Заборона УПЦ і війна з Росією: Пророки про причини військових поразок

Фото: СПЖ

Невіруючі вірять у випадок, а християни вірять у Божий промисел. Якщо якісь, мабуть, не пов'язані між собою події відбуваються близько за часом, невіруючі кажуть: це збіг. А християни вбачають у цьому причинно-наслідковий зв'язок, який існує та впливає на події на рівні духовних законів. Невіруючій людині, а тим більше такій, що творить неправедні справи, дуже не хочеться зізнаватись навіть самій собі в тому, що її гріх може бути причиною якихось нещасть, що відбуваються з нею, її сім'єю або навіть її державою, якщо вона є президентом або царем.

Згадаймо історію виходу ізраїльського народу з єгипетського рабства. Фараон порушив Божий наказ і не відпустив євреїв після прохання Мойсея. І тоді почалися події, які згодом дістали назву: страти єгипетські. Усього їх було десять. І коли кожна з цих страт припинялася, фараон та єгипетська еліта знову і знову відмовлялися відпускати ізраїльтян. Вони переконували самих себе, що це просто випадковість, збіг, що відмова відпустити євреїв і нещастя, які осягали Єгипет, не мали причинно-наслідкового зв'язку. З людської точки зору, все це можна було пояснити природними факторами. Нашестя жаб, мошок, сарани, мор худоби і сильний грім з блискавками – все це могло статися саме собою, без жодного зв'язку з тими рішеннями, які ухвалювала єгипетська влада. Знадобилася зовсім неординарна подія, щоб фараон зрозумів, що це діє Бог, а не природа. Коли в Єгипті в одну ніч загинули всі первістки, від людини до худоби, в тому числі й власний син фараона, тільки тоді єгиптяни зрозуміли, що це справді дія Божа і що Божий голос треба все-таки послухати. Але й тоді, коли пройшов перший шок від цієї трагедії, єгиптяни послали військо в погоню за євреями, маючи намір повернути їх назад. Така людська психологія, точніше психологія занепалого людського єства.

Якщо ми прочитаємо книгу пророка Іони, то виявимо, що з містом Ніневія взагалі нічого не відбувалося. Ні градів, ні ураганів, ні вогняного дощу з неба. Просто прийшла людина, яка сказала, що Ніневію буде знищено, а жителі міста повірили і почали каятися. З містом нічого не сталося. Невіруюча людина, а особливо сучасна, скаже, що нічого й не мало статися, просто Іона виявився переконливим оратором. А тим часом, на духовному рівні відбувалися грандіозні події. Ніневітяни довгі роки, а може, й століття, накопичували гріхи. Коли їхні злочини переповнили чашу Божого терпіння, Господь вирішив знищити Ніневію. Вирок місту був однозначним і безальтернативним: «Ще сорок днів – і Ніневія буде зруйнована!» (Іон. 3, 4). Якимось незбагненним чином усі жителі Ніневії від царя до простолюду не зневірилися, а стали каятися у своїх гріхах і благати Бога помилувати їх: «Хто знає, можливо, ще Бог змилосердиться і відверне від нас палаючий гнів Свій, і ми не загинемо» (Іон. 3, 9). Їхнє каяття було настільки щирим, а молитва настільки сильною, що Бог змінив своє рішення і не став знищувати місто. «І побачив Бог їхні діла, що вони звернулися від злого шляху свого, і пожалів Бог про лихо, про яке сказав, що наведе на них, і не навів» (Іон. 3, 10). Бог змінив своє рішення! Таке траплялося лише кілька разів в історії людства. А зовні, повторимо, нічого не відбувалося.

З цього можна зробити висновок, що процеси, що відбуваються в духовному світі, від яких залежать долі людства, народу або окремої людини в нашій видимій дійсності, можуть виявлятися у вигляді зовні не пов'язаних між собою подій або навіть взагалі не виявлятися. Щоб зв'язати між собою ці два виміри, духовний і життєвий, треба мати віру. А щоб правильно розуміти причинно-наслідковий зв'язок між ними, потрібно читати Писання. Найчастіше Бог дає людині підказки, допускає відбутися подіям, які повинні навчити людину, вказати їй на гріхи та помилки, не допустити чогось ще страшнішого і непоправнішого. Людина може побачити ці підказки, зрозуміти їх і виправитися. А може вирішити, що все, що відбувається, – це ланцюг випадковостей, не пов'язаних одна з одною. Тоді людина озлоблюється і закусивши вудила мчить назустріч власної загибелі. І відбувається з нею за словом Господа: «Ми лікували Вавилон, але не зцілився» (Єр. 51, 9).

Давайте зіставимо між собою події, що відбулися останнім часом в Україні, і нехай кожен для себе визначить, чи це випадкові збіги, чи між ними є причинно-наслідковий зв'язок.

20 серпня 2024 р. Верховна Рада ухвалила закон про заборону УПЦ (офіційна назва: закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій»), і вже незабаром, наче щось десь надірвалося, посипалися погані новини з фронту. Курська кампанія не приносила більше звісток, які можна було запропонувати суспільству як перемоги. Просування зупинилося, а втрати продовжуються. Росіяни навіть перейшли у контрнаступ.

Але набагато гірша ситуація стала складатися на східному фронті. Армія РФ не тільки не знизила тиску на Донбасі, але навпаки, швидкість просування їхніх військ стала зростати. Практично щодня публікувалися дані про захоплення нових малих населених пунктів і загрози оточення великих.

23 вересня 2024 р. скандальний закон набув чинності. І в цей же день стрічки новин інформаційних агентств зарясніли ось такими повідомленнями:

«Різко погіршилася для ЗСУ ситуація під Вугледаром. Російські війська прорвали українську лінію оборони річкою Кашлагач на захід від Вугледару. І бої йдуть уже менш ніж за кілометр від дороги на Богоявленку, якою постачається Вугледар. З її перерізанням для логістики залишаться тільки путівці, і фактично місто буде в оточенні».
«Ще одна ділянка, де російські війська суттєво просунулися – на південь від Селідового. Карта Deep State показує, що росіяни перерізали дорогу між Селідовим і Цукуріним».
«Погіршується і становище ЗСУ в Торецьку. Там росіяни, за заявою українського військового Станіслава Бунятова, "поступово продавлюють наші позиції у напрямку південно-західної частини міста та намагаються рухатися до дороги Забалка – Нелєпівка, з метою відрізати Забалку та Нахалівку від асфальтних доріг до початку сезону дощів"».
«Крім того, погіршується становище ЗСУ в районі річки Оскол на південь від Куп'янська, пише Deep State».
«Продовжується рух противника у бік дороги Борова – Куп'янськ Вузловий – Куп'янськ, яка є основним логістичним шляхом у тому районі».
«Українці мають "морально та психологічно" готуватися до відступу ЗСУ з Селидово, Торецька та Вугледару. Про це заявив військовий експерт Костянтин Машовець».
«Покровськ Україна може втратити протягом двох-трьох місяців, припускає представник загону безпілотної розвідки. Він вважає, що місто чекає доля Бахмута через постійні обстріли».
Тобто негативна тенденція дуже чітко виявилася наприкінці серпня і останніми днями лише посилюється. І якщо подивитися на хронологію подій ширше, не можна не помітити, що серйозне погіршення на фронті розпочалося приблизно з середини літа та збіглося з активізацією роботи Верховної Ради над законом про заборону УПЦ. І не лише Верховної Ради. І Президент, і інші високопосадовці почали заявляти про подальші кроки щодо «духовної незалежності» (читай: щодо «знищення УПЦ»). У цей же час російські загарбники стали суттєво просуватися на Донбасі. Можливо, хтось скаже, що це цілком зрозуміло суто військовими причинами без будь-якої духовності. Що це сталося через початок Курської операції ЗСУ, яка спалює наші резерви. Але чомусь Бог попустив нашим керівникам ухвалити саме таке рішення.

А якщо озирнутися ще далі назад, то картина взаємозв'язку гонінь на УПЦ і успіхів чи поразок на фронті виглядає ще наочнішою. Повномасштабна агресія РФ проти України розпочалася 24 лютого 2022 р. За кілька годин після початку вторгнення Предстоятель УПЦ Митрополит Онуфрій заявив про підтримку суверенітету та територіальної цілісності України і закликав громадян України стати на захист країни. З боку влади в перші 10 місяців війни на адресу Церкви звучали здебільшого нейтральні заяви, а на пропозиції розпочати кампанію проти УПЦ із високих кабінетів звучала відповідь: «Ми не дамо порушити єдність народу і не дозволимо розгойдувати ситуацію зсередини». За ці 10 місяців відбулося таке:

З тріском провалилися плани швидкого захоплення Києва. Нагадаємо, на думку багатьох західних політиків, столиця України мала протриматися від сили три дні. Американці благали Зеленського не ризикувати життям та евакуюватися до Львова. Вони навіть готові були провести цю операцію самотужки. Але Київ не було захоплено.
Протягом березня ЗСУ відкинули ворога від столиці, звільнили Київську, а згодом і Сумську області.
На початку осені 2022 р. було блискуче проведено Харківську контрнаступну операцію.
1 жовтня було звільнено Лиман.
11 листопада було звільнено Херсон.
За даними The Wall Street Journal, до жовтня 2022 р. ЗСУ захопили 460 російських основних бойових танків, 92 самохідних гаубиці, 448 бойових машин піхоти, 195 броньованих бойових машин і 44 реактивні системи залпового вогню, крім того були захоплені численні склади з боєприпасами.
Це не повний перелік успіхів ЗСУ, лише основне. Причому слід зазначити, що на цей час на озброєнні ЗСУ не було ні західних танків, ні бронемашин, ні далекобійних ракет ATACMS, Storm Shadow та іншого, ні літаків F-16 і ще багато чого, що є зараз. Ледве нам вдалося випросити в американців системи залпового вогню HIMARS, а у європейців кілька десятків гаубиць. Українські військові аналітики говорили на той час, що РФ випускає по Україні 20 тис. артилерійських снарядів на добу, що у багато разів перевищує можливості ЗСУ. І все одно Україна мала в цей час блискучі масштабні перемоги.

На хвилі цих успіхів українське керівництво обіцяло народу швидку перемогу у війні, і для цього були всі підстави. Президент Зеленський називав наступний 2023 рік роком перемоги, те саме говорив і головнокомандувач Валерій Залужний. Глава ГУР Кирило Буданов обіцяв, що ЗСУ зайдуть до Криму ще до літа 2023 р. і так далі. Західної зброї нам давали все більше, і очікування від наступного року були райдужними. Захід нам надав танки «Леопард», «Абрамс», «Челленджер», артилерію та боєприпаси, різні модифікації бронетранспортерів, передові системи ППО, далекобійні ракети, масу іншого озброєння, а останнім часом і літаки F-16. Однак перемоги ЗСУ чомусь припинилися. Широко розрекламований український контрнаступ улітку 2023 р. закінчився, м'яко кажучи, невдачею, що чесно визнав головком Залужний, незабаром відправлений у відставку.

Що ж сталося?

Чому в 2022 р. ми відвойовували свої землі без більшості цієї грізної західної зброї, чому воєначальники розробляли та проводили блискучі операції, чому становище РФ було настільки жалюгідним, що в російському інфопросторі витала думка, що тільки застосування ядерної зброї може врятувати Росію від поразки? І чому в 2023-24 pp. все змінилося з точністю до навпаки?

Саме час зіставити події. Найостанніша велика перемога ЗСУ: звільнення Херсона 11 листопада 2022 р. А вже наступного дня, 12 листопада українська влада розпочинає черговий виток гонінь проти УПЦ, цього разу безпрецедентний за своїми масштабами та жорстокістю. Цього дня з'являється перша публікація про те, що якісь жінки-прихожанки в Києво-Печерській лаврі співають пісню зі словами «прокидається матінка-Русь». Цей духовний кант присвячений прославленню Божої Матері, а зовсім не Росії, але тему активно підхоплює СБУ та влада. Зеленський виступає із заявою, обіцяє розібратися та вигнати «руський мир», невдовзі відбувається засідання РНБО, на якому приймаються санкції проти деяких архієреїв, а Кабміну доручається розробити законопроєкт про заборону УПЦ. СБУ проводить у Лаврі, а також інших монастирях та єпархіальних управліннях, масштабні обшуки, в суспільстві нагнітається істерія ненависті до УПЦ.

Каток репресій проти Церкви починає набирати обертів. А успіхи на фронті закінчуються. І починаються поразки.

Хтось скаже, що це збіг. Але давайте розкриємо Писання і прочитаємо, що пророки говорили нам про такі самі ситуації. Коли єврейський народ відступав від Бога і вдавався до ідолослужіння, на нього йшли війною навколишні народи і перемагали його.

Пророк Ісая: «На жаль, народ грішний, народ, обтяжений беззаконнями, плем'я лиходіїв, сини загибелі! Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїля, повернулися назад. <…> Земля ваша спустошена; міста ваші спалені вогнем; поля ваші на ваших очах з'їдають чужі; все спорожніло, як після руйнування чужими» (Іс. 1, 3-7).

Пророк Єремія: «Бо ось, Я покличу всі племена царств північних, говорить Господь, і прийдуть вони, і поставлять кожен свій престол при вході до брами Єрусалиму, і навколо всіх стін його, і в усіх містах іудейських. І вимовлю над ними суди Мої за всі їхні беззаконня, за те, що вони залишили Мене, і закурили фіміам чужоземним богам, і поклонялися ділам рук своїх» (Єр. 1, 15-16).

Пророк Єзекіїль: «Тому так говорить Господь Бог: за те, що ви помножили ваші беззаконня більше, ніж язичники, які навколо вас, за уставами Моїми не чините, і постанов Моїх не виконуєте… ось і Я проти тебе, Я Сам, і проведу серед тебе суд перед очима язичників. І зроблю над тобою те, чого Я ніколи не робив і чого подібного надалі не робитиму, за всі твої гидоти. За те батьки будуть їсти синів серед тебе, і сини будуть їсти батьків своїх. І вчиню над тобою суд, і решту твою розвію по всіх вітрах» (Єз. 5, 7-10).

Історія свідчить, що над ізраїльським народом усі ці пророцтва справдилися повною мірою. Але чомусь наші правителі цього не розуміють і вважають, що можна знищувати Церкву Божу безкарно.

При цьому вони люблять даремно поминати Господа, нібито назавжди заручилися його підтримкою, нібито він на їхньому боці за замовчуванням, які б мерзоти вони не чинили по відношенню до дітей Його Церкви. Але так не буває. Вони можуть обманювати себе, маловірних і невіруючих, але не Господа. Він не марнує знамення і відповідає їм устами віруючих і подіями на полі бою.

Господь ясно сказав: «Не торкайтеся помазаних Моїх, і пророкам Моїм не чиніть зла» (Пс. 104, 15).

Невже так важко було слідувати цим заповітам? Невже не можна було просто дати Церкві спокій і дати їй можливість молитися і допомагати країні, допомагати армії та мирним людям? А допомога ця була і залишається колосальною.

Навіщо треба було розпочинати гоніння на УПЦ і розколювати український народ за релігійною ознакою? Це самогубство для будь-якої держави навіть у мирний час, але в часи війни – просто гарантія катастрофи. І ми бачимо її. Кожен удар по Церкві обертається лихом на фронті.

Головне питання: які ще лиха та нещастя потрібні для розуміння наших правителів?

Хочеться вірити, що ми оберемо долю Ніневії, а не міст і племен, розорених і повалених за Божою волею за їхні гріхи. Ще є час. Ще не пізно покаятися і відвернути гнів Божий.

Читайте також