Неробство – кращий спосіб провести залишок життя
Що таке час? У чому його сенс для нашого життя? Фото: c.wallhere.com
Єгор Лєтов
Церковне новоліття, яке ми відзначаємо 14 вересня або 1 вересня за старим стилем, власне, до Церкви ніякого відношення не має. Зміна дати Нового року відбулася виключно з політичних причин. Коли християнство прийшло на Русь, то початок церковного року був перенесений з дня зимового сонцестояння, особливо шанованого в язичництві, на 1 березня, як це було прийнято у Візантії. Тільки в 1492 році цар Іван III своїм указом переніс святкування Нового року на 1 вересня, оскільки це було зручно для вилучення податків і оброку після збору врожаю. Протримався цей календар пару століть, поки Петро I не переніс початок літочислення на перше січня. У Церкви ж новоліття, як і раніше, стали святкувати 1 вересня за старим стилем. Так і відбулося розділення «церковного» і «світського» календаря.
Але метою написання для цієї публікації мною вибрана не історична календарна довідка. Сьогодні наша розмова буде куди більш важливою. Йтиметься про одне з дивовижних і таємничих творінь Бога – про час. Навіщо він? Куди він нас веде? У чому його сенс для нашого життя?
«На початку»
«На початку...» З цього слова починається Біблійний текст. Час – перше творіння Бога, і його ланцюгами пов’язано все, що з цього початкового моменту буде з’являтися у тварному світі. «Шостий день... доводить до кінця [творіння] сущих... Сьомий обмежує рух, властивий часу; Восьмий виявляє спосіб улаштування того, що вище природи і часу» (преп. Максим Сповідник). Кожен з нас з’являється в цій річці часу з «нізвідки» і, пропливши по ній якийсь проміжок, зникає в «нікуди».
«Нізвідки» знаходиться в задумі Божому про світ. Ідея Бога про кожного з нас предвічна, а отже, все суще вічно перебуває в Бозі, в якому немає змін. «Нікуди» – це те, що знаходиться за берегами річки часу. Яке воно, і що знаходиться в його глибинах, нам зараз дано знати лише в дуже туманних образах і неясних подобах.
«Одкровення заріччя»
Втім, ми маємо чимало одкровень християнських тайнозрителів (містиків), які вони могли отримати, тільки перебуваючи за межами річки часу.
Преподобний Ісаак Сирин в одному зі своїх трактатів пише про те, як якась сила показала йому картину, в якій було поєднано минуле, сьогодення і майбутнє. На цій картині він побачив усіх людей, що колись жили в минулому, що живуть у сьогоденні, і тих, які будуть жити в майбутньому, з’єднаних зі Славою Божою. Де те місце, з якого можна було все це побачити?
Раббан Афнімаран, старший сучасник Ісаака Сирина, як плід даного йому одкровення, пише: «Перш за творіння було Його місце без форми та імені». Це місце за межами часу, що передувало творінню, і є та точка зору, з якої можна побачити наш світ зі сторони.
Аби не заглиблюватися в детальний розбір складних святоотецьких текстів, я обмежуся лише важливими висновками про філософію часу, які з них випливають.
«Час – гончарне коло»
Перший висновок: «Короткий час покаяння дорожче майбутнього віку» (прп. Ісаак Сирин). Ми живемо у вік плинності і мінливості. У ньому час нам непідконтрольний, і на більшість подій, які в ньому розвиваються, ми не можемо істотно вплинути.
Час – це коло гончара, а ми лише пластична мокра глина, яка зазнає змін від його обертання. Все, що знаходиться на цьому колі, схильне до змін, але як тільки воно буде знято з нього, відбувається затвердіння і набуття кінцевої форми для вічності. Ми не можемо впливати на хід подій і на їх чергування, але можемо брати участь у процесі внутрішніх змін душі шляхом осмислення того, що з нами відбувається, і побудови правильного ставлення до цих процесів. Звідси й виникає важливість усвідомленості і розуміння того, на що найбільш вигідно витрачати роки прожитого життя.
Найкраще бути неробою
Святі отці земне життя порівнювали з торгівлею, де ми повинні отримати виручку у вигляді благодаті. Питання ефективності тимчасових вкладень для християнина стоїть на першому місці. Чернецтво в принципі і виникає як форма життя, яка дозволяє використовувати час з максимальним корисним коефіцієнтом дії для душі. Чернець, відмовляючись від мирських турбот і клопотів, більшу частину часу витрачає на самозаглиблення і молитву. Але така красива картина життя насправді була або великою рідкістю, або плодом титанічних зусиль і подвигу.
Як тільки стали організовуватися великі монастирі, в них стала розвиватися своя система менеджменту, яка часто не залишала часу для самостійної відокремленої молитви і споглядання. Монахів потрібно було годувати, забезпечувати всім необхідним для життя і робити все, щоб обитель не прийшла в запустіння.
Тут вже на перше місце виходять особистості самого настоятеля монастиря і єпископа, під керуванням якого обитель перебувала. А вони, як правило, були дуже різні. Наприклад, у монастирі Йосипа Бусная, який жив у десятому столітті, ченці несли такі послухи: одні працювали в полі і в городі, інші займалися науками і переписом книг, треті – мовчанням і спогляданням (тобто міркуванням над прочитаним священним текстом). Тобто дві категорії більше працювали над економічним забезпеченням, третя – займалася власне чернечим ділом. При цьому Йосип Бусная ставив останніх вище перших двох.
Але такий розподіл послухів був уже в той час великою рідкістю. У більшості ж випадків, якщо монах внутрішньо був більш схильний до індивідуальної молитви, то своїм тяжінням до усамітнення викликав нарікання у братії. Якщо ж після цього він не «виправлявся», то його звинувачували в ліні і дармоїдстві або в прихильності до єресі мессаліанства, а іноді і зовсім виганяли з монастиря.
Але, власне, саме таких «ледарів і нероб» потім і прославляла Церква в лику преподобних. Хоча багатьом з них доводилося отримувати святість по ходу руху – під час робіт і послухів. Так починав свій подвиг сучасний преподобний Клеопа Румунський, коли навчався молитві і спогляданню в той час, коли пас корів, не розлучаючись з чотками і Добротолюбієм. Так трудилися і багато інших святих.
По-людськи священноначалля можна зрозуміти. Легко вимірювати корисність парафіяльного священика кількістю і якістю звітів про виконану роботу, але як виміряти якість молитви? Яким приладом визначити наявність і кількість благодаті в душі? Як довести ефективність тих чи інших методів по її набуток? Тому і міряють корисність тим, що є під рукою.
Час даний для розуміння його відсутності
Коли ми маємо хороше здоров’я, то не можемо по-справжньому оцінити його значимість. Людина, що веде активний спосіб життя, часто тільки потрапивши на інвалідне крісло, може зрозуміти, як же їй було добре ходити і бігати своїми ногами. Теоретично ми це знаємо, але в реальності цінуємо тільки тоді, коли втрачаємо.
Вічне блаженство і радість ми зможемо оцінити, тільки пройшовши горнило страждань і скорбот. Іншого шляху досвідченого надбання цих знань у нас немає. Що таке статичність сталості ми можемо зрозуміти, тільки порівнявши її з мінливістю і нестабільністю. Отже, час нам даний для того, щоб ми могли в житті майбутнього віку зіставити вічність і незмінність з плинністю і мінливістю.
У задумі Божому вічний мир вже не знатиме змін, тому що незмінний Бог буде «всілякий в усьому» (1 Кор. 15:28). Але для того, щоб жити в такому світі, людям і ангелам необхідно пройти досвід життя в часі. Наше відчуття в майбутньому віці і саме сприйняття життя Царства Божого безпосередньо пов’язані з переживаннями в часі. Отже, вони мають для нас неминуще значення.
І ще... Філософія моментів часу
Щодня в усьому світі на платформах смартфонів, планшетів, фотоапаратів осідають мегатонни відбитих моментів сьогодення. З появою цифрової техніки бажання сфотографувати момент часу стало вже маніакально нав’язливим для багатьох людей. Що стоїть за цим бажанням закарбувати момент? Насправді за цим захована надія на те, що в майбутньому, можливо, вдасться воскресити те, що пережито в сьогоденні.
Як це пов’язано з темою сьогоднішньої публікації? Ісаак Сирин, кажучи про молитву, вчить нас тому, що ідеальна молитва не має причин у самій собі, що правильна молитва та, в якій людина не має до Бога ніяких прохань – ані духовних, ані вже, тим більше, матеріальних. Вона просто стоїть перед Богом у всій своїй духовній убогості, тримаючи в одній руці любов, а в інший смиренність. Точно так само безкорисливо ми можемо постаратися ставитися і до часу: без спраги володіння, без чіпляння за переживання того чи іншого моменту, без нав’язливого бажання розтягнути час життя якомога довше. Просто стояти перед Богом, який дивиться на нас з вікна вічності стільки, скільки Йому буде завгодно. І не забувати, що річка часу має всім добре відому властивість. До неї нічого не можна внести, і точно так само з неї нічого не можна винести. Все, що в ній з’явиться, в ній же потім і зникне.
Післямова
Мені років так шістнадцять. Я сиджу на дерев’яній лавці в невеликому парку. Волосся на голові майже до плечей. На мені розкльошені брюки сорок три сантиметри в основі, «водолазка», на шиї ланцюжок, але не з хрестиком, а з невеликим ювелірним лезом. В одній руці я тримаю, нехай це буде так називатися – ситро «Буратіно», а в іншій – касетний магнітофон «Весна-220». Поруч зі мною на тій же лавочці сидять ще п’ять таких же, як і я, недоростків. Ми попиваємо «Буратіно», а в магнітофоні грає касета, на якій написано Pink Floyd «The Dark Side of the Moon». Звучить пісня «Time» з цього альбому. Про що йде мова в цій пісні ми, звичайно ж, не знаємо, хоча співається в ній якраз про таких, як ми. Нам добре, весело. Про те, що Бог є, ми ще не в курсі, але зате ми знаємо – «Буратіно» дуже добре поєднується з музикою Pink Floyd.
Багатьох з тих, хто сидів тоді зі мною на лавочці, вже немає в живих. Я також давно не п’ю ситро «Буратіно» і не слухаю Pink Floyd. Скільки пройшло часу з того моменту? Я теж не знаю... Може бути день, година, хвилина, а може бути, ціла вічність. Скільки мені зараз років? По-різному буває: іноді зашкалює за дев’яносто, а іноді, хоч і не часто – двадцять п’ять. Кожен день – нова дата.
Тепер я знаю, що довжина всього мого життя – один день. День, в якому перед тим, як настане ніч, був ранок, обід і вечір. Я давно не відчував тієї веселої безтурботності, яка була у мене тоді на лавочці. А ще мене мучить одне питання – якби мені тоді хтось перевів зміст пісні «Time», може бути, я б заощадив хоча б з десяток безглуздо прожитих років і не спустив би їх даремно? Ось мій вільний переказ змісту пісні...
«Відлічуючи хвилини, з яких складається черговий нудний день, ми, не церемонячись, витрачаємо час даремно, чекаючи, що хтось скаже нам, куди потрібно йти... Молодість втомлено валяється на сонечку, понуро дивиться на дощ, тому що життя довге, і є на що вбити час. Але раптом ти розумієш, що пройшов вже не один десяток років, і ти пропустив постріл стартового пістолета, з якого почався забіг твого життя... Тепер ти біжиш, намагаючись перегнати сонце, так, щоб воно виявилося за твоєю спиною, але, захекавшись, стаєш тільки ближче до смерті. Час вийшов, життя пройшло. І лише чавунний дзвін по ту сторону поля закликає нас встати на коліна і вимовити молитву».
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.