У пошуках наступника: візит патріарха Варфоломія до США та його результати

Питання наступника патріарха Варфоломія залишається відкритим. Фото: СПЖ

Те, що патріарх Варфоломій хворий – відомо давно. Однак лише останнім часом на Фанарі, а також у грекомовній пресі почали наполегливо циркулювати чутки про те, що патріарх Варфоломій у найближчому майбутньому піде у відставку.

Поштовх цим чуткам дала раптова госпіталізація глави Фанара під час його останнього візиту до США. Не встигнувши прилетіти до Америки, 23 жовтня Константинопольський патріарх ліг до лікарні Вашингтона. Офіційною причиною госпіталізації назвали втому після тривалого перельоту, але чи часто пасажири літаків лягають після рейсу до лікарні? Втім, уже 25 жовтня глава Фанара залишив лікарню та провів низку зустрічей з першими особами США, зокрема – з президентом країни Джо Байденом та головою Держдепу Ентоні Блінкеном. Проте 3 листопада його повторно госпіталізували. На цей раз із більш конкретною причиною – операцією на серці. Патріарх переніс стентування і невдовзі повернувся до Стамбула.

Цікаво, що в Америці патріарх Варфоломій, як мінімум, двічі сказав, що завжди «тримає можливу відставку в умі». Після всього, що з ним трапилося, подібні заяви не дивні. Саме ці заяви плюс реальні проблеми зі здоров’ям і стали причиною чуток про швидку зміну на троні Константинопольської Церкви.

Проте 12 листопада, вже після повернення з США, патріарх, за інформацією офіційного сайту Фанара, «спростував чутки про свою відставку за станом здоров’я». Масла у вогонь підлив глава фанаріотської архієпископії в США, який заявив, що Бог привів Варфоломія в США, щоб той правив ще 30 років. Зазвичай такі «втішні» фрази говорять тим, чиє здоров’я чи життя закінчуються, адже всім зрозуміло, що Варфоломій, якому вже 81 рік, навряд чи доживе до 111. За словами Елпідофора, «виявилося, що патріарх нездоровий, і він, звичайно, не знав про це. Ми дізналися про це тут і мобілізували всі наші сили, не лише американські, а й грецькі».

У США патріарх Варфоломій, як мінімум, двічі сказав, що завжди «тримає можливу відставку в умі».

Спостерігаючи за цими висловлюваннями архієпископа Елпідофора, складається враження, що він намагається виправдатися, зняти з себе відповідальність за дві госпіталізації патріарха. Адже греки, які живуть у США, звинуватили у другій госпіталізації саме архієпископа Елпідофора. Мовляв, він створив для 81-річного патріарха надто щільний графік, який ледь не спричинив його смерть. Втім, глава Фанара благополучно повернувся додому до Туреччини, і зараз у грекомовному середовищі мусується питання – візит до США був лише пастирським, чи мав на меті й інші цілі?

Можливо, глава Фанара, маючи проблеми зі здоров’ям, прилітав, щоб особисто побачити результати діяльності архієпископа Елпідофора в США та ухвалити для себе якесь рішення.

Елпідофор та Еммануїл

Тут потрібно зробити два застереження.

По-перше, у колах, близьких до Фанара, стверджують, що патріарх Варфоломій готовий віддати владу. Але оскільки ситуація зі зміною патріарха – надзвичайна рідкість у Православ’ї (якщо не сказати більше), то й вирішуватимуть її нетривіальним шляхом. Патріарх Варфоломій матиме право сам обрати собі наступника, якого потім лише ухвалять синодальним рішенням. Тому і вибір патріарха Варфоломія має таке велике значення.

По-друге, серед головних кандидатів у тих самих колах називають двох осіб: зазначеного вище архієпископа Американського Елпідофора (Ламбриніадіса) та митрополита Халкідонського Еммануїла (Адамакіса). І перший, і другий кандидати мають досить серйозні козирі, які будь-якої миті можуть з’явитися з рукава як самого патріарха, так і інших «гравців».

Адамакіс – давній фаворит глави Фанара. Саме його синод Константинопольської Церкви призначив на другу за значенням кафедру в патріархаті – Халкідонську, надавши при цьому титул «геронди-митрополита». Адамакіса підтримують ієрархи Константинопольського патріархату, які мешкають у Європі. Його вважають людиною м’якою і поступливою, справжнім дипломатом та європейцем, і називають «міністром закордонних справ» Фанара. Адамакіс – справжній грек, що народився на Криті (на відміну від Ламбриніадіса – етнічного курда), у священному сані з 1985 року, 1996 року він став єпископом. Багато в чому завдяки зусиллям цього ієрарха було виписано Томос ПЦУ, він фактично знищив Західно-Європейську Архієпископію Константинопольського патріархату, посприявши її повній залежності від Фанара. Однак є в Еммануїла і дуже суттєвий мінус – він не громадянин Туреччини. Звичайно, в історії були випадки, коли кандидати на патріарший престол отримували турецьке громадянство протягом кількох годин після дзвінка з Вашингтона, але тут інший випадок.

Справа в тому, що Білий Дім – на боці Елпідофора (Ламбриніадіса). Ми вже говорили, що цей ієрарх має безпосередній зв’язок із верхніми верствами американського уряду. Завдяки своїм зв’язкам Ламбриніадіс допомагав влаштовувати зустрічі президента Греції та патріарха Варфоломія з президентом США. Крім того, вже давно циркулюють чутки, що американський уряд використовує Елпідофора для переговорів з Ердоганом. Тим більше, що сам архієпископ США не проти вкотре не лише зустрітися з президентом Туреччини, а й взяти участь у важливих для нього заходах.

Так, зовсім недавно Ламбриніадіс разом із Ердоганом та головою Турецької Республіки Північного Кіпру Ерсіном Татаром (не визнаного ніким, крім Туреччини), розрізав червону стрічку на відкритті «Турецького Дому» у Нью-Йорку. Цей крок викликав справжнє обурення з боку як греків, так і кіпріотів. Обурення, яке призвело до скасування зустрічей президента Греції Кіріакоса Міцотакіса і президента Кіпру Нікоса Анастасіадіса з архієпископом Елпідофором (щоправда, пізніше зустрічі все ж таки відбулися). І навіть спроби Елпідофора пояснити свою присутність на спільному заході з лідером Туреччини та головою псевдодержави «особливим» становищем Фанара, вимушеного балансувати між турками та греками, ситуацію не рятувало. Греки, як у США, так і в самій Греції, вважають, що цим «особливим статусом» прикриватися не можна, оскільки подібних кроків не робив попередник Елпідофора архієпископ Яків (який очолював архієпископію протягом майже 37 років – з 14 лютого 1959 року по 29 липня 1996 р.).

Більш того, у колах, близьких до архієпископії Фанара в США, стверджують, що рішення прийняти запрошення Ердогана було ухвалено Елпідофором без консультацій з патріархом Варфоломієм. Причина проста – архієпископ Американський потребує підтримки турецької влади, «коли і якщо буде відкрито питання про спадкоємність вселенського патріарха». Однак, претендуючи на підтримку Туреччини та Білого Дому, архієпископ Америки поступово втрачає вплив у грекомовних колах США, які впевнені, що «не можна надавати Туреччині жодних послуг» і вважають присутність Елпідофора як глави американської архієпископії проблематичною. Йому вже згадують його власну скандальну інтронізацію та відправлення на спокій двох митрополитів з Бостона та Нью-Джерсі (бостонський, щоправда, повернувся за хабар у 500 000 доларів – але це вже інша історія).

Архієпископ Американський потребує підтримки турецької влади, «коли і якщо буде відкрито питання про спадкоємність вселенського патріарха».

Або – або?

Ситуація ускладнюється ще й тим, що між митрополитом Еммануїлом та архієпископом Елпідофором існує якщо не особиста ворожнеча, то як мінімум серйозне протистояння амбіцій. Наприклад, 24 жовтня, тобто коли патріарх Варфоломій перебував у лікарні, до США прибув митрополит Еммануїл, який очолив богослужіння у кафедральному соборі Святої Софії.

На всіх фотографіях з цього богослужіння зображений похмурий і незадоволений архієпископ Елпідофор. Присутні на урочистостях стверджують, що хоч обидва ієрархи і декларували «єдність» перед раптовою хворобою патріарха Варфоломія, насправді архієпископ Елпідофор «боїться» митрополита Еммануїла. Ті, хто зустрічав його вже після служби у готелі «Mayflower» у Вашингтоні, запевняли, що «він був схожий на звіра у клітці».

Більш того, близькі до патріарха Варфоломія люди вважають, що митрополит Еммануїл – це людина, «яка вирішує проблеми», а архієпископ Елпідофор – людина, «яка їх створює». Тому питання переваги для патріарха Варфоломія нібито вирішене. Тим більше, що під час свого візиту до США глава Фанара кілька разів зазначив, що Сполучені Штати є однією з найбільших і найважливіших єпархій Константинопольської Церкви, назвавши при цьому архієпископа Елпідофора екзархом.

Водночас на Фанарі змушені визнати, що за короткий час Елпідофору майже вдалося вирішити три основні проблеми в Американській архієпископії: будівництво храму на честь святого Миколая, Бостонської богословської школи та пенсійного фонду духовенства.

При цьому мимохіть і неохоче згадують, що Ламбриніадіс вирішив і ще одну «проблему» – матеріальне становище патріарха Варфоломія. Тільки за найбільш приблизними підрахунками «Фонд патріарха Варфоломія», який нещодавно був відкритий архієпископом Елпідофором, на даний момент налічує близько 30 мільйонів доларів США, що забезпечить не тільки безбідне існування теперішнього глави Фанара, а й дозволить йому «займатися благодійністю», щоб залишити «слід» в історії.

Можливо, саме тому під час свого турне Америкою патріарх Варфоломій кілька разів досить приємно відгукнувся про «адміністративні та духовні дари» Елпідофора, наголошуючи, що «він багато чому навчився у мене».

Американські греки часто, а останнім часом – дуже часто, ставлять одне й те саме питання: чому ми повинні платити величезні суми до скарбниці Фанара?

Водночас глава Фанара постійно наголошував на тому, що йому потрібна «стабільність» Константинопольського патріархату в США. Адже автокефалістські настрої та бажання впливової та активної частини грецької діаспори здобути незалежність від «Стамбульського патріархату» нікуди не поділися. Американські греки часто, а останнім часом – дуже часто, ставлять одне й те саме питання: чому ми повинні платити величезні суми до скарбниці Фанара? Наприклад, лише архонти Константинопольського патріархату виплачують Фанару близько 3 мільйонів доларів на рік, а архієпископія Фанара у США – 1,5 мільйона на рік. І це лише якщо говорити про офіційні суми. У цій ситуації прибрати Елпідофора з Америки – значить, з великою ймовірністю, втратити її. Вихід? Перенести патріарший престол до США, чи обрати іншого кандидата.

Проблем багато, а рішень немає?

Патріарху Варфоломію у питанні обрання наступника доводиться тримати в умі не лише Америку, його найбільша проблема зараз не там. Найбільша проблема – це Руська Православна Церква та питання визнання ПЦУ з боку інших Помісних Церков. Друга проблема – Критська Церква, в якій досі не вирішено питання спадкоємства Предстоятеля. І третя проблема – Елладська Церква, яка всіма своїми діями показує, що має велике бажання нарешті отримати повну, а не декларовану незалежність від Фанара. Ось із цими проблемами і належить мати справу новому патріарху Константинополя. Чи підходить для їхнього вирішення архієпископ Елпідофор? Сумнівно. Так, ця людина має репутацію комунікатора, але, як говорилося вище, він більше здатний до того, щоб створювати проблеми, ніж вирішувати їх.

Тому найбільш відповідним кандидатом на посаду майбутнього глави Фанара бачиться митрополит Халкідонський Еммануїл. Якщо, звісно, не втрутяться якісь непередбачені обставини. Наприклад, вихід із тіні ще одного кандидата – митрополита Принкіпоніського Димитрія (Комматаса), якого підтримує більшість ієрархів, які мешкають у Туреччині.

Таким чином, перед патріархом Варфоломієм (якщо все ж таки він дійсно вирішить піти на спокій) стоїть дуже непросте завдання – вирішити, хто ж стане його наступником. Він займає патріарший престол дуже довго, і залишить його з величезною кількістю проблем, яких значно більше тих, що залишали інші патріархи. Розкол у Церкві, спілкування з невисвяченими схизматиками, невдоволення у діаспорі, відсутність порозуміння у грекомовному церковному світі, падіння авторитету Константинопольського патріархату загалом – такий «вражаючий» список патріарх Варфоломій залишить своєму наступнику. І чи буде ним політик, який виряджається в тогу ієрарха (архієпископ Елпідофор), чи ієрарх, який прагне стати політиком (митрополит Еммануїл), для нас, віруючих людей Церкви Христової, значення не має. Тому що, хоч би хто зайняв патріарший трон у Стамбулі, він спробує зберегти «традиції» Константинопольського патріархату, які останнім часом, на жаль, зводяться до того, щоб рвати хітон Христа, а не творити його.

Читайте також