Я б подарував Христу мопед

Різдво. Фото: klin-demianovo.ru

                     Ієромонах Симон (Безкровний)

Якби ми могли в Різдвяну ніч піднятися на високу гору, пробираючись по хрусткому білому килиму крізь стрункі ряди сосен, то з її вершини ми б побачили, як місячними доріжками з-під яскравих зірок ангели в одязі, що іскриться, спускаються на землю, щоб знайти хоча б одне серце, в якому б цієї ночі знайшов свій притулок Немовля Христос.

Ніч під Різдво – таємнича та казкова ніч. Бог, який намалював Чумацький шлях, зважив кожну зірку, створив атомарну будову речовини, лежить безпорадним Немовлям у скотських яслах, а на Нього широко розкритими від здивування очима дивляться якісь тварини. Той, хто дає їжу всьому сущому, хто підтримує в гармонії струнку й складну систему світобудови, потребує молока Матері й не може нічого зробити без її допомоги.

Що відбувалося в житті Спасителя між Різдвом та виходом Його на громадську проповідь, євангелісти не розповідають. А мені дуже хотілося б дізнатися, якими були дитинство та юність Господа на землі. Яке перше слово сказав Божественний Логос, будучи маленькою дитиною? Як вчився ходити Той, хто розкреслив траєкторію кожної планети? Як вивчав теслярську справу Той, хто визначив константи Всесвіту? Чи чути було з Його вуст дзвінкий дитячий сміх? Чи ставив звичайні в юному віці запитання Своїм батькам Той, хто створив світові фундаментальні фізичні закони? Чи любив Він грати з однолітками, чи тримався від усіх осторонь?

Мені дуже хотілося б дізнатися, якими були дитинство та юність Господа на землі. Яке перше слово сказав Божественний Логос, будучи маленькою дитиною? Як вчився ходити Той, хто розкреслив траєкторію кожної планети? Як вивчав теслярську справу Той, хто визначив константи Всесвіту?

У дитинстві я дуже любив грати у хованки. Хтось, притулившись до дерева, рахував до тридцяти, а вся решта юрби дітлахів ховалася хто куди, щоб спробувати потім добігти до цього дерева і постукати по ньому кілька разів. Схоже, що в цю гру я грав зі Христом дуже довго. Куди я тільки не намагався від Нього ховатися, в яких щілинах не ховався, щоб погрішити, доки Бог не бачить. І тільки через десятки років я зрозумів, що Він все одно мене знаходив, і я опинявся у програші.

В інших гравців нашої дитячої компанії життя склалося по-різному. Хтось ховався від Христа все життя, доки не знайшов свого останнього притулку в могилі. Хтось ховається й досі. А хтось тепер і сам намагається знайти Христа. Аби встигнути…

Волхви принесли Спасителю свої дари – золото, ладан та смирну. Золото – як Царю Земному, ладан – як Владиці Небесному, смирну – як Тому, хто має прийняти смерть заради того, щоб оживити собою світ. З того часу ми всі даруємо на Різдво подарунки один одному. Кажуть, що Богові треба віддавати найкраще, найдорожче, що маєш, тоді й Він подарує нам Самого Себе. Якби я це знав раніше, то я з питанням, що подарувати, не мав би жодних проблем. У шість років я подарував би Христу пластмасових солдатиків із комплекту гри «Льодове побоїще». У п’ятнадцять – джинси, у сімнадцять – касетний магнітофон «Весна-202». Може, я навіть подарував би Йому тоді мопед «Рига-4». Але що тепер, після півстоліття, Йому можна подарувати, коли розумієш, що в тебе насправді нічого свого немає, та й бути не може.

Він чекає від нас головного подарунка – великого доброго людського серця, а мені дарувати своє серце соромно.

Він чекає від нас головного подарунка – великого доброго людського серця, а мені дарувати серце соромно. Це схоже на те, коли у нас у школі перевіряли стан нігтів (так, у радянській школі було й таке, привчали до акуратності), а я забув їх вчасно постригти, та ще напередодні до пізнього вечора допомагав батькам на городі. Зранку встав сонний, пішов у школу, а тут – перевірка нігтів, і руки з кишень якось не хочеться виймати. Так і моє серце – маленьке, наповнене не зрозуміло чим, пахне від нього погано. Ну, хіба таке можна дарувати Христу? А іншого я не маю. Соромно...

Пастухи, ті з цікавості без жодних подарунків прийшли. Але їх ангели запросили. І, отримавши запрошення ангелів, вони не побоялися кинути вночі без нагляду своє стадо. У найкращому становищі виявилися безсловесні тварини, до них Христос Сам прийшов, народившись у хліві. І вони зігрівали Богонемовля своїм диханням і теплом своїх тіл. Мати Божа, святий Йосип Обручник і кілька тварин – ось хто першими зустріли у світі Бога, який став Людиною. Трохи згодом сюди зайшли кілька пастухів, а потім і невелика іноземна делегація. Так, у простоті та злиднях відбулася найграндіозніша подія в історії всього людства – Бог з’явився у Плоті.

Потім Він жив, навчав, помер, воскрес і піднявся на Небо. А ми так і продовжуємо стояти, здивовано дивлячись і думаючи, коли ж Він прийде назад. Невидима людському оку завіса відокремлює нас від Святого Святих храму, збудованого на Небі ангелами. Туди, за цю завісу, увійшов Христос як первосвященик, принісши раз і на віки віків Самого Себе в Жертву за кожного з нас.

Мати Божа, святий Йосип Обручник і кілька тварин – ось хто першими зустріли у світі Бога, що влюднився. Трохи пізніше прийшло кілька пастухів, а потім і невелика іноземна делегація вчених.

Але через своїх близьких друзів Спаситель відкрив нам один секрет. Виявляється, наше людське серце влаштоване так само, як і Небесна скинія. У ньому також є свята святих – дух людський, він також знаходиться за завісою, через яку не може проникнути ніщо нечисте. І там, за цією перегородкою, живе той самий Бог, який піднісся на Небо. Якщо розглянути це Небо всередині самого себе і постаратися увійти до його захмарних глибин, то можна виявити цю таємничу ширму, за якою вже немає ні часу, ні простору, а лише Світло Благодаті й Сам Христос, Який сховав там найбільший скарб у світі – Самого Себе.

Ось тільки ми продовжуємо стояти, притулившись до дерева життя, і рахувати, заплющивши очі, роки свого життя, що біжить. Дерево тим часом скидає листя, усихає, того й дивишся, порив вітру часу повалить його на землю.

Сьогодні з цього дерева сиплються іскристі сніжинки. Пролітаючи повз, вони співають ледь помітну різдвяну колядку. У ній йдеться про те, що Христа можна знайти за слідами на снігу, які Він для нас залишив. Потрібно тільки не боятися, розплющити очі й піти за Ним слід у слід.

            Ієромонах Симон (Безкровний)

Читайте також