Куди йде Хресний хід

Хресні ходи завжди були невід’ємною частиною церковного життя. Фото: © РІА НОВОСТИ/Володимир Астапкович

3 червня традиційно розпочинається Великорецький хресний хід – один з найбільших у нашій Церкві. Його можна вважати і найдавнішим з нині існуючих: перші відомості про Великорецький хресний хід датуються початком XV століття. Тільки уявіть – понад шістсот років поспіль християни долають шлях у 150 км заради того, щоб вшанувати святителя Миколая через його образ, явлений в ті далекі часи.

Хресні ходи завжди були невід’ємною частиною церковного життя і є, мабуть, найпомітнішим зовнішнім проявом віри з багатою історією і традиціями. Про історію хресних ходів ми сьогодні і поговоримо.

Історія хресних ходів – тема не дуже нині популярна. Ані в курсі церковної історії, ні в курсі літургіки окремої уваги їй не приділяється. Напередодні Великорецького ходу мені раптом захотілося дізнатися більше про те, хто, де, коли і чому почав цю благочестиву традицію. Ділюся тим, про що дізнався в процесі вивчення питання.

З старозавітних часів

Як завжди, почнемо з посилань на Старий Завіт, в якому можна знайти деякі прообрази християнських хресних ходів. Думаю, що у кожного в пам’яті відразу спливають події, пов’язані з падінням Єрихону при Ісусі Навині, а також перенесення Ковчега Завіту царями Давидом і Соломоном. Чим не прообраз сучасного хресного ходу?

Описи цих подій у Святому Письмі нам всім добре відомі. На додаток до них наведу слова Йосифа Флавія, який в «Юдейських старожитностях» відзначив наступне: «Кивот Завіту разом зі спорудженою Мойсеєм скинією, разом з усім необхідним при богослужіннях і жертвопринесенні начинням, був перенесений до храму. Сам цар і весь народ із жертвопринесеннями йшли на чолі процесії... Спалювали незліченну кількість запашних пахощів, так що повітря у всій околиці наповнювалося ароматами, і солодкістю своєю вказувало навіть на великій від цього місця відстані перехожому путівнику на близькість Божества».

Зі Старого в Новий

Тепер ми можемо перенестися в Новий Завіт і згадати про урочистий Вхід Господній до Єрусалиму – більш прообразним це й бути не може. Потім на досить тривалий час будь-які християнські молитовні ходи припиняються. Обумовлено це періодом гонінь на протязі перших трьох століть християнства.

Так, ми знаємо, що гоніння були повсюдними, і існували також тривалі періоди «перепочинку», але все одно християни в той час не проводили скільки-небудь масові процесії. Нечасті виключення, які мали місце, були пов’язані з перенесенням мощей мучеників, що відбувалося здебільшого в темний час доби. Але якщо вже християни і виходили на вулиці, то вже ніяк не приховували себе. Так, наприклад, відомо, що в 290 році тіло мучника Воніфатія було перенесено з міста Тарс (південь сучасної Туреччини) до Риму.

Сьогодні цей шлях склав би більше двох з половиною тисяч кілометрів. І пройдений він був пішки.

У самій же столиці назустріч процесії, з безліччю духовенства і співом гімнів, вийшла матрона (вільно народжена заміжня жінка) Аглая, у якій мученик свого часу був рабом.

Варто сказати, що назва «хресний хід» пов’язана з відмінною рисою такої ходи – виносом із храму Хреста Господнього, поставленого на високу жердину. Тому, щоразу беручи участь у хресній ході, згадуйте, що кому б вона не була присвячена, з якою б подією не була пов’язана, а центральне місце в ній займає саме Хрест.

Якщо знову повернутися до історії, то на думку спадають неодноразові молитовні ходи, що мали місце в Константинополі в будь-яких критичних ситуаціях, таких як напад ворогів або епідемія. Багато з них знайшли своє відображення і в датах церковного календаря. Дані приклади можна віднести до візантійської традиції виникнення хресних ходів. Римська ж традиція, як у наведеному вище прикладі, була пов’язана з перенесенням тіл мучеників або Святих Дарів всередині катакомб. Трохи пізніше, вже при виникненні паломництв на Святу Землю за часів імператора Костянтина Великого, формується єрусалимська традиція. Пов’язана вона з відвідуванням місць євангельських подій і читанням відповідних місць Священного Писання.

І знову Златоуст

Нескладно здогадатися, що всі перераховані форми молитовних ходів дещо відрізняються від того, що ми можемо спостерігати сьогодні. Родоначальником же звичних для нас хресних ходів по праву вважається святитель Іоанн Златоуст.

Справа в тому, що під час його керівництва Константинопольською кафедрою, в святкові дні аріани збиралися за містом і співали свої урочисті гімни. Щоб захистити свою паству від можливості участі в єретичних зборах, святитель встановив паралельні ходи з несенням срібних хрестів і свічок.

У VI столітті імператор Юстиніан Великий запровадив вже законодавче регулювання хресних ходів, особливо виділяючи необхідність їх проведення перед будівництвом храмів, а також забороняючи їх вчинення без єпископа і священиків.

Поступово кількість приводів для молитовних ходів зростала – починаючи від великих церковних або державних свят і закінчуючи землетрусами, засухами і т.п. Останні, до речі, іменувалися покаянними, оскільки в природних катаклізмах християнський народ бачив Божественну кару за нечестя.

На Русі хресні ходи виникають відразу з прийняттям християнства, причому першим з них по праву можна вважати хід князя Володимира, священнослужителів і народу на Хрещення в 988 році. Надалі приводи для проведення молитовних ходів також стають досить численними. Само собою, це церковні свята, особливо Великдень і Богоявлення.

Історія зберегла для нас відомості і про хресні ходи наших предків під час навали ворогів, які, як і молитовні ходи під час природних катаклізмів, називалися покаянними. Таким чином, наприклад, у 1395 році Москва була чудесним чином врятована від навали Тамерлана, а в 1480 р. – хана Великої Орди Ахмата.

Варто також відзначити, що найбільшу кількість хресних ходів на Русі було проведено в XVI–XVII століттях, пов’язано це було з досить важким періодом історії – Лівонська війна, Смутні часи і т.п.

У більш пізні часи історичних свідчень про проведення хресних ходів збереглося досить багато. Всіх їх не перерахувати, але сама ідея, їх зміст і історія виникнення, думаю, що зрозумілі.

Отже, хресний хід – це один із найяскравіших і помітних проявів нашої віри. Нехай же їх помічає якомога більше оточуючих нас людей і потихеньку приєднується.

Читайте також