«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Отець Димитрій Івануса на порозі свого храму, жовтень 2022 р. Фото: диякон Сергій Герук

Багатостраждальна Черкаська єпархія на чолі з митрополитом Феодосієм (Снігірьовим) несе справжній хрест випробувань. Наче всі сили пекла повстали на цей благодатний православний край, монастирі, храми, в яких моляться і несуть послух монахи, віряни, духовенство та архієреї Української Православної Церкви. Погром і захоплення 17 жовтня ц.р. Свято-Михайлівського кафедрального собору, зі побиттям людей, священників, митрополита Феодосія стали апофеозом беззаконня, коли войовничі озброєні молодики з вогнепальною зброєю, палицями, сльозогінним газом під проводом розкольників «ПЦУ» та місцевої влади творять беззаконня, про що свідчать багато національних і зарубіжних ЗМІ.

Напередодні цього бандитського нападу кореспондент СПЖ побував у Черкаській єпархії. Якраз 4 жовтня виповнився рік після захоплення храму на честь пр. Серафима Саровського в містечку Драбів Черкаської єпархії УПЦ поплічниками «ПЦУ». Нам довелося бути у цьому храмі два роки тому, познайомитись із настоятелем протоієреєм Димитрієм Іванусою. А головне – побувати в унікальному будинку для людей похилого віку на краю містечка і написати про це. Ми розмовляли з о. Димитрієм. І ця бесіда священника Черкаської єпархії ілюструє дух і віру всього єпархіального духовенства.

Отець Димитрій Івануса на подвір'ї будинку для людей похилого віку, де відбуваються богослужіння після захоплення храму

Протоієрей Димитрій Івануса, благочинний церковного округу, понад 20 років служить у Драбові. Його працями було збудовано храм на честь преподобного Серафима Саровського, поряд з яким зведено чудову будівлю недільної школи.

Влітку тут діяв православний табір. У сезон він приймав до 100 дітей. Саме церковне подвір'я нагадує квітучий оазис, приміщення недільної школи виконано у народному стилі, на всю його довжину на стіні – величезний краєвид із зображенням українського села з хатками-мазанками, колодязями-журавлями, водяними млинами.

Цікаво, які ознаки руського миру виявили тут розкольники-націоналісти? Служби відбуваються церковнослов'янською мовою, що веде початок від св. князя Володимира (10 ст.), проповіді, спілкування священника з паствою, природно, українською. За лінгвістичними офіційними дослідженнями, лише 1,7 відсотка з майже з 8-ми тисяч жителів Драбова використовують у побуті російську мову. Але це не важливо.

Головне – в атмосфері приходу, ву діях і словах о. Димитрія ви не знайдете жодної політичної ноти. Все і вся присвячене служінню Богу. Власне це характерно для всієї повноти канонічної Української Православної Церкви, яка налічує 11 тис. парафій (до захоплень розкольниками за останні два роки їх налічувалося 12 тис.), понад 200 монастирів, духовних училищ, семінарій та Київська духовна академія.

Спілкування з о. Димитрієм у всіх, хто до нього звертається, викликає величезну прихильність. М'яка посмішка, лагідний погляд блакитних очей, в яких світиться любов.

За словами отця Димитрія, його багато років не залишала думка про знедолених людей похилого віку, інвалідів, які доживають вік у бідності та самоті. Слова Христа з Євангелія раз у раз звучали в душі: «І хто напоїть одного з цих малих лише чашею холодної води, в ім'я учня, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї…» (Мф. 10: 42). А святий апостол пояснював це слово Спасителя: «Ти маєш віру, а я маю діла: покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою з діл моїх» (Як. 2: 18).

Годинами вислуховуючи на сповіді скорботи людей похилого віку, священник переконувався: треба щось робити, щоб допомогти їм! Так з часом виник будинок для знедолених людей похилого віку, інвалідів.

– Отче Димитрію, розкажіть, як рік тому ви пережили захоплення храму, збудованого вашими працями та паствою?

– Напевно так, як сказав апостол Павло: «Все можу в Христі, що мене зміцнює» (Флп. 4,13). Звісно, ​​важко було. Але ми знаємо, що в нашому житті все відбувається з волі Божої або Його попущення. І те, що відбувається зараз, посилається Господом для того, щоб зміцнилася наша віра. Я вдячний Боу, що мені довелося хоч трохи потерпіти за Христа та засвідчити свою віру за Христа. Це найголовніше. Ось ці розбійники думають, що забрали гарно збудовану церкву, але вони забрали каміння… Благодать Божа, преподобний Серафим духом своїм пішов звідти. Де неправда, зло, злодійство, насильство, де плач людей, Господь не може там перебувати серед розбійників. Пам'ятайте, як пише святий Лука: «Вигнали Його геть із міста і повели на вершину гори, на якій місто їх було побудоване, щоб скинути Його; але Він, пройшовши серед них, вийшов» (Лк. 4,30). Ось вони, захоплюючи храми, побивають людей, застосовують зброю, сльозогінний газ, про що вони думають? Ними керує злість, агресія, ненависть до нашої Церкви. Отже – і до Христа. Тому я вдячний Богу, що Він зміцнив мене і наших вірних парафіян, що Він зміцнив нас у цих випробуваннях.

– Батюшко, а як сприйняли ці події ваші підопічні з будинку для людей похилого віку, інваліди? Адже багато хто з них зовсім немічний, деякі не можуть ходити, є зовсім незрячі.

Батюшка щодня навідує підопічних у будинку милосердя для людей похилого віку

– Коли відбувалося захоплення храму, я якраз із матушою Ольгою, моєю дружиною, з якою ми разом опікуємось цим будинком, були там, вирішували поточні питання. А коли мені повідомили про погром, підопічні якось дізналися, мабуть паралельно телефоном. І вони плакали, втішали мене… Я, звичайно, миттєво поїхав до храму. Там керував якийсь «капелан-священник» від «ПЦУ». Приїхавши, побачив, що серед загарбників був секретар місцевого органу самоврядування Володимир Мірошник, який спостерігав за діями рейдерів.

– Про що ви подумали тоді, приїхавши до храму, побачивши розбиті двері, братків у камуфляжі, з закритими балаклавами обличчями?

– Тоді у мене в душі пролунали слова Євангелія: «…не лякайтесь, бо належить усьому тому бути…» (Мф. 24). «Сьогодні є ваша година і темна область» (Лк. 22,53). Така наша реальність сьогодні, часи беззаконня та темних справ. На жаль.

– Але ви не втрачаєте надію на те, що ці випробування припиняться?

– Як постійно нагадує наш владика Феодосій, (а йому болить душа за всю паству Черкаського краю, за всю Церкву Христову в Україні, сам, зазнаючи знущання від можновладців, перебуваючи під тимчасовим арештом, але не перериваючи спілкування з вірними, сказав): «Всьому є початок і кінець. І випробування нашої віри увінчаються вінцем правди. Тому що з нами є Христос».

Читайте також

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.

Зона – це світ померлого Бога

Недільна проповідь.

Чи має Церква виховувати народ: Відповідь митрополиту Феодосію

Митрополит Феодосій розповів про причини гоніння на нашу Церкву, зазначивши, що багато в чому ви самі винні. Що робити? Чи можливо змінити ту ситуацію, в якій зараз перебуває УПЦ?