Чому ніхто не помітив «ходи» ПЦУ, або До кого їде патріарх Варфоломій?

27 липня 2021 року відбувся Великий хресний хід УПЦ, в якому взяли участь більше 350 000 людей. І хоча поліція озвучила цифру в 55 000 людей, кожний, хто стежив за Хресним ходом зсередини, погодиться, що учасників було дуже багато – набагато більше, ніж у попередні роки. ЗМІ, як українські, так і зарубіжні, приділили чимало уваги цій події. Так, оцінка її різнилася кардинально – від симпатій і цілком нейтральних репортажів до різкого неприйняття і критики. Але, як би там не було, «не помітити» Великий хресний хід УПЦ засоби масової інформації просто не змогли.
 

28 липня 2021 року свою традиційну «Українську ходу» провела і ПЦУ. Кількість учасників цього заходу вперше за багато років не озвучувалася – ані представниками Нацполіції, ані самими розкольниками. Причина проста – озвучувати було нічого. Без бюджетників, без політиків і без народу – так можна охарактеризувати «Українську ходу» ПЦУ. Більш того, вона пройшла непомітно не тільки для віруючих українців, а й для українських ЗМІ.
 

Патріарх Варфоломій постійно говорить, що в Україні у нього «багатомільйонна паства». При цьому фанаріоти наполегливо роблять вигляд, що «не помічають» дійсно величезну паству УПЦ, ігнорують її віруючих і наполегливо твердять про те, що розкол в Україні подоланий.

Про цифри і про правду

Нещодавно провідні ЗМІ рясніли заголовками, що у ПЦУ віруючих у 2.5 рази більше, ніж у УПЦ. Джерелом таких тез послужили результати опитування приватної компанії «Київський міжнародний інститут соціології». Переможні публікації про це з’явилися і на офіційному сайті ПЦУ, і на фанаріотських інтернет-ресурсах.
 

Таким чином, формуються дві реальності – віртуальна і об’єктивна. У віртуальній в УПЦ майже немає підтримки, а до ПЦУ належать 58% всіх православних українців, в об’єктивній – УПЦ збирає сотні тисяч на хресних ходах, її храми заповнені. А що ж ПЦУ? Її нечисленні (в порівнянні з УПЦ) церкви напівпорожні, а хресних ходів практично немає.
 

Але саме на віртуальну реальність в публічному просторі орієнтуються на Фанарі. Купаючись у «теплій ванні» соціологічних опитувань від ПЦУ, фанаріоти твердять про «мільйони українців», яких вони «приєднали до Церкви». Таким чином, виходить замкнуте коло, розімкнути яке можна тільки правдою про справжній стан речей, згідно з яким цифри соціологічних опитувань і цифри практичної участі в богослужіннях дуже сильно відрізняються.
 

Тому що, відповідно до соцопитувань, «чекають» приїзду Варфоломія в Україну мільйони українців, а в реальності на одне з головних свят ПЦУ приходить від сили кілька тисяч людей. Усі інші учасники опитувань абсолютно ніякого відношення до Церкви не мають. Вони до храмів не ходять, у Таїнствах Церкви не беруть участі, і приїзд патріарха Варфоломія до України їм глибоко байдужий.

Українські ЗМІ та ПЦУ

Напередодні Дня Хрещення Русі вся Україна була заповнена рекламою Сергія Думенка з дуже дивним написом «ПЦУ: понад 1033 років в утвердженні української державності». Реклама була на бордах уздовж вулиць, на ТБ, у метро і навіть у поїздах міжміського сполучення.

А ось українські ЗМІ, які в минулі роки масово рекламували святкування ПЦУ на День Хрещення Русі, цього року сором’язливо промовчали. Якщо ввести до пошукової системи Гугл словосполучення «ПЦУ Хрещення України-Русі», то ви отримаєте цілих... 4 результати. З них – два належать «Радіо Свобода», а ще два – «Лівому берегу» і «Укрінформу» (це ресурси інформаційного пулу ПЦУ).

Так, були трансляції на «порошенківському» «Прямому» і «П’ятому», на «UA Першому» (це зрозуміло) і ще пара в YouTube. Все. Новинна стрічка не рясніє повідомленнями про якісь урочистості ПЦУ з приводу «Дня Хрещення України-Русі». Ми не бачимо великої кількості репортажів, і навіть ті видання, які традиційно симпатизують українським розкольникам, практично не згадали їх захід. А якщо і говорили, то дуже відсторонено.

Неважко здогадатися, що це мовчання викликано, перш за все, аж надто очевидним контрастом між святкуваннями УПЦ і ПЦУ. Так, структура Думенка пояснює відсутність прихожан на «урочистостях» у Києві тим, що було оголошено про скасування «української ходи». Але ж вона відбулася!

До Києва приїхало безліч «духовенства» ПЦУ з регіонів, були миряни з їх єпархій (що добре видно на відео-трансляції), і люди йшли від Михайлівського монастиря до Володимирської гірки – так само, як і в попередні роки. Крім того, «священики» ПЦУ повідомляли, що на останніх зборах «духовенства» міста Києва Думенко обговорював з ними подробиці майбутнього «хресного ходу», який, незважаючи на офіційні заяви, все ж таки планувався і відбувся. Чому ж не було такої реклами, як зазвичай?

І ось тут ми повертаємося до того, з чого почали нашу розмову. Справа в тому, що увага, яку приділяли ЗМІ акціям ПЦУ, була продиктована не інтересом до цієї релігійної структури, а участю влади або політиків першої величини.

Наприклад, у 2018 році в «українській ході» розкольників (тоді ще УПЦ КП) брали участь президент України, прем’єр-міністр, багато політиків і чиновників. Усе було організовано на державному рівні – від трансляцій по телебаченню до звезення бюджетників, які брали участь у «ході». І нехай вся ця політична акція мало чим нагадувала хресний хід, вона все ж отримувала досить багато місця у ЗМІ. У 2019 році в «ході» йшов Порошенко, і знову градус уваги ЗМІ був вельми високим.

У 2021 році ніхто з «зірок» не прийшов. І все – Думенко з купкою його прихильників став нікому не цікавий. І тут патріарху Варфоломію час замислитися.

Про що варто замислитись главі Фанара?

По-перше, відсутність віруючого народу на одному з головних свят ПЦУ говорить про те, що ніякої «багатомільйонної пастви» у Фанара в Україні немає. Є кілька тисяч чоловік, які шукають у ПЦУ не Христа, а задоволення своїх націоналістичних амбіцій (тому й принесли на «ходу» величезний прапор України). Для них Варфоломій – не благодійник, а відрізана скиба, який зробив свою справу і «може йти».

По-друге, відсутність влади на одному з головних свят ПЦУ – важливий і тривожний для глави Фанара сигнал. Зеленський в черговий раз продемонстрував, що по відношенню до церковних питань він намагається тримати певну дистанцію. Президент України, якщо й показує інтерес до церковної сфери, то робить це вимушено, не за своїм бажанням. Так, Зеленський зацікавлений у прихильності США, а значить, змушений надавати знаки уваги ПЦУ з Фанаром і критикувати УПЦ. Але наскільки він зацікавлений у цьому особисто?

Можна припустити, що і запрошення патріарха Варфоломія до України виникає не від прихильності Зеленського до ПЦУ, а чисто з політичних міркувань. Це означає, що і радості особливої від серпневої зустрічі з патріархом Варфоломієм Володимир Олександрович не відчуває. Як і зустрічі «в особливо теплій атмосфері» з главою Фанара не чекає. Плюс величезна купа проблем, пов’язана із забезпеченням «масовки». Так що все буде за протоколом і офіційно.

По-третє, приїзду патріарха Варфоломія не чекають і учасники соцопитувань. Він їм не цікавий. Як, власне, і ПЦУ. По телевізору – ще можна, але щоб ось так, наживо і в Києві – ні. Не цікаво.

По-четверте, українським і зарубіжним засобам масової інформації теж не цікава Православна Церква України. Порівняйте: торжества УПЦ висвітлювали 455 журналістів, з яких 22 – представники зарубіжних видань, серед яких Agence France Presse, Deutsche Welle, BBC World Service та інші. Скільки журналістів отримало акредитацію на «торжества» ПЦУ? Невідомо.

Виходячи з усього цього, неважко здогадатися, що якщо під час приїзду патріарха Варфоломія до України на «богослужінні» ПЦУ не буде Президента країни Зеленського – значить, і «богослужіння» пройде непоміченим. Причому, як з боку ЗМІ, так і з боку більшості віруючих українців. Тому що, хоч як би не втішав себе патріарх Варфоломій казкою, що Томос приєднав до Церкви «мільйони» жителів України, цій казці не стати дійсністю. Він приєднав до Фанара кілька десятків тисяч розкольників. Приєднав без покаяння і без зміни світосприйняття. Вони, за великим рахунком, залишилися напівязичниками, яких дуже складно навчити замість «Слава Україні!» говорити «Христос Воскрес!», яким складно пояснити, що на хресних ходах несуть ікони, а не прапори, і яких неможливо переконати, що християнство – це релігія любові, а не ненависті.

І побачити це патріарх Варфоломій зможе вже в серпні поточного року.

Читайте також