Як на шляху на бенкет Отця Небесного не потрапити під трактор

Людина в дорозі. Фото: Олександр Перлін/photosight.ru

Притча про шлюбний бенкет, що читається в Церкві в 14-ю неділю після П’ятидесятниці, розвіює наші ілюзії про те, що можна потрапити в Царство Боже будучи просто хорошою людиною, чесно працюючи на своєму полі або займаючись бізнесом. За логікою цієї притчі виходить, що поки світ живе в нашому серці з усіма його прихильностями, шлях у Царство Боже перед нами закритий. Ті, хто не був пов’язаний цими кайданами і сидів на «роздоріжжях доріг», на царський бенкет потрапили, але і цього виявилося недостатньо. Мало бути не пов’язаним зі світом, потрібно ще й знайти зв’язок з Богом. А для цього потрібний шлюбний одяг, в який повинна бути одягнена наша душа.

Як їх зшити? Де купити? До кого звернутися за допомогою в їх придбанні? Давайте про це поговоримо серйозно. Ця розмова не для всіх, і не кожен зможе її зрозуміти. Але якщо знайдеться хоча б кілька таких людей, то значить, почали ми його не дарма.

Відступивши від сьогоднішньої теми, хочу сказати, що все, про що я пишу в своїх недільних проповідях на цьому сайті, до мене самого не має ані найменшого відношення. Я лише переказую, спрощую, розбавляю своїми словами занадто густий концентрат вчення людей, які жили або зараз живуть, поглинені благодаттю Святого Духа. Найбільше я черпаю цю Воду Життя з повчань, бесід, одкровень нашого сучасника старця Симона (Безкровного).

Людина на землі – мученик. Винести весь біль, який має випробувати на своєму шляху земному мандрівник, що йде на весілля Отця Небесного, можна, тільки якщо знаєш і розумієш, що про все, що з тобою відбувається, знає Господь Бог. Без цього скорботи розчавлять нас, як трактор сонечко на своєму шляху.

Винести весь біль, який має випробувати на своєму шляху земному мандрівник, що йде на весілля Отця Небесного, можна, тільки якщо знаєш і розумієш, що про все, що з тобою відбувається, знає Господь Бог. Без цього скорботи розчавлять нас.

Не потрібно боротися з темрявою, вона сама собою розсіється, коли на небі зійде Сонце. Для цього потрібно, щоб у людині прокинувся її сплячий дух, тому що тільки він вміє осягати Дух Божий. Його неможливо розбудити, занурившись з головою в непомірну діяльність «для порятунку душі». У дусі живе наша чиста свідомість, перед якою відкриваються врата Істини. Труну зі сплячим духом охороняють незліченні війська помислів, керованих генералом на ім’я Мислення. Для того, щоб впоратися з ними, нерідко йде ціле життя. Тільки перебуваючи в дусі, людина знаходить свободу, спокій, безтурботність, цілісність.

Коли ми в дусі, ніхто не в силах змусити нас грішити і повернутися в рабство помислів. На жаль, найчастіше ми живемо, слідуючи мавп’ячим звичкам нашого неспокійного розуму. Саме він тягне нас до гріха, змушує шукати гріх і нав’язує нам його, докучаючи помислами.

Тільки в дусі і духом осягається православна традиція, яку неможливо осягнути, просто читаючи книги, нехай навіть перечитавши їх тисячі. У нашому дусі живе мир, любов до Христа, мудрість в Істині і порятунок. Стверджується і зміцнюється єднання людини в дусі з Богом завдяки набуттю безперервної молитви. У ній ми знаходимо стійкість в духовній практиці, впевненість у правильності обраного шляху, позбавляємося від хвилювань, сумнівів, страху смерті і боязкості.

Діяльність, заснована на думці – це як колос на глиняних ногах. Вона ніколи не буває успішною і рано чи пізно призведе до повного краху. Перебувай весь час у благодаті, мирній, лагідній, доброзичливій, люблячій, добрій, смиренній, мудрій, розумній, всеосяжній, і все вийде. Це і є життя невичерпне, яке цілком слідує Промислу Божому. У життя, яке залишило за порогом всі земні прихильності, входить Небесне Світло, і Царство Боже відкривається в ньому з надлишком. Це Світло всепроникаюче, велелюбне, пресвяте, небесне, божественне осяває життя яскравіше за Сонце. У ньому змінюються всі дії людини, її слова стають мудрими, а вчинки проваджені любов’ю.

Як Отця Небесного бачить тільки Син Божий, так і Христа бачать тільки високочеснотні люди з глибокою вірою і душею, чистою від усіх земних уподобань. Побачити Христа в глибинах свого серця, знайти Його в самому собі і є кінцева мета і сенс всього нашого життя.

Це Світло ніколи не увійде в тих, хто бігає світом, заклопотаний тим, як би зробити своє життя приємнішим і зручнішим. Воно не ввійде в тих, хто любить багато говорити, їсти і спати. Ті, в кого це Світло увійшло, забували про все: хто вони, де вони, живі чи ні, знаходяться в самоті або серед народу, одягнені або голі. Інші подвижники, достойні цього осяяння, замовкали до кінця днів своїх, не звертаючи ні на що і ні на кого уваги. Їх житлами ставали скельні ущелини, лісові нетрі і підземні печери. Коли богоспоглядання не припиняється, така людина залишає все земне і бажає звільнитися від тіла, щоб увійти душею назавжди в це велике, дивне Божественне Світло.

Цього стану неможливо досягти в світі серед турбот, клопоту і метушні. Але, тим не менше, навіть тут, серед світу, посильна практика очищення серця від пристрастей цілком можлива. Через товщу і темряву нашої заглибленості в житейське море також іноді проникає проблиск – малий промінчик цієї Божественної Енергії. У нашому швидкоплинному світі немає нічого постійного. Радості і скорботи змінюють у ньому одна одну, як у калейдоскопі. Погана звичка все обмацувати думкою виростає в ланцюги прихильностей і насолоду переживаннями. Наживання благодаті і набуття самого себе в житті без уподобань, цілісність і насиченість сіллю Духа Святого і є істинний сенс духовної практики.

Як неможливо зрозуміти вищу математику без того, щоб вивчити таблицю множення, так неможливо і прийти до стану блаженства без правильної підготовки. Але коли через увагу до себе і повсякденне очищення серця в нас почне зростати духовна інтуїція, то вона сама починає розкривати перед нами те, що недоступно для логіки і т.зв. «здорового глузду». Як Отця Небесного бачить тільки Син Божий, так і Христа бачать тільки високочеснотні люди з глибокою вірою і душею, чистою від усіх земних уподобань. Побачити Христа в глибинах свого серця, знайти Його в самому собі і є кінцева мета і сенс всього нашого життя.

Читайте також