Від Іуди до наших днів: Історія священника, який проміняв Христа на гроші

Чому священники йдуть із УПЦ? Фото: СПЖ

Останнім часом із УПЦ у ПЦУ пішли кілька десятків священників. Ні про який «масовий перехід» (як думали на початку війни представники Думенка) не йдеться, але навіть ці кілька десятків – багато для Церкви. Тому що відхід однієї людини з Церкви – це завжди трагедія для всіх нас, особливо якщо ця людина – священник. Серед них є, можливо, християни чи просто порядні люди. Але з кожним «переходом» ми переконуємося, що «іуд», зрадників і непорядних людей – значно більше. Щоб не виглядати голослівними, наведемо один приклад.

«Хвилина слави»

Нещодавно буковинські ЗМІ сколихнула новина – «відомий блогер-священник із УПЦ перейшов до ПЦУ». Йдеться про колишнього священника Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ протоієрея Василія Ковташа.

Деякі видання навіть назвали його «найвідомішим блогером-священником УПЦ». Хоча його популярність – поняття відносне, тому що в ТікТоку та на Фейсбуці у нього не так багато підписників, щоб про цю популярність можна було говорити всерйоз. Але для сільського священника 67 000 фоловерів – цифра чимала.

13 травня 2024 року Василь Ковташ написав, що «рішення прийнято» і практично того ж дня сфотографувався з «ієрархом» Чернівецької єпархії ПЦУ Феогностом. 16 травня Ковташ розповів на каналі «ГІТ» про причини свого рішення.

Розбирати все інтерв'ю цієї, насправді, недорікуватої людини, яка не може виразно викласти свої думки, ми не будемо. Звернімо увагу лише на кілька досить показових моментів.

«Зрадив чи не зрадив?»

Так, на самому початку, журналіст запитує, чому Василій перейшов до ПЦУ. Замість конкретної відповіді Ковташ розповів, що він родом із Львівської області, та одразу почав рекламувати свої сторінки у ТікТоці та Фейсбуці. «Я – блогер», – заявив він, але потім схаменувся, – «але в першу чергу священник».

Ще один цікавий момент стався на 20-й хвилині, коли запитали про зраду. Мовляв, як поставилися парафіяни та знайомі до того, що він перейшов до ПЦУ. Видно було, що це питання його зачепило, і він довго не знаходив, що сказати, а коли почав говорити, то видав ось це:

Так зрадив чи не зрадив? Не знаємо, як вважає сам Василій (бо з його відповіді ми нічого не зрозуміли), але знаємо, що думають ті самі парафіяни, про думку яких запитали журналісти. Ось лише кілька скринів коментарів на одну з останніх публікацій Ковташа:

В інтерв'ю Ковташ видав справжній «шедевр» про молитву «українському богу». Він повідомив, що в лютому 2024 року пішов за штат, поїхав за кордон, щоб «духовно окормлювати» українців у Брюсселі, але, мабуть, щось там не склалося, і він повернувся, щоб… молитися своєму «українському богу». Який він, «український бог» і чим цей «бог» відрізняється від Христа – Ковташ не пояснив.

З іншого боку, сумний не лише той факт, що людина має кашу в голові, а й той, що ця людина була 10 років священником УПЦ. Чому він навчав людей? І як він взагалі зміг стати священником? Але тут є один момент.

Що відбувається із тими, хто переходить?

Ми вже давно помітили, що після «переходу» до ПЦУ як з колишніми священниками нашої Церкви, так і з простими мирянами, наче щось відбувається. І справа навіть не в агресії, злості та ненависті, які буквально ллються з них нескінченним потоком. Справа в тому, що їхні слова, вчинки і навіть зовнішній образ змінюються до невпізнання. Недарма ж кажуть, що коли Господь хоче покарати, то позбавляє розуму. Так і тут: речі, які каже Ковташ зараз, настільки не збігаються з тими, що він говорив ще місяць-два тому, що може йтися про якесь серйозне пошкодження, як мінімум, совісті.

Знову ж таки, щоб не бути голослівними, наведемо кілька фактів.

18 травня 2024 року до села Мамаївці, що під Чернівцями, прибув Думенко. Ковташ із простягнутими руками поспішив до нього за «благословенням», і, звісно, що зняв усе на відео – він же блогер.

У спілкуванні з Епіфанієм Василій розповів, що «відчув на собі, що таке "руський мир", що таке ідеологія "руського миру"», і зазначив, що Думенко є прикладом для нього. Приклад чого, зради? Адже Сергій Петрович фактично зрадив Денисенка, який його виховав. Так само, як Ковташ зрадив свою паству та свою Церкву.

Ось, наприклад, що він написав після того, як невідомий побив митрополита Банченського Лонгина: «Це ціна чистоти віри».

Тобто Ковташ вважав ще 2 місяці тому, що митрополит Лонгин є прикладом чистоти віри, а Церква, в якій він знаходиться, цю чистоту зберігає. Не «руський мир», а віру.

14 січня 2024 року тоді ще священник Василій ділиться спільним фото з Предстоятелем УПЦ Митрополитом Онуфрієм. Фото супроводжується аудіорядом, у якому цифровий голос (чомусь) розповідає, як він вдячний Богу за все.

Того ж дня він постить ще два відео. У першому, підписаному «Наш Блаженніший», ми бачимо момент із богослужіння Митрополита Онуфрія у Банченському монастирі УПЦ:

У другому отець Василій на тлі головного собору Банченської обителі розповідає, що знаходиться в «прекрасному місці», а його душа «наповнена благодаттю Божою та радістю» від співслужіння з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм. Він особливо наголосив, що відчуває «любов, яка є у Блаженнішого стосовно людей і Церкви».

Але ось минає лише три місяці, і той же (чи вже не той?) Василій Ковташ каже, що він вдячний Богу за такого «блаженнішого», як Єпіфаній Думенко. Коли ж він брехав?

Реклама

Мабуть, з того самого моменту, як вирішив піти до Думенка. Рішення отець Василій ухвалив не 13 травня, а набагато раніше. Коли? Напевно, коли зрозумів, що, будучи «блогером-священником», він зможе заробити більше, ніж якщо буде просто священником.

Так, отець Василій і до ПЦУ займався рекламою. Але, як клірик УПЦ, він не міг рекламувати все поспіль – доводилося обирати, бо є канони, є архієрей, є паства, які можуть поставити незручні питання. І тому отець Василій рекламував місця на Чернівецькому базарі, де можна було купити підрясники, священниче вбрання, камілавки тощо.

Зрозуміло, що аудиторія такої реклами невелика і дуже специфічна, а отже, і заробити багато не вийде. А грошей дуже хотілося.

Вже за кордоном отець Василій знімає відео, де розповідає, що за рекламою у нього «черга», і хвилина реклами коштує 50 євро – «бо треба себе цінувати».

Природно, що «черга» вишикувалася не з власників пошивальних майстерень, а з людей дещо інших категорій.

Наприклад, власниця ресторану. Тут і аудиторія більша, а, відповідно, і заробіток на рекламі солідніше. Тому Ковташ не соромиться і знімає одразу три відео, в яких розповідає про якийсь шинок на Житомирській трасі.

Проблема в тому, що існує 24-е Апостольське правило, згідно з яким, «якщо клірика викриють у тому, що він їсть у харчевні, нехай буде відлучений – якщо тільки, мандруючи, він не був змушений зупинитися на відпочинок у корчемниці». Зрозуміло, що застосування цього правила у всій строгості сьогодні призвело б до відлучення багатьох священників та єпископів, тому його не виконують практично ніде.

Але в УПЦ отцю Василію точно поставили б на вид, що рекламувати харчевню – не добре, не правильно. Тому що, як пише грецький каноніст Зонара, «покликані бути жеребом Божим мають бути і для мирян зразком скромного життя і в усьому бездоганним, щоб через них не хулилося Боже ім'я. А відвідування корчемниць показує, що ті, що роблять це, ведуть життя нескромне, і що звичаї їх зіпсовані не тільки у відношенні до їжі та пиття; але й у ставленні до всієї іншої поведінки».

Та й взагалі, в УПЦ Ковташа запитали б, чи священник повинен продавати свій час за 50 євро на хвилину?

А от у ПЦУ про це ніхто не спитає. Керівникам цієї структури немає справи до того, чим займаються їхні підопічні. Тому вибір на користь Думенка було вирішено наперед.

І коли дивишся на інтерв'ю з Василіем Ковташем, який не може чітко відповісти на запитання про те, чому він перейшов до ПЦУ, розумієш, що причина одна – гроші.

Точно така сама причина, що спонукала Іуду зрадити Христа.

Читайте також