаходяться священники, які не витримують. З початку війни відомо про чотири переходи: по одному у Хустській та Черкаській, та два – у Львівській єпархії. Ці люди сподіваються, що, перейшовши до розкольників, вони позбудуться «ворожого» тавра і стануть для світського патріотичного суспільства «своїми». Але чи виправдані їхні надії?

Під публікацією в Фейсбук одного з ПЦУшних ресурсів про перехід у Червонограді маса коментарів, але більшість – зовсім не позитивні:

«Зрадник залишається зрадником. Потім знову і знову молитиметься за рашу. Не вірю таким попам»; «Церква це багатство громади, а священника гнати», «Не вірю я тим, хто шукає тепле місце», «У МЦ людей Нема, нелюди», «Гнати цих перефарбованих лисиць до московії», «Це добре що церква перейшла, але священника гнати», «Гнати таких попів, не ставайте на ті ж граблі», «Гнати цього попа, щоб пилюка за ним клубилася. Ця сволота відчула, що втрачає заробіток, шукає притулок, а де він був до того?», «Змінити попа на Священника!» і т.д.

Про що це все говорить? Піддавшись тиску (а він на заході країни дійсно зараз дуже потужний) священники і громади, що перейшли, перестали бути частиною Церкви Христової. Їхні таїнства перетворяться на костюмоване дійство.

Що ж вони отримали натомість? У кращому разі – презирливе поплескування по плечу з боку нового оточення. У гіршому – швидку заміну на свого попа.

У жодному разі не засуджуємо таких священників. Але на думку спадає історія 40 Севастійських мучеників, яких залишили замерзати в крижаному озері. Щоб позбутися тортур і зайти в теплу лазню потрібно було «лише» зректися Христа. Всі ми пам'ятаємо, що сталося з тим, хто здався.

Читайте також

Якою буде «духовна незалежність» завтра

Практично одночасно в медіа з'явилося два повідомлення щодо демографічної ситуації в Україні.

Хто і навіщо побив «ієрарха» ПЦУ?

Ситуація зі побиттям «митрополита» ПЦУ не лише викликає неприязнь і засудження, а й стає ще одним свідченням того, наскільки небезпечними можуть бути наслідки агресивної політики у релігійній сфері.

Єзуїти, вони і в Україні єзуїти

Недарма слово «єзуїт» у нашій українській традиції стало синонімом спритності, брехливості та безпринципності.

Як заборону Церкви перетворити на її «захист»

Глава УГКЦ Святослав Шевчук заявив, що закон про заборону УПЦ насправді «не є забороною Церкви, а її захистом від небезпеки використання релігії як зброї».

Не будь як віцепрем'єр

Після заборони УПЦ віце-прем'єр Ірина Верещук заявила, що слід припинити «вплив ворожої російської церкви» (це типу, УПЦ) на українців не лише в Україні, а й за її межами.

Керівний принцип Шарікова

Є прислів'я про те, що історія завжди повторюється двічі: перший раз як трагедія, другий – як фарс.