Три місяці абсурду та катування журналістів СПЖ: за що?

Фото: СПЖ

Напевно, у всіх подібних випадках, коли людей заарештовують і звинувачують у найтяжчих злочинах, у обивателя виникають думки: а може, вони справді скоїли всі ці тяжкі злочини? Може, справді під виглядом невинного журналіста (токаря, пекаря, лікаря…) переховувався агент російської (японської, німецької, китайської…) розвідки? Може, СБУ та прокуратура знає щось таке, чого не знаємо ми? У випадку із заарештованим священником Сергієм Чертиліним, журналістами Валерієм Ступницьким, Андрієм Овчаренком і Володимиром Бобечком теж можуть виникнути подібні підозри: «просто так на 6 місяців у СІЗО напевно б не посадили». Давайте розберемося у цьому питанні на конкретних документах і заявах, зроблених учасниками процесу на судових засіданнях.

Ось «Підозра», пред'явлена ​​одному із підозрюваних. Слід сказати, що «Підозри» практично всіх підозрюваних сходяться майже слово в слово, лише з незначними змінами в персональних даних і деяких інших моментах.

До речі, неважко помітити, що при написанні дати число писала одна людина, а місяць – інша. Але не суть.

Людину, якій пред'явлено «підозру», звинувачують у таких злочинах:

розпалювання релігійної ворожнечі (ст. 161 Кримінального кодексу України – до 8 років позбавлення волі);

участь у злочинній організації (ст. 255 ККУ – до 20 років);

виправдання та заперечення збройної агресії РФ (ст. 436-2 – до 8 років);

державна зрада (ст. 111 – до довічного позбавлення волі).

ПЦУ – атрибут держави, а УПЦ – «неправильна»?

Іншими словами, це одні з найтяжчих злочинів у Кримінальному кодексі, і найтяжче покарання – довічне позбавлення волі. Здавалося б, такі серйозні звинувачення мають бути підкріплені не менш серйозними доказами. Давайте розберемо все це докладніше. Проте, перш, ніж розпочати розбір конкретних звинувачень, необхідно вказати наріжний камінь їх усіх, тобто на що спираються слідчі СБУ, висуваючи такі тяжкі звинувачення. Це визнання того, що Православна церква України (ПЦУ) є атрибутом Української держави, а отже будь-яка критика на її адресу має розцінюватися як зазіхання на українську державність. Чесно кажучи, коли цей аргумент пролунав у судовому засіданні, першою думкою було, що це просто помилка обвинувача, настільки абсурдним є це твердження. Але виявляється, це міститься у «Підозрі» буквально.

Чи варто нагадувати, що згідно зі ст. 20 Конституції України: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України». А згідно зі ст. 35 Конституції: «Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова». Як за таких чітких та однозначних положень Конституції можна стверджувати, що ПЦУ – це атрибут держави, не можна собі й уявити. Але слідчі СБУ не лише стверджують це, а й покладають це твердження в основу звинувачення, за яким громадяни України сидять за ґратами вже 3 місяці та ризикують залишитись там до кінця життя. Слова про «перевагу російської нації» навіть не будемо коментувати, оскільки це очевидна маячня.

А у «Підозрі», яка була пред'явлена ​​о. Сергію Чертиліну, прокурор взагалі звинуватив його у приналежності до «неправильної» релігійної організації. Ось цитата з виступу адвоката на засіданні, де вирішувалося питання відведення прокурора: «…коли підозрюваний є священником однієї релігійної громади, яка, як стверджує прокурор, є НЕПРАВИЛЬНОЮ релігійною організацією, і це прямо прописується в повідомленні про підозру та клопотання про продовження досудового розслідування. Оскільки йдеться лише про правильну релігійну організацію ПЦУ, яка, на думку прокурора, уособлює атрибут української державності. А УПЦ, яка є законною релігійною організацією на території України, і до якої належить підозрюваний о. Сергій, вона фактично, на думку прокурора, поза законом. Таким чином, і з таким ставленням до релігійної ситуації, яка відбувається в нашій країні, цьому прокурору нема чого робити в цьому провадженні».

В будь-якій цивілізованій країні, якби прокурор дозволив би собі ділити офіційно зареєстровані релігійні організації на правильні та неправильні, його не лише виключили б із процесу, а й звільнили б із держслужби. Але у нас суддя спокійнісінько відхилив клопотання адвокатів про відведення прокурора.

Розпалювання релігійної ворожнечі?

Тепер за конкретними статтями звинувачення. Ст. 161 ККУ: «Порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної, регіональної приналежності, релігійних переконань, інвалідності та інших ознак».

Дефініція цієї статті виглядає так:

«1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності чи образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав чи встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками».

Нічиї права журналісти обмежити не могли, залишаються «навмисні дії, спрямовані…». Можливо, вони обзивали, ображали представників ПЦУ, наклепували на них чи робили щось подібне? Ні, у «Підозрі» про це не йдеться. В провину журналістам ставляться новинні публікації, тобто повідомлення про конкретні факти або висловлювання третіх осіб, які мали місце. Загалом таких публікацій у «Підозрі» понад 30. Ось деякі приклади.

Будь-хто охочий може ознайомитися з цією публікацією і переконатися, що жодних ознак розпалювання релігійної ненависті згідно зі ст. 161 ККУ немає і близько. По-перше, об'єкт критики – влада України, а не якась релігія чи її представники. По-друге, в ній немає жодних образ чи неправдивих висловлювань. По-третє, це просто інформаційне повідомлення про висловлювання публічної персони, митрополита Кишинівського. Яка може тут бути провина журналіста, який чесно і сумлінно робить свою роботу, невідомо.

Причому, якщо в цій публікації дійсно міститься критика, хоч і з боку третьої особи, то в багатьох інших – просто повідомлення про події, що відбувалися.

Усі, хто був присутній при цій події, бачили, що справді до Лаври пускали за паспортом і пропускали через металошукачі. Телеканали проводили пряму трансляцію про це. Ось, наприклад, скріншот Youtube-каналу «5 канал».

Тут чудово видно, що в Лавру пускали справді через металошукачі. Як повідомлення про це можна вважати розпалюванням релігійної ненависті, незрозуміло. І чому журналісти «5 каналу», які показали це, перебувають на волі, а журналісти СПЖ – за те саме сидять за ґратами?

Але найабсурдніше, це коли журналістам ставиться у провину те, що вони чесно розповідали про безчинства щодо віруючих УПЦ.

Тому, що людей справді викидали на вулицю, є безліч підтверджень: свідки, фото та відео фіксація, заяви до правоохоронних органів тощо. Але, за логікою СБУ, релігійну ворожнечу розпалювали не ті люди, які все це творили, а журналісти, які про це розповіли.

Це дивно, але всі звинувачення проти журналістів ґрунтуються на публікаціях новин. У «Підозрі» навіть немає жодної аналітичної статті, де містяться оціночні судження та інтерпретація фактів. Просто новини. Це абсолютно нормальна журналістська діяльність, те, чим займаються журналісти у всіх країнах. Як вона може бути в Україні кримінальним злочином, незрозуміло.

Щодо експертів, які визнали всі ці матеріали такими, що розпалюють релігійну ненависть, то про їхню компетенцію та упередженість красномовно говорить той факт, що вони, звинувачуючи о. Сергія Чертиліна в розповсюдженні «російських наративів» приписали йому слова «агресивне НАТО», замість слів «агресивний натовп», які він ужив, коментуючи вигнання священника УПЦ разом із дітьми з дому.

Що це за експерти, які свої висновки роблять на основі машинного перекладу Youtube, який розшифровує мову та перетворює її на текст? Адже саме через це вийшла така нісенітниця. Комусь це може здатися дуже смішним казусом, але о. Сергію зовсім не смішно, адже він через такі казуси вже три місяці сидить за ґратами і невідомо, коли вийде.

Участь у злочинній організації?

Це звинувачення логічно випливає із твердження того, що всі матеріали новин, згадані в «Підозрі», є доказом «злочинної» діяльності. А якщо вони з'явилися на сторінках інформаційного ресурсу, тобто організованої структури, то ось вам і «злочинна організація». Але слідчі СБУ пішли ще далі, вони взялися стверджувати, що «злочинну організацію» було замасковано під цілих три зареєстровані інформаційні структури. Цитата: «Злочинна організація, створена з метою конспірації злочинної діяльності, використовувала офіційно зареєстровані суб'єкти господарської діяльності, пов'язані з медійною сферою...». Цими суб'єктами за версією СБУ були:

Інформаційна агенція «Перший козацький»;
«Спілка православних журналістів»;
«Миряни».

Жодних доказів того, що всі ці три інформаційні ресурси входять до однієї організації, представлено не було ні в «Підозрі», ні в судових засіданнях. Прослуховування, зовнішнє спостереження, явки, паролі тощо – нічого цього немає. Те, що всі ці три ресурси захищають УПЦ, не робить їх ні організацією, ні, тим більше, «злочинною» організацією. В «Підозрі» коротко висловлюються претензії до всіх трьох медіаресурсів, які рясніють словами «злочинна», без пред'явлення доказів. Про «злочинний» характер СПЖ, зокрема, сказано таке:

«Спілка православних журналістів», керівники Овчаренко А.В. і Ступницький В.А. Інформаційний ресурс на системній основі використовується для публікації спотвореної інформації, а також дублюється на інших ресурсах, підконтрольних УПЦ і РПЦ, у тому числі на федеральних каналах Росії».

Тобто до СПЖ дві претензії: що вона спотворює інформацію та що її цитують інші ресурси. По-перше, всі новинні повідомлення СПЖ зроблені згідно з усіма журналістськими стандартами: це і перевірка інформації, і посилання на джерела, і фото- і відео-матеріали, що підтверджують її. У цьому можна переконатися, просто почитавши стрічку новин. Вона нітрохи не гірша за якістю стрічок новин інших агентств, як релігійних, так і світських, як вітчизняних, так і зарубіжних. По-друге, якщо інформаційне агентство подає спотворену інформацію, причому робить це, як стверджує СБУ, регулярно, проти нього подаються цивільні позови від осіб, щодо яких ця інформація спотворюється. Але ми нічого такого не спостерігаємо. Немає судових рішень згідно того, що якась конкретна публікація СПЖ неправдива. А по-третє, ні СПЖ, ні будь-яке інше інформаційне агентство в світі не може заборонити будь-кому передруковувати чи дублювати свою інформацію. З того моменту, як інформація опублікована, вона стає публічною і її поширення вже неможливо контролювати. СПЖ цитують у багатьох країнах, і це не є злочином.

Звичайно, будь-яке інформаційне агентство – це організована структура, завданням якої є збирання та розповсюдження інформації, і нікому на думку не спаде звинувачувати її в тому, що вона організована і що вона поширює інформацію, оскільки це і є мета її діяльності та реалізація конституційного права на свободу слова.

Просто для порівняння, організація під назвою «95 квартал», керівником якої був нинішній Президент В. Зеленський, критикувала владу і відверто стебалася над П. Порошенком і всією його витівкою з Томосом для ПЦУ. Всі ці ролики можна легко знайти на Youtube. У відомій сценці він називав «Томос» «термосом», а намагаючись вимовити слово «автокефалія» взагалі гавкав по-собачому. Чому ніхто не заводить справи за образу атрибутів держави? Але ж ця сценка, як і інші того ж плану, з'явилися на світ в результаті попередньої змови групою осіб, тобто студією «95 квартал».

Виправдання та заперечення збройної агресії РФ?

На доказ цього звинувачення також покладені матеріали новин сайту СПЖ. Ось один приклад із «Підозри».

Як може новина про те, що держчиновники зарубіжних країн завітали до храму УГКЦ, підривати національну безпеку України? Найабсурдніший абсурд! Але через це людей кинули за ґрати. Інші «докази» приблизно такої ж якості. Але навіть вони не підпадають під визначення ст. 436-2, яка називається так: «Виправдання, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників». У наведеному прикладі про РФ взагалі не йшлося.

Державна зрада?

І нарешті найважче звинувачення – держзрада. У «Підозрі» взагалі відсутні докази, які чітко були б прив'язані до цієї статті. Просто в кінці перерахування новинних матеріалів і вказівки на те, що експертиза їх визнала такими, що розпалюють релігійну ворожнечу або заперечують агресію РФ, є така фраза: «Таким чином <…> підозрюється в державній зраді…».

Дефініція ст. 111 «Державна зрада» має такий вигляд:

«1. Державна зрада, тобто діяння, навмисне вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації допомоги у провадженні підривної діяльності проти України».

Яким чином новинні публікації, які, повторюємо, не були придумані обвинуваченими журналістами, а були висвітленням подій, що реально відбулися, незрозуміло. Ще більш незрозумілим стає звинувачення за цією статтею, якщо звернутись до Науково-практичного коментаря УГУ, яка має бути настільною книгою будь-якого співробітника правоохоронних органів. У коментарі до ст. 111 там говориться: «З суб'єктивного боку державна зрада характеризується прямим наміром. Обов'язковою ознакою державної зради є мета – заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України». Як можна сказати, що журналісти, публікуючи повідомлення, наприклад, про відвідування іноземними чиновниками храму УГКЦ у Лондоні, мали прямий намір завдати шкоди суверенітету України?! Це ж повне марення! Жодних інших «доказів» держзради, крім новинних публікацій СПЖ, у справі журналістів і священника немає.

На одному із судових засідань А. Овчаренко навіть навів як аргумент висловлювання голови СБУ В. Малюка. «Щодо статті 111, навіть голова СБУ Малюк про колаборантську діяльність під час воєнного стану заявляє, що єдиним доказом може бути доведений факт співпраці з офіційними представниками іноземної держави. В нашому випадку це РФ. Жодного підтвердження у текстах підозр і клопотань як не було, так і немає», – заявив журналіст.

Можливо, єдина зачіпка слідчих СБУ притягти журналістів до відповідальності за держзраду полягає у словах ст. 111 про загрозу «інформаційній безпеці України».

Визначення того, що вважається інформаційною безпекою України, міститься в Указі Президента України від 15.10.21 «Про стратегію інформаційної безпеки України».

«Інформаційна безпека України – складова частина національної безпеки України, стан захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу, інших життєво важливих інтересів людини, суспільства та держави, за якого належним чином забезпечуються конституційні права та свободи людини на збирання, зберігання, використання та поширення інформації, доступ до достовірної та об'єктивної інформації, існує ефективна система захисту та протидії заподіянню шкоди через поширення негативних інформаційних впливів, у тому числі скоординоване поширення недостовірної інформації, деструктивної пропаганди, інших інформаційних операцій, несанкціоноване поширення, використання та порушення цілісності інформації з обмеженим доступом».

Ця дефініція не відрізняється чіткістю формулювань, але навіть вона говорить про те, що інформаційна безпека України полягає не в тому, щоб приховувати інформацію, а навпаки, щоб кожна людина могла реалізувати своє конституційне право на збирання, зберігання та поширення достовірної інформації.

Висновок

Підсумувати такий розлогий аналіз доказової бази звинувачень проти журналістів хотілося б словами А. Овчаренка на одному із судових засідань: «Журналіст зобов'язаний фактично в будь-якій країні ставити під сумнів дії своєї влади. І до державної зради це не має жодного стосунку. Але слідство вважає інакше».

Додати тут особливо нема чого. Ознайомлення з пред'явленими журналістам і священнику підозрами, а також із відеозаписами виступів сторін у судових засіданнях дозволяють зробити однозначний висновок: журналістів і священника судять ні за що інше, як за їхню журналістську діяльність, спрямовану на захист Української Православної Церкви.

Читайте також

Християни проти гонінь: історія та сучасність

Православні християни на Закарпатті не дозволили представникам ТЦК мобілізувати двох священників УПЦ. Чому ця історія може навчити нас сьогодні?

Як відповідати на запитання: «Хто ваша Церква-мати?»

Часто противники УПЦ ставлять запитання на кшталт: «Хто ваша Церква-мати?» і «Де ваш Томос?», маючи на увазі, що у ПЦУ все це є, а значить вона – правильна. Але насправді все зовсім інакше.

Місце церковних канонів у житті християнина

Якщо ми будемо дотримуватися всіх канонів, але при цьому залишимося безжальними, немилосердними і не матимемо любові до ближнього, то чи допоможуть нам канони стати ближчими до Христа?

Одкровення Лотиша та психологія Іуди

Єдиний із братії Києво-Печерської лаври, хто зрадив Церкву, Авраамій Лотиш дав інтерв'ю каналу «Прямий». Психологія Іуди простежується дуже чітко.

Справа православних журналістів: стратити не можна помилувати

Солом'янський суд Києва усунув слідчого у справі православних журналістів і водночас, за клопотанням цього ж слідчого, продовжив арешт одному з них. Що відбувається?

Віктор Єленський: знищення рейтингу Зеленського руками друзів Порошенка

У цій статті ми розглянемо питання, як політика Віктора Єленського та представників Петра Порошенка впливала на ставлення влади до Української Православної Церкви.