Шлях Церкви: Хто має бути в центрі священницької місії?

Чи повинна Церква йти шляхом, який пропонує їй світ? Фото: СПЖ

«Синодальний шлях» та його вплив

Як відомо, головним двигуном РКЦ в обійми ЛГБТ і назустріч жіночому духовенству, крім окремих єпископів, кардиналів і священників (а також папи), слід вважати німецький «Синодальний шлях».

Його представники працюють над тим, щоб змінити канонічні та віровчальні норми Католицької церкви, згідно з якими «педерасти» (як нещодавно висловився папа) не можуть бути священниками, як і жінки. Природно, що йдеться і про слова апостола Павла про те, що «мужоложники Божого Царства не успадковують».

Так от, «Синодальний шлях» – це збіговисько ліберально орієнтованих єпископів і мирян РКЦ, які борються за те, що Церква має бути «сучаснішою» – щоб залучити молодь.

Кому потрібний шлях «Синодального шляху»?

Проблема в тому, що більшість членів «Синодального шляху» – це люди, м'яко кажучи, у віці, і молодих представників там не так багато. Більше того, Німеччина зараз, напевно, це країна, в якій від католицизму відмовляються найбільше у світі. Відмовляються молоді. І все тому, що вони не бачать у РКЦ сили, здатної протистояти цьому світу, здатної дати відповіді на найнагальніші питання та допомогти людині зустріти Бога.

Але відмова молоді від віри – це не лише втрата парафіян, а й втрата духовенства. Церква потребує священників. Отже, вона має право розраховувати на те, що деякі молоді люди повинні хотіти пов'язати свою долю з Церквою. Причому, якщо йдеться про католицтво, то «пов'язати» у найсуворішому значенні цього слова. У католицизмі, нагадаємо, священники не одружені, отже, обравши шлях духовного служіння, чоловік відмовляється від сім'ї, що не так просто. Саме з цієї причини, вважають деякі експерти та представники РКЦ, католицтво в Європі переживає гостру кризу священницького покликання. Тому що не дуже хочуть молоді люди ставати священниками.

Священники у Німеччині

Але ж хтось стає? Так. Наприклад, у самій Німеччині за період з 2010 по 2021 рік було висвячено 847 священників (не дуже багато, проте). При цьому із семінарій пішло 1668 студентів – удвічі більше. І не тільки тому, що захотілося одружитися, а з низки причин, головною з яких колишні семінаристи називають «розчарування в Церкві». Але чому вони розчаровуються? Адже Католицька церква прагне бути максимально сучасною, максимально близькою до людини, і там можна якщо не все, то майже все. То чому ж «розчаровуються» семінаристи? Чому їм перестає подобатися Церква, орієнтована на ЛГБТ і крайній лібералізм?

Щоб відповісти на це питання, погляньмо на цифри, наведені вище.

Виявляється, що ці 847 осіб, які з семінарій не пішли і стали священниками, незважаючи ні на що, були виховані у сім'ях, із протилежними до лібералізму поглядами.

Нещодавно було опубліковано вкрай цікаве дослідження, згідно з яким майже всі священники, висвячені в період з 2010 по 2021 рік, виховувалися в сім'ях з традиційною позицією щодо вчення та моралі Церкви!

Цитата: «Що стосується походження молодих священників у Німеччині, вони здебільшого походять з консервативних або традиційно орієнтованих верств суспільства».

Що ж виходить? Виходить, що єпископи похилого віку, які своїм «Синодальним шляхом» сподіваються реформувати РКЦ і залучити молодь, насправді її вбивають – молодь йде і з семінарій, і з Церкви.

А пов'язують свою долю із Церквою лише ті, хто був вихований нормально – у традиціях консервативного католицтва. І це зрозуміло, тому що ліберали всерйоз зв'язуватися ні з Церквою, ні з Христом не хочуть, на відміну від справді віруючих людей.

Кому потрібний «Синодальний шлях»?

Тоді кому потрібна цей «Синодальний шлях»? Кому треба, щоб Церква перетворилася на ЛГБТ-контору, занурившись у лібералізм і зраду Христа?

Справжнім католикам це не треба. Несправжнім і некатоликам – тим паче.

То кому?

Людям, які до Церкви не мають жодного відношення, які, швидше за все, є атеїстами, і в плани яких входить якщо не повне знищення Церкви, то така перебудова Її, коли на вчення Христа і Євангелія можна буде не звертати уваги. В їхньому розумінні Церква – це лише інструмент обслуговування політичних еліт, інструмент пропаганди та контролю.

Так, якщо переформатувати Церкву відповідно до «вимог часу», то Вона перестане бути Церквою, втратить віруючих і навіть як інструмент ніякого інтересу представляти не буде – її просто викреслять із життя суспільства, і в кращому разі – загонять у гетто.

Тоді навіщо її переробляти?

Церква та вчення Христа

А тому, що коли Церква дотримується Христа, а не «вимог часу», то Її вчення не може змінюватися з тією ж частотою, з якою змінюється політична повістка. Більше того, воно не змінюється взагалі та компромісів не передбачає. Тому що «що спільного може бути у Христа та Веліара?». Така Церква незручна, тому що Її представники завжди будуть узгоджувати своїі дії з Євангелієм і совістю, а не з «поточним моментом». А якщо так, то і вони, і Церква будуть оголошені ворогами. І їх будуть намагатися знищити.

З іншого боку, приклад «Синодального шляху» та німецьких молодих священників, вихованих у традиційних і консервативних сім'ях, дуже чітко говорить нам про те, на кого саме має орієнтуватися Церква. Її завдання – не догодити світу, а відповідати Євангелію та вченню Христа. Так, проповідь цього вчення є головною місією Церкви. Але здійснюватися вона може через відмову від вчення, а лише через максимальну відданість йому.

Хто є головним об'єктом місії?

Перетворюючи Церкву на подобу лише людської організації, всередині якої люди «задовольняють релігійні потреби» та сприяють «становленню державності», ми втратимо тих, хто шукає в Церкві насамперед Христа. І що найважливіше – разом із ними ми втратимо все, втратимо саму Церкву.

Священноначаллю і духовенству вже давно треба було зрозуміти, що перша і головна їхня місія, їхня проповідь і словом, і особистим прикладом мають здійснюватися серед парафіян, серед тих, хто вже є в Церкві. Вони, паства та стадо Христове, – перший предмет духовної турботи.

Це не означає, що Церква не повинна бути звернена до світу. Навпаки – її свідчення у світі вкрай важливе, і без нього світ загине. Але здійснюватися це свідчення має через віруючих людей, через тих, хто вже в Церкві: «Так нехай просвітиться ваше світло перед людьми, нехай бачать добрі ваші справи і прославлять Отця нашого, що є на небесах».

У цьому сенсі не начальники, не влада, не бізнесмени і не політики, а ось ці прості бабусі та дідусі, прості мами з дітьми, дівчатка і хлопчики, які, поки маленькі, приходять до храму, – ось головні люди в житті єпископа та священника. Якщо їх не буде в Церкві, нікого не буде.

Проповідь, любов, милосердя – все це має бути орієнтоване насамперед на них. І якщо вдасться зробити так, що парафіяни стануть справжніми християнами, саме вони зможуть і іншим розповісти про Христа і виховати своїх дітей так, щоб наші храми ніколи не були порожніми.

Читайте також

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.

Зона – це світ померлого Бога

Недільна проповідь.

Чи має Церква виховувати народ: Відповідь митрополиту Феодосію

Митрополит Феодосій розповів про причини гоніння на нашу Церкву, зазначивши, що багато в чому ви самі винні. Що робити? Чи можливо змінити ту ситуацію, в якій зараз перебуває УПЦ?