Розкол католицтва відбудеться вже в 2023 році?

Католицька Церква стоїть на межі розколу. Фото: СПЖ

Так званий «синодальний шлях» РКЦ, черговий етап якого має завершитися в 2023 р., може розколоти католицтво. Що це за «шлях», і чому він загрожує єдності латинян? А головне – як це може позначитися на Православ’ї?

Що таке Синод єпископів у католицтві?

Синод єпископів був заснований папою Павлом VI 15 вересня 1965 р. відповідно до декрету Другого Ватиканського собору про служіння єпископів Christus Dominus. Тут необхідно зауважити наступне:

По-перше, Другий Ватиканський собор проголосив політику aggiornamento (оновлення, пристосування до дійсності), згідно з якою католицтво вступило в епоху реформ і відкритості для зовнішнього світу. Крім усього іншого, цей Собор відкрив двері на шляху екуменізму Ватикану з Православ’ям, протестантизмом і іншими релігіями.

А по-друге, папа Павел VI був активним прихильником екуменізму. Саме він ввів в обіг фразеологізм «церкви-сестри» (можливо, звідси ростуть корені фразеологізму «церква-мати», який зараз активно експлуатує Фанар). У 1964 р. Павел VI разом з таким же активним екуменістом з боку Православ’я, патріархом Константинопольським Афінагором зняли взаємні анафеми 1054 р., від яких історично відраховується відпадання католицтва від Церкви.

Таким чином, установлення Синоду єпископів у католицтві крім вирішення власних внутрішніх проблем служило також зближенню католицтва і Православ’я, оскільки нагадувало, принаймні зовні, соборність у Православ’ї. Звичайно, Синод єпископів у католицтві – це не Собор єпископів у Православних Церквах. Він грає всього лише дорадчу роль при римському понтифіку. Але, як і будь-який інший дорадчий орган, може формувати або формулювати громадську думку і впливати на прийняття рішень. Існує звичайний, спеціальний або надзвичайний порядок скликання Синоду. У звичайному порядку Синод єпископів збирається раз на три роки. Римський папа на ньому головує, визначає порядок денний, скликає і розпускає його, а також стверджує (або не затверджує) його рішення. Синод спочатку замислювався як майданчик для спілкування католицьких єпископів, для обміну досвідом та інформацією, обговорення нагальних питань, а також спільного пошуку вирішення проблем.

Особливістю Синоду як органу управління католицькою церквою є те, що він підпорядковується безпосередньо римському папі, і на нього не поширюється вплив римської курії з усіма її конгрегаціями.

У чому незвичайність Синоду, запланованого на 2023 р.?

Незвичайність його в тому, що вперше в історії Синод проходитиме в три етапи або на трьох рівнях: помісному, континентальному (регіональному) і центральному. Як повідомляє офіційний сайт Ватикану, така «децентралізація» відобразить бажання папи Франциска, щоб «синодальний шлях» був спільним шляхом «мирян, пастирів і Єпископа Риму». Ватикан називає етапи «синодального шляху»: «єпархіальним, континентальним і вселенським». У документі Генерального секретаріату Синоду про це говориться так: «Цілісний соборний процес буде реалізований справжнім чином лише в тому випадку, якщо в нього будуть залучені помісні Церкви. Справжня участь помісних Церков зможе здійснитися лише в тому випадку, якщо будуть також задіяні проміжні органи соборності, тобто синоди Східних Католицьких Церков, ради та асамблеї Церков sui iuris і єпископські конференції на рівні країн, регіонів і континентів». Тут необхідно зауважити, що поняття «помісної» церкви в католицтві істотно відрізняється від того, що існує в Православ’ї. В католицтві це не автокефальна (самокерована) церква, а структура, яка діє на території певної країни або групи країн, і не має тієї самостійності, яка є у Православних Помісних Церков.

Перший єпархіальний етап повинен початися в жовтні 2021 р. На ньому Генеральний секретаріат Синоду направить якусь анкету-путівник з пропозиціями до кожної єпархії католицької церкви, а також в «департаменти Римської Курії, спілки настоятелів і головних настоятелів, союзи чи федерації богопосвяченого життя, в міжнародні рухи мирян, університети або на богословські факультети». Єпархії та всі зазначені структури повинні будуть сформулювати свої пропозиції і передати їх своїм єпископам чи іншим керівникам. Єпископи повинні будуть підсумувати всі ці пропозиції, скласти певний підсумковий документ і направити його до Генерального секретаріату Синоду. Секретаріат у свою чергу складе свій підсумковий документ, так званий перший, опублікує його у вересні 2022 року і розішле його в помісні церкви.

Другий, континентальний етап триватиме з вересня 2022 року по березень 2023 року і складатиметься з обговорення «першого Instrumentum laboris» на рівні помісних церков і вироблення по відношенню до нього позиції тієї чи іншої помісної церкви, а також зауважень, змін і доповнень. Все це в документальній формі має до березня 2023 р. бути направлено до Генерального секретаріату, який на підставі отриманих документів має скласти «другий Instrumentum laboris» і опублікувати його в червні 2023 р.

Третій, «вселенський» етап буде складатися в проведенні в жовтні 2023 року у Римі Синоду єпископів РКЦ та прийнятті на ньому відповідних рішень, які підлягають затвердженню понтифіком.

Чому існує небезпека розколу?

Небезпека полягає в тому, що різні частини католицького світу (назвемо це так) підходять до майбутнього Синоду єпископів з діаметрально протилежними позиціями з питання, яке не допускає компромісів або будь-яких півтонів. Це питання про визнання ЛГБТ. Існують, звичайно, розбіжності і з інших питань: жіночого священства, скасування целібату і так далі. Але все ж таки визнання ЛГБТ і «благословення» гей-шлюбів – це ті питання, які вже зараз розколюють католицьку церкву на два ворогуючі табори. «Конкуренцію» проблемі визнання ЛГБТ може скласти тільки питання про легалізацію абортів, але воно ще не настільки розкручене в громадській думці, щоб потенційно загрожувати настільки серйозними наслідками.

Найбільш затятими і послідовними прихильниками визнання содомітів є єпископи Німеччини, але, звичайно ж, не тільки вони одні.

Наприклад, колишній глава Єпископської конференції Німеччини архієпископ Райнхард Маркс багато разів говорив про те, що Ватикан має змінити своє ставлення до гей-шлюбів, а в 2018 р. заявив, що католицькі священики повинні давати «благословення» одностатевим парам. Його політику продовжив нинішній глава німецької Єпископської конференції Георг Бетцинген. «Багато хто страждає від того, що їхні стосунки не повністю визнані церквою, наприклад, тому що вони розлучаються повторно або живуть в одностатевих стосунках», – заявив Бетцинген у травні 2020 року і додав, що питання визнання содомітів включене в «синодальний шлях». «Ми, єпископи, вибрали Синодальний шлях і йдемо по ньому», – сказав він.

А ось дуже характерне висловлювання на тему ЛГБТ глави католицької єпархії Дрезден-Мейсена єпископа Гайнріха Тіммереверса в березні 2020 р.: «Кілька місяців тому я зустрівся з геями і лесбіянками в Дрездені. Це був круглий стіл. І почув від них, як їм, християнам, нелегко доводиться боротися за визнання своїх прав у суспільстві. У багатьох з них непроста життєва ситуація, але вони намагаються її налагодити. Я побачив і почув дуже сильні свідоцтва віри, а також дізнався не тільки про чесну внутрішню боротьбу деяких з них із самими собою, а й про їх прагнення поліпшити становище гомосексуальних і трансгендерних людей у нашому суспільстві і в наших християнських релігійних громадах. Мене дуже зворушило те, що я там почув і побачив. І найголовніше, я відчув і зрозумів, що ці люди дуже віддані християнству».

Сам папа Франциск є давнім симпатиком представників ЛГБТ. Ще в 2013 р., відразу після вступу на престол, він заявив: «Якщо це (гомосексуалізм – Ред.) – стан людини, але вона має добру волю і шукає Бога – хто ми такі, щоб судити?» А в 2018 році папа прийняв у Ватикані відкритого гомосексуаліста Хуана Карлоса Круза і, як стверджує телеканал CNN, сказав йому з приводу його сексуальної орієнтації наступне: «Ти знаєш, Хуан Карлос, це не має значення. Бог створив тебе таким, Бог любить тебе таким. Папа любить тебе таким, і ти повинен любити себе і не звертати уваги на те, що говорять люди». У жовтні 2020 року папа відкрито закликав узаконити одностатеві союзи в правовому полі держав.

Але 15 березня 2021 р. Конгрегація доктрини віри Ватикану прийняла рішення, згідно з яким не дозволяється давати благословення «відносинам або навіть стабільним партнерствам, що передбачають сексуальну практику поза шлюбом» між чоловіком і жінкою. Гей-шлюби не можуть «стати об’єктом церковного благословення», тому що не узгоджуються з задумом Творця. Незважаючи на те, що це рішення підписав в тому числі і папа Франциск, поповзли чутки про те, що в цьому питанні Конгрегація доктрини віри пішла проти думки понтифіка.

Реакція на це рішення з повною очевидністю оголила полярність позицій у католицтві з питання ЛГБТ. Католицькі ліберали рішуче і демонстративно його відкинули. В Австрії католицька група «Пасторська ініціатива», що складається з 350 членів, проголосила так званий «Заклик до непокори 2.0», в якому категорично заявила: «Ми продовжимо благословляти одностатеві пари!». У Німеччині вже понад 2600 кліриків і прихожан поставили свої підписи під вимогою дозволити благословення гей-шлюбів, а глава Єпископської конференції Георг Бетцинген заявив, що Ватикан «закривається від прогресу», і що «пастирська практика» буде ігнорувати заборону благословляти ЛГБТ-союзи. Єпископ Ессена Франц-Йозеф Овербек заявив, що він «продовжить супроводжувати всіх людей, які перебувають на його пастирському піклуванні, якщо вони попросять про це, незалежно від життєвої ситуації». Вікарій єпархії Тріра Ульріх фон Плеттенберг назвав рішення Конгрегації таким, що «вселяє нерозуміння і навіть жах» і заявив, що «збиток, нанесений цим новим римським втручанням, величезний».

У США набирає обертів приєднання до заяви про підтримку ЛГБТ. Уже понад 14 католицьких єпископів Америки, серед яких один кардинал, а також понад 150 релігійних організацій, шкіл і парафій приєдналися до цієї заяви. У цій заяві, зокрема, йдеться: «Ми користуємося цією можливістю, щоб сказати нашим друзям ЛГБТ, особливо молоді, що ми підтримуємо вас і виступаємо проти будь-якої форми насильства, залякування або переслідування, спрямованого проти вас. Перш за все, знайте, що Бог створив вас, Бог любить вас, і Бог на вашому боці».

У той же час далеко не всі католики згодні з такою позицією. Ще коли папа Франциск висловився на підтримку узаконення гей-шлюбів, автор американського католицького видання National Catholic Register Едвард Пентін написав, що «це може стати останньою краплею для тих католиків, хто був все більш незадоволений позицією папи, яку можна інтерпретувати по-різному. Ті, хто ходять до церкви і серйозно ставляться до своєї віри, обурені цими словами. Їм складно повірити, що папа каже слова, які прямо підривають церковне вчення».

У Німеччині у відповідь на заяви Георга Бетцингена та інших єпископів на підтримку ЛГБТ представники видання для парафіяльних католицьких священиків «CommunioVeritatis.de» опублікували 13 травня 2021 р. звернення, в якому звинуватили Бетцингена і співчуваючих йому єпископів в єресі. Вони висловили свою незгоду з легалізацією содомії, яка просувається в рамках «Синодального шляху», і заявили, що єпископи-прихильники ЛГБТ «ведуть церкву в пекло». «Ви робите роботу вовків. Ви розриваєте Тіло Христове, нехтуючи Словом Божим і фальсифікуючи вчення Його Церкви», – йшлося у зверненні.

Католицька організація «Christen AfD-Nord» зажадала від єпископа Мюнстера Фелікса Генна припинити ЛГБТ-пропаганду в приватній католицькій школі Ludgerus. У відповідній заяві було сказано: «Учні та батьки вводяться в оману викладацьким складом, який стверджує, що гендерна і пов’язана з нею ЛГБТ-ідеологія сумісна з християнським способом життя людини і вірою Церкви». Представники «Christen AfD-Nord» зажадали «заради блага наших дітей повернути назад і залишити шлях смерті, <...> і вигнати педофільську "педагогіку сексуальної різноманітності" з католицьких шкіл».

Можна також згадати, як цілий ряд католицьких організацій Італії, Франції і США, а також ієрархів протестували, коли в цих країнах світська влада приймала закони про легалізацію гей-шлюбів.

Тут необхідно зазначити, що голоси прихильників традиційної католицької точки зору на содомію звучать набагато тихіше, ніж прихильників реформи вчення в цьому питанні. Пояснюється це не тим, що консерватори поступаються за чисельністю лібералам, а тим, що ліберали значно більш «верескливі», а також, що ЗМІ набагато більш прихильно ставляться до прихильників ЛГБТ та більш активно транслюють їх позицію в маси.

Чому саме 2023 р.?

Не слід забувати, що порядок денний засідань Синоду формує понтифік, і далеко не факт, що папа Франциск винесе питання ставлення католицтва до ЛГБТ саме на Синод 2023 р. Це питання може бути винесено на спеціальне засідання Синоду трохи раніше або трохи пізніше 2023 року або ж може бути не винесено взагалі. Але з одного боку, Синод 2023 р. дуже зручний для реалізації бажання глави Ватикану зробити щось істотне для поліпшення життя содомітів. Про те, що таке бажання існує, говорять неодноразові заяви та дії папи Франциска.

Але в той же час папа не може не рахуватися і з позицією прихильників традиційних цінностей у католицькій церкві і зокрема в Конгрегації доктрини віри. Таких прихильників ще досить, і вони займають багато відповідальних посад в адміністративній структурі Ватикану, незважаючи на те, що папа Франциск проводить послідовну політику їх заміщення вірними собі людьми з ліберального табору. І тут необхідно згадати, що Синод єпископів ніяк не підкоряється Римської курії з її конгрегаціями, і папа може використовувати цей орган для продавлювання своїх планів. Крім того, нововведення в порядку підготовки Синоду, а саме збільшення ролі так званих помісних католицьких церков, дозволяє папі та іншим прихильникам ЛГБТ сподіватися, що думка прихильників ЛГБТ на Синоді виявиться більшою, або ж їх голос буде звучати голосніше.

З іншого боку, та непримиренність, з якою прихильники і противники визнання ЛГБТ Ватиканом виступають один проти одного, дає підстави побоюватися, що їх зіткнення на Синоді 2023 року або будь-якому іншому може привести до виникнення у католиків справжнісінького розколу. А католицька церква має багатий історичний досвід розколів. Історики налічують понад 40 антипап тільки в Середньовіччі. Ці антипапи представляли часом дуже значні частини римської церкви і вважали самі себе справжніми папами, а своїх супротивників, відповідно, з приставкою «анти». Хто з них визнавався історією папою, а хто антипапою, в кінцевому підсумку вирішувала перемога (часом навіть військова) одного з них, а не церковні канони, закон справедливості або особиста святість. Наприклад, одним з перших антипап вважається святий Іполит Римський, святитель і мученик, автор найвідоміших трактатів: «Про Христа і антихриста», «Викриття всіх єресей» та інших.

В одному тільки XX столітті налічується цілих сім антипап, які, звичайно, не мали такого впливу, як середньовічні антипапи.

Тому, як не малоймовірним може комусь здатися сценарій розколу католицької церкви з питання ЛГБТ, така можливість реально існує, і найбільш «сприятливим» моментом для цього потрібно визнати саме 2023 р.

До чого тут Православ’я?

Можливий розкол католицтва матиме найбезпосередніший вплив на Православну Церкву. На жаль, в Православ’ї вже існує розкол або, якщо висловлюватися більш дипломатично, поділ. Помісні Церкви розділилися з питання визнання чи невизнання Православної церкви України (ПЦУ), а якщо дивитися ще глибше – то і з питання визнання чи невизнання за Константинопольським патріархатом верховенства над усім Православ’ям. У деяких Помісних Церквах, які визнали ПЦУ, існують архієреї, які категорично з цим незгодні, тобто можна говорити також і про розкол всередині цих Церков. Звичайно, є надія, що існуючий розкол буде благополучно подоланий, але є також і підстави припускати, що все буде як раз навпаки: Фанар вже не відмовиться від своїх помилок, а більшість Помісних Церков не погодиться ці помилки прийняти. Зрештою, питання – хто є безпосередній глава Церкви, Господь Ісус Христос або Константинопольський патріарх – також не терпить компромісів, як і питання про церковне «благословення» содомітів на «шлюб».

Ті Помісні Церкви або архієреї, які не згодні змінити православне вчення про Церкву і визнати виключні повноваження Фанара, в більшості своїй виявляються і головними противниками екуменізму і зближення з латинянами.

Однак лояльність до Константинопольського патріархату і визнання його верховенства поширюється не тільки на українське питання, а взагалі на всі дії і всю політику Фанара, яка включає в себе також і потужне прагнення до об’єднання з римо-католицькою церквою. А ті Помісні Церкви або архієреї, які не згодні змінити православне вчення про Церкву і визнати виключні повноваження Фанара, в більшості своїй виявляються і головними противниками екуменізму і зближення з латинянами.

Таким чином, розколи (як реальний в Православ’ї, так і потенційний в католицтві) сприяють виникненню православної і католицької груп, які вже не будуть мати внутрішніх опонентів в питанні об’єднання. Ці опоненти залишаться по іншу сторону розколу. Іншими словами, симпатики ЛГБТ у католицтві і симпатики Фанара в Православ’ї зможуть об’єднатися в одну релігійну організацію і проголосити себе «істинною церквою».

Залишається з’ясувати питання – яким чином такі Помісні Церкви, як Елладська, Кіпрська, Олександрійська, що мали в недавньому минулому репутацію стовпів Православ’я, погодяться на об’єднання з тією частиною римо-католицької церкви, яка визнає содомітів і «благословляє» їх «шлюби»? Тут потрібно враховувати ось що: як ідеологія визнання ЛГБТ, так і ідеологія визнання верховенства Фанара (у формі визнання ПЦУ) – це ідеології, які не виросли з надр власне церковного життя, а були привнесені туди зі світу великої політики. Іншими словами, сильні світу цього ініціювали як підтримку ЛГБТ значною частиною католицьких кліриків, так і підтримку проекту ПЦУ серед Православних Церков. Згадаймо, що екс-Держсекретар США Майк Помпео прямим текстом про це заявив у своєму Тwitter-акаунті: «Я подбав про те, щоб США підтримали міжнародне визнання православної церкви України...».

Симпатики ЛГБТ у католицтві і симпатики Фанара в Православ’ї зможуть об’єднатися в одну релігійну організацію і проголосити себе «істинною церквою».

Епілог

Роздумуючи про досить похмурі перспективи, описані вище, так і хочеться вигукнути: «Ні, не буде так! Нехай все залишається як і раніше, нехай Православ’я знову стане єдиним, а католицтво нехай собі живе своїм життям і нас не чіпає». Можливо, так і буде, але, можливо, нам доведеться пережити серйозне випробування власної віри, власної вірності Євангелію. Адже вчення Ісуса Христа дуже явно суперечить сучасному мейнстриму, з його визнанням ЛГБТ, гендерної ідеології і так далі. За цим мейнстрімом стоять влада і гроші, громадська думка і державні закони. У цьому випадку корисно згадати, як Господа Ісуса Христа зраненого, приниженого і відкинутого народом, вели на ганебну страту. Проти нього також було все: сила, влада, гроші, громадська думка... Але йти потрібно саме за Ним.

Читайте також