Уроки преподобного Серафима Саровського

Преподобний Серафим Саровський. Фото: livemaster

У рідному монастирі нині шанованого старця засуджували, настоятель писав на нього доноси, і ходили стійкі чутки про те, що чернець Серафим чаклун. А прості шанувальники старця здебільшого шукали його по всьому лісі, щоб дізнатися відповіді на питання, пов'язані не зі спасінням душі, а із сільськогосподарською діяльністю.

Проте преподобний Серафим завжди умів зберігати в своєму серці мир і спокій. Він носив у собі тишу миру Христового. Чому ж у нас цього не виходить? Та тому, що наше життя проходить не в Бозі, а в мирських турботах і піклуваннях. Ми весь час живемо, у своїй голові гостро переживаючи всі події, що відбуваються. Брехня, злість і страх постійно огортають наші душі, і ми втрачаємо не тільки мир серця, але не рідко і людяність, скочуючись в ненависть, злість і зневіру.

Досвідчені наставники в духовному житті навчають нас тому, що страх є основною перешкодою на шляху до спасіння.

Йдеться тут не лише про фізичний страх за власне існування, а й про страх бути забутим Богом. Нам здається, що Бог про нас уже не пам'ятає, що все, що відбувається в нашому житті, залежить тільки від злих людей і тих обставин, які вони довкола нас створюють. Але насправді Бог завжди поруч і уважно спостерігає за кожним нашим словом, кожною думкою, кожним навіть найменшим рухом душі. Спокуси на шляху до спасіння – це і є ті випробування, які приносять нам благодать Святого Духа, якщо ми їх правильно долаємо.

Поки наш розум наповнений новинами, що приходять із зовнішнього світу, і тривогами, які з ними пов'язані, поки наш розум захоплено фантазує про те, що ще нас поганого чекає на нас у цьому житті, благодать не зможе проникнути в наше серце.

Наші думки та уява заповнюють усі щілини, через які вона могла б у нас увійти. Нам потрібно мати повну довіру до Бога, не будувати ніяких планів, залишатися спокійними, віддавши свою долю в Його руки. Якщо ми вибираємо смиренність, потрібно повністю зректися свого егоїзму.

Чим сильніше ми прив'язані до світу, тим тісніше стають наші пута, які рано чи пізно доведуть нас до відчаю.

Ми зазвичай живемо, керуючись логікою розуму, а чи не інтуїцією серця. Ми заглиблюємося в душевні переживання, замість того, щоб прислухатися до голосу духа, що живе всередині нас. Більшість наших страждань і проблем починаються через думки, які ми впускаємо в голову. Намагаючись із ними сперечатися, ми лише посилюємо їхній вплив на нас. Так світ забирає у нас усі сили, позбавляючи будь-якої надії.

Але що ж робити, якщо скорботи дедалі більше починають нас долати? Як це не парадоксально, але досвід святих вчить тому, що найкращою перемогою над скорботами буде припинення будь-якого опору з нашого боку. Коли людина довіряє свою долю в руки Божі, приймаючи все, що відбувається, як з долоні Творця, то Господь сам починає вирішувати всі наші проблеми. Саме така позиція давала можливість преподобному Серафиму завжди зберігати радість у серці та мир у душі.

Заспокой свій розум, і отримаєш безпристрасність серця від Бога – такий духовний закон. Духовність – це не лише дотримання церковних канонів, слухання проповідей і читання богословських книг. Духовне життя – це насамперед уміння залишатися спокійним і зберігати мир у будь-якій життєвій ситуації. Або ми поринаємо у занепокоєння цього світу, або знаходимо спокій, передаючи все у волю Бога. Вибір залишається за нами. Хоч би які спокуси відвідували нас у житті, всі вони рано чи пізно пройдуть. І даються вони нам тільки для одного – щоб ми навчилися смиренності.

Світ просочений гіркотою розчарувань, у ньому все мінливе та швидкоплинне. Безглуздо шукати опору в його непостійності.

Навіть при очевидних ознаках настання хвороб, багато людей воліють вдавати, ніби нічого не відбувається. Вони стверджують, що все пройде, варто просто почекати, і ми будемо жити як раніше. Однак життя колишнього ніколи не буває. Майбутнє завжди відрізняється від минулого та сьогодення. На жаль, особливо в наш час, не на краще. Все більше і більше в душі та серця людей входить дух злості та ненависті. Але це все колись пройде.

Все, що почалося в часі, знайде в ньому свій кінець. Та й самий час приречений на те, щоб прийти до власного завершення. Єдиним вічним є Бог, і все, що увійшло у Його вічне життя. Зрештою, ми також приречені втратити все, що зараз є предметом нашого занепокоєння. І найкраще, що ми можемо собі зробити, так це перестати турбуватися за це все вже зараз. Метушність світу – явна ознака нашого захоплення світом, і звідси й починаються всі наші проблеми.

Закони спасіння однакові для всіх. Чим більше людина духовно очищується, тим менше і менше її хвилює те, що думають про неї інші люди. Тим менше вона залежить від обставин зовнішнього життя. Коли люди принижують нас, Бог підносить, і навпаки.

Преподобний Серафим навчав того, що потрібно по крапельці, потроху збирати благодать протягом усього свого життя. Потрібно вкладати свій час і сили в такі думки, вчинки, почуття та бажання, які принесуть максимальну духовну користь.

Читайте також

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.