Без Помпео: Початок кінця міжнародної підтримки проєкту ПЦУ?

Майкл Помпео, Сергій Думенко, Петро Порошенко. Фото: СПЖ

5 листопада 2024 року весь світ дізнався, що президентські перегони у США виграв Дональд Трамп. Як стверджують багато експертів, ця новина стала холодним душем для української влади, а також представників ПЦУ. Причина зрозуміла – найближче оточення Дональда Трампа не просто незадоволене релігійною політикою влади України, але піддавало її жорсткій критиці.

Трамп та УПЦ

Наприклад, сенатор Джей Ді Венс, який може стати віцепрезидентом США, заявляв, що, якщо війна призведе до знищення УПЦ, це буде ганьбою для США. Також він жорстко розкритикував законопроєкт щодо заборони Церкви.

Ось його слова: «Як щодо нападів на традиційні християнські громади в Україні? Український парламент розглядає можливість ухвалення закону, який позбавить власності величезну кількість християнських церков і християнських громад в Україні. США – найбільша у світі християнська нація. Але які результати нашої політики? Я вважаю, стоячи тут, що ця війна врешті-решт призведе до переміщення величезної кількості християн з України. І це буде нашою ганьбою».

І подібне говорив не лише Венс. Наприклад, Кетрін Уайтфорд, співголова Молодіжної республіканської національної федерації заявила, що уряд України здійснив атаку на УПЦ.

«Захоплення храмів, довільні арешти, напади на вірян стали повсякденними. Релігійна свобода є основоположним правом людини. І те, що союзний нам уряд забороняє найбільшу релігійну організацію на своїй території, має хвилювати американців», – заявила Уайтфорд.

Ще жорсткіше про гоніння на УПЦ висловлювався журналіст Такер Карлсон, людина дуже близька до Трампа. У середині березня 2023 року, коли Мінкульт України вже оголосив про вигнання УПЦ із Києво-Печерської лаври, Карлсон випустив цілий сюжет про УПЦ.

«Дивно бачити сьогоднішню ситуацію, коли вона (влада – Ред.) виганяє ченців з монастиря, який існує з XI століття, і в печерах якого поховані святі. Така поведінка не відповідає вільним демократіям. Тому напрошується думка: є ті, хто вважав Зеленського особливим героєм, хто вітав його, хто запевняв, що цій людині треба всіляко надавати та висловлювати підтримку. Але при цьому християни ставлять під сумнів деякі його дії, на які ми зараз заплющуємо очі і які зовсім замовчуємо. Дії, які вчинив Зеленський, багато в чому можна назвати не інакше як гоніннями на вірних Церкви. То чому ми мовчимо?», – заявив тоді Карлсон.

Природно, що через ці та подібні заяви керівництво ПЦУ чудово розуміє, що прихід Трампа до влади нічого доброго для думенківців не обіцяє. Так само, як і для української влади, яка розгорнула гоніння на Церкву.

Помпео та ПЦУ

Саме з цієї причини колишній президент України Петро Порошенко вирішив заявити, що його дітище, ПЦУ, була створена за безпосередньої участі Дональда Трампа: «Саме з Трампом – і зараз я можу розкрити цю таємницю – ми обговорювали необхідність отримання автокефалії Православної церкви України. І я хочу подякувати, що коли ми зверталися до дипломатичних установ для Сполучених Штатів, ми завжди знаходили там дуже важливу підтримку», – заявив колишній президент.

Щодо Трампа Порошенко, швидше за все, нафантазував – нинішня позиція нового президента США щодо Помпео це ясно показує. Але щодо дипломатичних установ США, які дійсно допомагали створювати ПЦУ, сказав правду. Допомагали. І в цьому контексті згадку співпраці з дипломатичними установами Петром Порошенком не можна назвати випадковою – він і його «спільники» дуже сильно сподівалися, що Помпео знову потрапить до адміністрації Трампа (цього разу як міністр оборони США), і їм не доведеться відповідати за скоєне щодо УПЦ.

Нагадаємо, що ПЦУ було створено в грудні 2018 року за найактивнішою участю США. Держдепартамент цієї країни активно і відкрито підтримував створення нової конфесії в Україні.

За кілька місяців до томосу ПЦУ глава УПЦ КП Філарет разом із Епіфанієм Думенком зустрічалися в США з Джо Байденом (а не з Трампом), який заявив про важливість створення майбутньої церковної структури. Про підтримку цього проєкту багато разів заявляли посол з релігійної свободи Держдепу Семюель Браунбек і тодішній голова Держдепу Майкл Помпео.

Більше того, перші офіційні привітання одразу після свого створення ПЦУ отримала саме від Держдепартаменту та від посольства США. Одночасно представники Держдепу С. Браунбек і Дж. Пайєт відвідували Афон і Помісні Церкви, де говорили предстоятелям та ієрархам про важливість визнання нової української конфесії.

Примітно, що Майкл Помпео до роботи у Держдепартаменті був керівником ЦРУ. І як шеф цієї структури здійснив свій перший візит до Туреччини, щоб, як стверджують журналісти, обговорити з турецькими спецслужбами питання ісламського проповідника Фетхуллаха Гюлена, який на той час перебував у США.

Гюлена звинувачували в організації спроби повалення президента Туреччини Реджепа Ердогана. Водночас Національна розвідувальна організація Туреччини (MIT) підозрювала, що до невдалого путчу міг бути причетний також патріарх Константинопольський Варфоломій. І, можливо, візит до Туреччини глави ЦРУ Помпео можна було розцінювати як «порятунок» глави Фанара.

Важко сказати, які стосунки були надалі у Помпео з патріархом Варфоломієм, але цілком очевидно, що в проєкті «ПЦУ», який був запущений у 2018 році, вони діяли спільно. Водночас усі його деталі були підготовлені задовго до того. Це підтверджується архівним відео від 2001 року, на якому «патріарх» Філарет Денисенко розповідає, як буде реалізовуватися ця «спецоперація». І з 2018 року (з того часу, коли Помпео стає головою Держдепу), все, про що говорив Філарет, стало реальністю.

Держдеп і ПЦУ

Держдепартамент США відкрито підтримав створення ПЦУ, вбачаючи у цьому політичний інструмент послаблення впливу Росії в Україні. 10 січня, тобто за чотири дні після отримання Томосу, держсекретар США Майкл Помпео написав, що «оголошення 6 січня про автокефалію для незалежної Православної Церкви України є історичним досягненням в умовах, коли Україна прагне визначити контури свого власного майбутнього. З цієї нагоди Сполучені Штати знову висловлюють свою рішучу підтримку суверенній та незалежній Україні».

У листопаді 2020 року Помпео зустрівся із Константинопольським патріархом Варфоломієм у Стамбулі. Візит Помпео сприйняли як чіткий знак підтримки США «автокефалії» ПЦУ, а також підтвердив, що підтримка ПЦУ є частиною стратегічної політики США. Справа дійшла до того, що в самій Туреччині газети почали писати про Фанар як про «патріархат США».

Тобто йдеться про чисту політику. Мета Держдепу часів Помпео щодо ПЦУ полягає не в тому, щоб гарантувати «право» частини українців молитися у цій «церкві» (за великим рахунком, це право у них ніхто не відбирає), а в тому, щоб послабити Руську Церкву на всеправославному рівні і змусити як її, так і інші Церкви бути зговірливішими в тих питаннях, просування яких цікавить США. Те, що УПЦ за фактом давно жила автономно та незалежно від РПЦ, Держдепартамент не цікавило.

Більше того, хоча про це не говорять відкрито, ми можемо припустити, що США виділили значні фінансові ресурси для підтримки організацій та програм, пов'язаних із ПЦУ. Держдепартамент через USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) надавав допомогу громадським і релігійним інститутам України, у тому числі, ймовірно, і тим, хто підтримував «незалежну церковну структуру». Ці зусилля включали фінансування проєктів щодо просування «релігійної свободи», яке фактично означало просування ПЦУ (про що неодноразово говорив Помпео).

Так само підтримувані США платформи, такі, як «Голос Америки», регулярно публікували матеріали, спрямовані на підтримку ПЦУ, що впливало на міжнародне сприйняття цієї структури, як «демократичного» та «прогресивного проєкту», який просуває інтереси незалежної України.

Держдепартамент Помпео також провадив активну дипломатичну роботу з іншими православними країнами, щоб змусити їх визнати ПЦУ. Цей процес включав контакти (читай – тиск) з урядами Греції та Кіпру, які пізніше справді визнали ПЦУ.

Саме з цієї причини прихильники проєкту «ПЦУ» в Україні чудово розуміють, що якщо Майк Помпео не увійде до нової адміністрації, це може стати серйозною проблемою для всіх тих, хто брав участь у створенні «нової української церкви», оскільки саме Помпео був ключовою людиною в цій грі. Іншими словами, без підтримки США структурі Думенка нічого не світить – ні в Україні, ні у світі.

А цієї підтримки, зважаючи на все, може не бути.

Трамп і ПЦУ

11 листопада Дональд Трамп повідомив, що у його майбутній адміністрації не буде місця для колишнього держсекретаря Майка Помпео та експосла США в ООН Ніккі Хейлі. Що це означає для ПЦУ?

По-перше, ослаблення міжнародної підтримки. Помпео був ініціатором багатьох дипломатичних контактів із Константинопольським патріархатом та іншими православними Церквами, переконуючи їх визнати структуру Думенка. За нового керівництва Держдеп навряд чи буде зацікавлений у просуванні ПЦУ, особливо у світлі тих скандалів, які з нею пов'язані. Та й сама фігура Думенка може сприйматися надто токсичною для американських політиків.

По-друге, ми можемо стверджувати, що політика США (зокрема щодо ПЦУ) може зазнати суттєвих змін. Найімовірніше, нова адміністрація як мінімум вирішить дотримуватись принципу невтручання у релігійні справи України. А як максимум – вирішить закликати до відповідальності всіх, хто займався гоніннями на УПЦ. Тут можна нагадати слова адвоката УПЦ Боба Амстердама, який попереджав українську владу та депутатів про санкції за ухвалення антицерковних законів. Враховуючи той факт, що Амстердам не кидає слова на вітер, можна говорити, що ПЦУ втратить зовнішню підтримку, спрямовану на зміцнення позицій структури Думенка в Україні.

По-третє, пряма підтримка США думенківської структури давала сигнал українському суспільству (насамперед у медіасфері та у Верховній Раді), що ПЦУ – «проєвропейська» та «незалежна церква», а УПЦ, за словами Помпео, потрібно витісняти з України. Що ж, тепер Думенко може готуватися до того, що в Україні з'явиться величезна кількість його опонентів – і в медіа, і у владі.

По-четверте, однією з важливих форм підтримки від США було безальтернативне висвітлення ПЦУ в позитивому світлі у міжнародних медіа. А ось без Держдепу, зацікавленого у просуванні Думенка, інформаційна підтримка зійде нанівець, і в західних ЗМІ почне з'являтися дуже неприваблива інформація про все те беззаконня, яке творять представники ПЦУ та українська влада щодо УПЦ.

Таким чином, відсутність Помпео в уряді Трампа – це знак, що ПЦУ матиме серйозні проблеми як у світовому Православ'ї, так і всередині України. В будь-якому разі, кращою ситуація для Сергія Петровича точно не стане. Тож незабаром ми з вами можемо стати свідками, як щодо УПЦ змінюється риторика як самого Думенка, так і його оточення. І це станеться швидко. Тому що перевзуватися у ПЦУ вміють. Буквально на льоту.

Читайте також