Жива вода – джерело невичерпної благодаті

Христос і самарянка. Джеймс Тіссо. Фото: amazon.com

В розмові з Самарянкою Господь обговорював одну з ключових тем богослов'я – тему Живої води. Ця вода, яку Ісус Христос запропонував Самарянці, є доступною для кожного з нас. ЗМІ поширюють «мертву воду», яка руйнує все живе, проникаючи в кожну сім'ю через інтернет і телебачення. Люди, які п'ють з цього «мертвого» джерела, нерідко починають відчувати злість і ненависть до оточуючих або тонуть у світі хтивості та ілюзій.

В періоди морального занепаду та втрати духовних орієнтирів ми все частіше бачимо навколо себе маски жахливого театру життя, які носять на собі людиноподібні чи краще сказати демоноподібні істоти.

Тому така велика у нас спрага знайти ту Живу воду, яка надає ясності думки і свіжості благодаті душі. Це джерело Живої води знаходиться всередині нас самих, глибоко в колодязі нашого духовного серця. Щоб прийняти благодать Бога, потрібно спуститися вглиб себе, де, долаючи помисли та розумові помилки, ми зможемо досягти внутрішнього спокою розуму в молитовному зв'язку з Небесним Отцем. Для цього необхідно заспокоїти неспокійну душу і приборкати свій неспокійний розум, який незграбно блукає безкрайньою пустелею цього ілюзорного світу.

Звільнивши розум від цієї безцільної мандрівки і націливши її на внутрішню уважність, ми легко побачимо, як він буде всіляко намагатися знову і знову вирватися для продовження своїх безцільних поневірянь.

Коли ж ми привчимо свій розум до покірності та уважної молитви, то Жива вода вічного життя почне поступово проникати в глибини нашої душі. Єдине місце, де ми можемо знайти Христа, – це наша власна глибина серця. Там знаходиться Його таємний притулок. Але доступ до нього стережуть безліч ворогів, які зроблять все, що від них залежить, щоб ми не знайшли туди дорогу. Для перемоги над ними необхідно подолати в собі будь-які уподобання, а також гнів, страх, образу, навчитися мужньо і спокійно дивитися на всі погрози та жахи земного життя.

Щоб перемогти думки і пристрасті, які нас турбують, необхідно набути великого смирення і віри в Бога. Лінь до спасіння страшніша за пекло. І якщо людська душа не наповниться благодаттю, вона так і залишиться під владою диявола. Священні обряди, «духовні» звання та регалії, нагороди та почесті не звільнять нас від влади сатани. Пекло мешкає в наших власних пристрастях, що сховалися в наших душах, воно живе в думках, загублених в умах.

Все, починаючи від нікчемних уподобань і до найглибших куточків нашого розуму, є володінням диявола. Але так само, як наша душа прихована під ковдрою тіла, так і Господь перебуває за завісою цього світу. Бог не пов'язаний зі світом, так само як і наш дух не пов'язаний із пристрастями, думками та земною матерією.

Поки наша увага зосереджена на матеріальному світі, наша духовна істота не може знайти справжнього поєднання з Богом. Замість того, щоб шукати пряму взаємодію з Ним, ми тікаємо в словесні побудови про Бога, втішаємося думками про Нього і обговорюємо ті чи інші духовні аспекти. Проте ці розумові вправи неспроможні задовольнити нашу спрагу. Це зможе зробити лише Жива Вода істинного богослов'я.

Основним джерелом страждань людини є її прихильність до матеріальних устремлінь і любов до власної індивідуальності.

Єдиний спосіб позбавлення цього страждання полягає у зміні сприйняття світу і нашого місця в ньому. Природні катаклізми, конфлікти, хвороби, війни, непередбачуваність своєї долі змушують нас усвідомити ілюзорність всього, що нас оточує. Різкі зміни взаємовідносин, політичні конфлікти, здоров'я, хвороби та фінансові проблеми призводять до усвідомлення нашої вразливості.

Шляхом зміни пріоритетів і поглядів Божий задум спрямовує нас до розуміння, що справжнє щастя не полягає у володінні речами. Його також не може бути в міцному громадському становищі, грошах чи владі. Так вважають невігласи, яким він потьмарив розум. Щастя – це усвідомлення серцем Божої любові як єдиної постійної та безумовної реальності. Всесвіт і все, що в ньому, включаючи нас самих, існують не самостійно, а лише завдяки волі вселюблячого Бога.

Як сліпий не може побачити сонце, так і лінивий ніколи не досягне криниці з Живою водою. Не можна не діяти в очікуванні спасіння від Бога; треба самим йти до Живої води Його благодаті.

Світ оманливий, розум спотворює реальність, все більше вводячи нас в оману. Принадність полягає в забутті Христа. Занурившись у бездонні думки, ми поринаємо в ілюзію. Людство живе в цьому стані хронічно, рухається зовнішньою суєтою і внутрішнім занепокоєнням. Христос попереджав, що турботи та суєта сучасного світу стануть головною причиною нашої загибелі. Під владою «невідкладних справ» люди проводять своє життя, усвідомлюючи всю їхню безглуздість лише на смертному одрі.

Тільки коли світ нашої душі назавжди зіллється з пам'яттю про Бога, ми матимемо можливість стати синами Божими. Без внутрішнього благодатного спокою ми будемо продовжувати безглуздий земний біг, так і не зумівши піднятися хоча б на вершок від землі.

Спокій душі за всіх життєвих обставин – фундамент духовного життя.

Першими ознаками згасання світла розуму та вмирання душі є втрата пам'яті про божественне та байдужість до справ молитви. Болісним процесом стає вмирання людини, чия істота повністю прив'язана до матеріального світу. Після смерті фізичного тіла помисли, які наповнювали розум, почнуть болісно проводити душу через тяжкі випробування. Більшість думок, які з'являються у нашому розумі протягом дня, є грішними. Ці думки породжують пристрасті, а пристрасті призводять до грішних звичок та уподобань. Це все висмоктує наші життєві сили, призводить до хвороб і духовного виснаження. Таким чином, ще за життя на землі людина занурюється у страждання пекла.

Жива Вода виточується з колодязя, виритого зусиллями зречення, коли душа переносить скорботи і муки, немов жінка, яка народжує. Але коли приходить вода живої благодаті, вона приносить визволення від мирського тягаря та турбот, даруючи вічну радість спасіння у Христі.

Читайте також