Феофан Затворник: З новим роком, з новим щастям!

Святитель Феофан Затворник. Фото: СПЖ

«З новим роком, з новим щастям», – вітаємо ми нині один одного. Але чи піддав хто розгляду, як це рік, що наступає, є новим роком? І звідки візьметься в ньому щось нове? Нинішній чим відрізняється від вчорашнього або від першого дня минулого року? І попереду хіба не така ж буде зміна днів і ночей, і не те ж чергування місяців і пір року, як було раніше? Хіба перебіг справ не буде новим? Але і це заперечує Премудрий, говорячи: «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!… Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!» (Еккл.1, 9-10). Так що ж – сенсу немає у наших вітаннях?! Не може бути, щоб такий загальний і давниною освячений звичай не мав сенсу, і сенсу глибокого.

Як не піддаємо сумніву щирість доброзичливості, так не можемо викрити її у надмірності чи безпредметності. Має бути щось істинно нове, в яке, незважаючи на навколишню ветхість, вірує душа, якого з упевненістю шукає і сподівається вона, і появу якого готова вітати в усьому, що здається новим. Що таке було б? «Буде небо нове і земля нова», – каже Господь. Заради чого всі ми, віруючі, «нові небеса і нові землі за обітницею Його чекаємо» (2Петр. 3.13). Ось перша справжня новина! Вона відкриється у всій славі вже після смерті світу, коли все перечиститься вогнем; але приготування до неї розпочато з перших майже днів буття неба і землі і діє з того часу невидимо, звичайно, для чуттєвого ока, але зримо для ока віри.

«Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!… Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!» (Еккл.1, 9-10).

Відновлювальні сили, покладені в коло тимчасового перебігу створінь, такі дієві й вірні, що Апостол при думці про них закликав: «Давня мимо ідоша, се биша вся нова» (2Кор. 5,17) – і оглянувши розумом все створіння, що скуштувало початків оновлення, чув нарікання його про те, що нескоро приходить час, коли воно скине справжній одяг ветхості і тління і одягнеться в новий, повний світлого граючого життя. «Чекання створіння очікує з’явлення синів Божих. бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління… Про що разом зідхає й разом мучиться з нами аж досі» (Рим. 8,19-22).

Затвердіть свою думку в цьому вченні і побачте, що в нашому становищі одне бачиться зовні, а інше діє всередині, і в нас, і поза нами. Справжній – і наш, і всього світу – стан є стан перехідний, як стан хворого, обкладеного пластиром, або дерева, що завмерло на зиму, або новозбудованого будинку, захаращеного лісами. Прийде термін, знімуть обв’язки з хворого – і він з’явиться зціленим та освітленим у оновленому житті; скінчиться будівництво, приймуть ліси – і всі побачать новий будинок у всій його красі; прийде весна нового століття – і дерево буття світу, тепер голе, дасть із себе листя, квіти та плоди.

Спочатку, коли Бог оглянув щойно створений Ним всесвіт, у ньому було все добре зело (Бут. 1.31). Коли ж людина впала, все спало в найгірше, як падає ланцюг, коли поривається перша ланка. Тоді про землю сказано: «Тернину й осот зростить»; жоні: «Ти в муках родитимеш діти»; – і чоловікові: «У поті свого лиця ти їстимеш хліб твій» (Бут. 3,16,18-19). Так все зодягнулося в жалобу, або на все накладена епітімія. Все прийняло стан старіючого та ветхого. Так би це й лишилося назавжди.

Справжній – і наш, і всього світу – стан є стан перехідний, як стан хворого, обкладеного пластиром, або дерева, що завмерло на зиму, або новозбудованого будинку, захаращеного лісами. Настане термін, знімуть обв’язки з хворого…

Але багатохудожня премудрість Божа відкрила, добрість Божа обрала і сила Божа почала приводити в діло потаємний спосіб виправлення та відновлення всього на кращий за колишній і найдосконаліший вид. Насіння жони, сказано, зітре голову змія, вигубить зло, влите в людину і через нього на все створіння. Тоді ж почала діяти ця обітниця.

Але за премудрим домобудівництвом Божим воно не раптом явлено в силі. Діючу на створіння силу свою йому зумовлено відкрити через тіло; явище ж плоті огороджено своїми умовами часу та місця. Але і з’явившись у тілі, насіння рятівне очолило хоч у собі все: небесне і земне, минуле, сьогодення і майбутнє, і через те дало змогу проникати всюди відновлювальним силам своїм, але потаємності їхньої дії не скасувало. Зовнішній стан залишено той самий – болючий, невтішний, розкладаючийся, тлінний.

Відновлювальні та оновлювальні сили Божі діють потай під цим неблаговидним покровом, так що воістину виконуються слова Апостола: зовнішнє тліє, а внутрішнє оновлюється по всі дні. Коли ж оновлення, що нині діє невидимо, зробить свою справу, коли все здатне оновитися причаститься цього оновлення, тоді не потрібні вже будуть ці пута тління: створіння звільниться від них і явлене буде все у всій красі своїй чистим і нетлінним.

Як навесні усе вдягається у новий одяг, який кожна рослина виробляє, проте ж, з себе, так наприкінці світу нині таємне оновлення скине тлінну оболонку, що приховує його, і з’явиться в усій пишності своїй.

Як навесні усе вдягається у новий одяг, який кожна рослина виробляє, проте ж, з себе, так наприкінці світу нині таємне оновлення скине тлінну оболонку, що приховує його, і з’явиться в усій пишності своїй. І тоді буде небо нове і земля нова. Увійдіть, браття, розумною вірою вашою в споглядання цього порядку домобудування Божого про значення часів, утвердіться в ньому і стійте.

Заради вашої віри Господь дасть вам сили встояти проти наклепів батька брехні, який, розтліючи довірливі до його навіювання розуми, забирає у них здатність бачити діюче серед тління оновлення. І вони самі себе спокушають та інших вводять в оману, думаючи, що навколишнє уявне не будування є природним (нормальним) станом речей, і дозволяють собі робити занадто сміливі висновки проти творчості Премудрого і промислу Всеблагого.

Стійте у вірі, браття, і стверджуйтеся в ній! Така перша новина, яку можна назвати вселенською. Але є подібна новина і для кожного з нас, яка входить у нас і виявляє в нас силу свою, коли кожен із нас стає причасником відновлювальних сил, принесених на землю. «Якщо хто в Христі, нове створіння» (2Кор. 5,17). Відомо вам, що всі сили до нового живота довірені Святій Церкві й всі справжні сини Церкви, безперечно, наповнюються ними і приймають оновлення через них.

Початок цього оновлення покладається у святому хрещенні, в якому ми збігаємося старої людини і наділяємося новою, або відроджуємося до нового життя. У тих, хто зберігає благодать хрещення, сила внутрішнього оновлення не перестає діяти. У тих же, котрі після хрещення впадають у смертний гріх, вона припиняється. Але знову починає діяти, коли в таїнстві покаяння вони знову прилучаються до життя Божого у Христі Ісусі.

Дозрівши, метелик розриває оболонку і починає радіти життю на світі Божому. І таємна наша людина, дозрівши в тілі немічному, коли судить Бог, скидає цю оболонку, сходить горе і починає там жити цілком оновленим життям. У цьому наше призначення.

У хрещенні чи покаянні отримає хто благодать оновлення, але якщо він зберігає її і діє за її вимогами, то насіння нового життя в ньому вже не завмирає, а все більше і більше розвивається, тому більше і більше зростає і міцніє таємна людина серця, наповнюючись премудрістю і розумом духовним, моральною красою і силою характеру, і внутрішньою радістю про Духа Святого, хоча зовнішньо він буває і жебрак, і бідний, і голий. При некрасивій зовнішності зріє внутрішня краса, як гарний метелик у своєму некрасивому клубочку. Дозрівши, метелик розриває оболонку і починає радіти життю на світі Божому. І таємна наша людина, дозрівши в тілі немічному, коли судить Бог, скидає цю оболонку, сходить горе і починає там жити цілком оновленим життям біля самого джерела життя. У цьому, браття, наше призначення.

Чому образ цього оновлення передноситься в душі і свідомість його виявляється в її передчуттях і таємних бажаннях, навіть тоді, як вона чужа буває відновлювальних сил. Ось причина, чому ми так любимо нове і так дбайливо шукаємо його! Самі бачите з попереднього, як і чим має бути задовольнятися це прагнення. Приведу однак вам кілька уроків з Апостольських послань.

«Немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння» (1Пет. 2.2). «Очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом» (1Кор. 5,7). Скиньте «старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях і зодягайтеся в нового, створеного за Богом у справедливості й святості правди» (Еф. 4,22,24).

Треба стати новими в собі, і жага нового буде задоволена і постійно задовольнятиметься. Бо нове духовне життя у Христі Ісусі за своєю суттю є новим! Постійно ж властива в нас новина буде втамовувати спрагу нового. Нехай сподобить Господь усіх вас! Кращого побажати вам не можу цього нового літа. І готовий завершити цим моє слово, але приходить на думку про всяк випадок дати вам невелике застереження.

Після Христа Спасителя разом із поширенням християнства сила слова Божого та благодать Святого Духа витіснила початки язичницькі й запровадила всюди християнські.

Не дивно, що ви зустрінете осіб, які інакше судять про новизну, і те, що насправді є оновленням, вважають застарілістю, а що є занепадом – оновленням; те, у що апостол наказує вдягнутися, як у нове, радять вони скинути, як старе. Зрозуміло вам, у чому тут річ.

Запропоную вам у керівництво два-три положення, щоб ви могли правильно судити про це. До приходу Христа Спасителя в усьому світі, крім народу Божого, мало якість старе язичницьке життя в усіх галузях – розумовій, моральній, естетичній, сімейній та громадянській.

Після Христа Спасителя разом із поширенням християнства сила слова Божого і благодать Святого Духа витіснила початки язичницькі і запровадила всюди християнські також у всіх галузях – розумовій, моральній, естетичній, сімейній, політичній. Ці початки у Святій Православній Церкві діяли й діють безперервно – і на Сході, і в нас.

На Заході Папа, відпавши від Церкви, перший прийняв корінь язичницького життя – гординю. Біля цього центру не забарилися згрупуватися й всі інші язичницькі стихії. До XVI століття вони досить зміцніли, підняли голову й голосно вступили знову в змагання з християнством.

Утворилося коло людей, язичницьким духом сповнених, які завданням собі поставили – знову запровадити язичницькі засади, теж знову в усіх галузях – розумовій, моральній, естетичній, сімейній та громадянській. Час, коли це відбулося, називається Відродженням західним. Запам’ятайте тепер, що західне Відродження є відновлення язичництва всупереч християнству. Це значення Відродження. Але яке насіння, такий і плід.

«Пильнуйте, браття, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки... щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос» (Еф. 5,15; 4,14-15).

Уся нинішня західна освіта у всіх її видах є результатом того руху, якому поштовх дало Відродження. Вона є плід цього останнього. Чому й є і в дусі, й в тілі – і в головному, і в частинах все просякнуто язичницькими засадами, ворожими до християнства. Кожен, хто торкається його й скільки-небудь споріднений з ним, стає більшим або меншим ворогом Христові. Так свідчить досвід. До Заходу нам яка б справа? Хай собі як знає. Ми жили просто під впливом життєдайних початків християнських і знати не знали, що робиться на Заході, й не знали б, якби не потребували увійти з ним у зносини.

Увійшовши до зносин, стали запозичувати від нього разом з корисним і присутній там дух освіти язичницької, який і в нас теж виробляє, що там, тобто хто тільки торкаж.ється його, відразу повстає проти Христа Спасителя і Святої Його Церкви.

І у нас утворився клас людей, які твердять, що церковне – християнське – це старість, яку треба відкинути, а європейська освіта – це оновлення, яке треба засвоїти. Знаючи тепер, що означає європейська освіта, ви самі добре зрозумієте, що вони нам радять. Ось що!

Апостол Павел каже, що Бог послав святих апостолів, наділених благодаттю Святого Духа, у світ для того, щоб вони всіх привели з темряви у світло, з області сатани до Бога; а ці нам радять із світла знову йти в пітьму й від Бога – в область сатанинську, де є якістю не оновлення життя, а смерть, що вбиває всі зародки життя істинного. Бачите, які доброзичливці! Щоб пояснити це до подробиць, треба цілі книжки написати. Я запропонував вам ці істини в коротких положеннях, тільки про всяк випадок. «Пильнуйте, браття, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки... щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос» (Еф. 5,15 ;4,14-15). Амінь.

1864 р.

За виданням: «Любовью назидая. Слова и проповеди».Святитель Феофан Затворник. М.: Правило веры, 2008.

Читайте також