УПЦ і ПЦУ розрізняються по духу: одкровення С. Думенка «Радіо Свобода»

Епіфаній Думенко шокував глядачів новими тезами. Фото: СПЖ

24 квітня 2021 р., в Лазареву суботу, глава ПЦУ Сергій (Епіфаній) Думенко дав інтерв'ю «Радіо Свобода», в якому оголосив, що всі громади УПЦ належать ПЦУ, анонсував нову хвилю «переходів», назвав РПЦ донькою ПЦУ і зробив цілий ряд інших, не менш шокуючих одкровень. Читаємо, аналізуємо основні тези.

«По духу можна відразу зрозуміти»

Квінтесенцією цього інтерв'ю можна вважати відповідь на наступне запитання:

Кор. «Радіо Свобода»: До речі, в соцмережах дехто пише, «як розібратися, де яка церква». Взагалі, є ж таблички на церквах.

Сергій Думенко: Якщо ні, то по духу відразу можна зрозуміти. Якщо є український прапор, навіть і таблички не потрібно.

«Архієреї» ПЦУ навіть і не усвідомлюють, як вірно вони часом характеризують УПЦ і ПЦУ. Напередодні Різдва 2021 р. «митрополит» Олександр Драбинко привселюдно заявив, що Митрополит Онуфрій «бачить все через призму Святого Письма» і вважає, що віруючі – це «громадяни Неба». Драбинко намагався подати це як негатив, глум над Предстоятелем УПЦ, а між тим більш точну характеристику Блаженнішого Онуфрія важко собі й уявити. І ось зараз Сергій Думенко також підтвердив, що УПЦ і ПЦУ розрізняються по духу. При цьому відразу ж характеризував в чому основа духу ПЦУ – в українському прапорі на храмах.

Справа звичайно ж не в прапорі, а в тому, що ПЦУ сама себе позиціонує як національна українська церква, де національне однозначно переважає над церковним. Ще в I столітті апостол Павло писав, що «... немає ні Грека, ні Юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, Скіфа, раба, вільного, але все та в усьому Христос!» (Кол 3:11). Також і в XIX столітті етнофілетизм, тобто перевага національних інтересів над загальноцерковним, був засуджений як єресь. Незважаючи на те, що етнофілетизм засуджений Помісним Константинопольським Собором у 1872 р., зараз він активно просувається Константинопольським патріархатом у вигляді теорії про якесь особливе положення грецького народу, його покликання керувати іншими і обов'язки цих інших підкоряться. Однак це окрема тема.

В Україні ж етнофілетизм прийняв форму твердження в храмах української нації через діяльність ПЦУ та її прихильників. Дух ПЦУ – це дух націоналізму в церковній обгортці, символом чого є державні прапори на храмах. Дух же УПЦ – це, за словами Драбинка, бути громадянами Неба, прагнути в Царство Небесне. Господь Ісус Христос сказав: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мф 6:33). І ось, як це не дивно для людей далеких від духовного життя, віряни УПЦ прагнуть насамперед виконувати волю Божу, прямувати до Неба, але разом з тим виявляються істинними патріотами і своєї земної Вітчизни. Вони покірно працюють, виховують дітей, роблять справи милосердя, моляться за Україну, її владу і народ. Якщо задатися метою і порахувати, на яку суму єпархії та громади УПЦ допомагають лікарням, дитячим будинкам та іншим подібним установам і порівняти це з допомогою ПЦУ, то різниця буде величезна. Дух Божий, який перебуває в УПЦ, рухає добрими справами віруючих, бо «віра без справ мертва» (Як. 2:26).

Другий Великдень під час пандемії

Нічого незвичайного з цього питання Думенко не сказав.

Як і торік, ПЦУ буде відправляти своїх «священиків» на хлібокомбінати і в магазини «освячувати» паски. Подібна практика викликає цілий ряд запитань: по-перше, чому в минулому році на бірках було зазначення, що паска «освячена», але не зазначалося, що вона «освячена» ПЦУ? Це називається обман покупця. Будь на пасці така позначка, віруючі УПЦ її б не купували. А по-друге, в такому випадку взагалі втрачається сенс «освячення», адже не сама паска стає якоюсь особливою, а розташування нашої душі спонукає нас прийти в храм на Великдень, брати участь у богослужінні та освятити паску та інші продукти як символ нашого усвідомлення, що Бог дає нам їжу і пиття, тим більше в таке радісне свято. Покупка в магазині паски з біркою «освячене», до того ж невідомо ким, навряд чи є таким символом.

На запитання доставки в Україну Благодатного вогню з Храму Гроба Господнього в Єрусалимі Думенко відповів, що не збирається відправляти спеціальний літак за ним. Але, що якщо трапиться нагода і якась «технічна авіакомпанія», яка буде здійснювати перельоти в цей час», то Благодатний вогонь доставлять в Україну і розвезуть по храмах ПЦУ. Сергій Думенко тільки «забув» сказати, що представників ПЦУ не пускають у Храм Гробу Господнього у Велику суботу, що Єрусалимський патріархат не визнає ні його самого, ні релігійну організацію, яку він очолює, а їх спроби проникнути туди, використовуючи дипломатичні запрошення або інші прийоми, викликають скандал. Отже, Благодатний вогонь видобувається для ПЦУ обманним злодійським шляхом. Наскільки це етично і духовно? Думенко такі питання не піднімає.

Нова хвиля «переходів»

Відповідаючи на запитання про «переходи» (за фактом захоплень) храмів, С. Думенко видав фразу, яка цілком могла б номінуватися на конкурс «Нісенітниця року», якби такий існував: «Згідно з томосом, згідно з роз'ясненнями Його Всесвятості патріарха Варфоломія, всі православні парафії в Україні належать ПЦУ. Але існує такий певний канонічний колапс, що в Україні є ті, які не визнають цієї реальності».

Так і хочеться запитати Сергія Думенка: навіщо ви взагалі займаєтеся захопленнями храмів і переведеннями громад у ПЦУ, якщо у вашій реальності вони й так належать вам?

Так і хочеться запитати Сергія Думенка: навіщо ви взагалі займаєтеся захопленнями храмів і переведеннями громад в ПЦУ, якщо у вашій реальності вони й так належать вам? Придумування якоїсь своєї реальності – це вже, напевно, справа клінічної медицини, але ось що цікаво: для Сергія Думенка нічого не значить Конституція України, яка гарантує свободу совісті, нічого не значить Закон «Про свободу совісті та релігійні організації», який говорить, що кожна людина і кожна громада мають право самостійно визначати, до якої конфесії вони будуть належати, нарешті, нічого не значить думка мільйонів вірян УПЦ, які відмовляються визнавати «реальність», придуману патріархом Варфоломієм. Для С. Думенка має значення тільки те, що сказав турецькопідданий глава Фанару. Виникає запитання про «служіння» С. Думенка народу України і Україні в цілому, про яке він не втомлюється розповідати всім.

Найголовніша заява глави ПЦУ з приводу переходів – це анонсування нової хвилі, приуроченої до приїзду патріарха Варфоломія в Україну. Знову ж таки цікавий нюанс. Кореспондент «Радіо Свобода» формулює запитання наступним чином: «Ми знаємо, що президент України запросив патріарха Варфоломія приїхати на святкування 30-річчя незалежності України. РПЦ боїться цього приїзду. Це створить, як вони кажуть, новий виток «захоплень» храмів».

Логічно буде припустити, що кореспондент очікувала, що С. Думенко зараз почне спростовувати це твердження, розповідати про те, що ніякої хвилі захоплень не планується і що ПЦУ взагалі дуже миролюбна організація, але глава ПЦУ раптом не спростовує, а навпаки підтверджує перспективу нової хвилі захоплень і заявляє, що побоювання УПЦ («РПЦ» в термінології Думенка – Ред.) цілком виправдані.

С. Думенко: «Це призведе до більшого розуміння українців, де є справжня Українська православна церква, а де є РПЦ. Як і цей виток розуміння після отримання томосу. Ті, які були готові, прийняли рішення (про перехід в ПЦУ – Ред.). Але буде й інша хвиля. І не менша, а більша. Тому у них є певний страх перед приїздом Вселенського патріарха в Україну».

І хай нікого не дурить термінологія С. Думенка і прихильників ПЦУ, коли вони говорять про «переходи» громад в юрисдикцію ПЦУ. Про те, що собою являють ці «переходи», досить дохідливо розповіли представники громад УПЦ, присутні 22 лютого 2021 р. в Києво-Печерській лаврі на з'їзді вірян захоплених храмів «Вірні». Вони говорили, як прихильники ПЦУ били віруючих, зрізали болгарками замки, вривалися в храми, виштовхували священиків на вулицю і творили інші безчинства. Зрештою, є маса відеосвідчень подібних подій. А місцеві чиновники, беручи під козирок, незаконно перереєстрували їхні громади у юрисдикцію ПЦУ. Добровільно в ПЦУ перейшло близько 80 громад, всі інші – це захоплені храми і незаконно перереєстровані громади.

І ось тепер С. Думенко привселюдно заявляє, що готується ще більша, ніж раніше, хвиля подібних переходів. По суті справи, таку заяву можна кваліфікувати як заклик до незаконних (як мінімум) дій. Незаконність їх, з досвіду минулих переходів, полягає в тому, що замість релігійної громади за «перехід» голосує територіальна громада, а місцеві чиновники реєструють таке голосування.

РПЦ – «дочка» ПЦУ

Ще одна номінація на конкурс «Нісенітниця року». Нагадаємо, історія ПЦУ починається з 15 грудня 2018 р., коли так званий «об'єднавчий Собор» заснував цю організацію. «Ієрархія» ПЦУ являє собою групу людей, що не мають благодатного апостольського спадкоємства висвячень, оскільки практично всі вони були «висвячені» Філаретом Денисенком або іншими особами, які перебували поза церквою. Виняток становлять Симеон (Шостацький) і Олександр (Драбинко), які вчинили акт зради Церкви і заборонені у священнослужінні.

Кор. «Радіо Свобода»: «В одній із проповідей або у вітальному слові ви сказали про те, що РПЦ – «дочка» ПЦУ. У фейсбуці люди відгукнулися, «дочка» на 400 років молодша, але дуже норовлива, хоче вчити «матір».

С. Думенко: «Дійсно, якщо ми заглибимося в історію, то насправді, де є центр російського православ'я? Саме тут – де відбулося хрещення Русі. Хіба не тут, у Дніпрі на київських пагорбах.? І для них це дуже болісно, тому що їм потрібно переписувати всю ту історію, яка була забрана від нас протягом останніх століть існування Російської імперії. <...> Українська церква є матір'ю-церквою для РПЦ. РПЦ є «дочкою» Української православної Церкви. Хоча автокефальний статус ми придбали недавно, але ми маємо давній і глибокий корінь».

Ваш «давній і глибокий корінь» – це анафематствуваний в 1997 р. Філарет Денисенко, чию анафему негайно визнав патріарх Варфоломій. Той самий Філарет, який свого часу зрадив Церкву, пішов з неї і заснував абсолютно нову релігійну організацію, УПЦ КП. Сам С. Думенко примудрився суперечити самому собі в своєму безглуздому пасажі про «матір» і «дочку». Він сказав, що в Києві центр російського православ'я і що на київських пагорбах відбулося Хрещення Русі. Але хіба прихильники ПЦУ не втомлюються весь час кричати, що вони не мають ніякого відношення до «російського православ'я»? Хіба вони не соромляться самого слова «Русь»? Як російська церква може бути «дочкою» української, коли взагалі сам термін «українська церква» виник тільки після Революції 1917 р. у зв'язку з ще однією антиканонічною ідеологемою «незалежній державі – незалежна церква»? І знову повторимося, ПЦУ – це організація, яка створена з двох розкольницьких угруповань два роки тому, і вона ні в релігійному, ні в історичному, ні в канонічному відношенні не має ніякого відношення до Церкви, яка виникла на при Русі святого князя Володимира.

А за великим рахунком, всі ці ігри в «дочки-матері», затіяні патріархом Варфоломієм, до рятівної місії Церкви на землі відношення не мають.

Лаври перейдуть в ПЦУ

С. Думенко: «Ми постійно говоримо, коли українські лаври будуть належати українській церкві. <...> І я думаю, що це питання в майбутньому вирішиться на користь ПЦУ. Чому? Тому що ми зараз не маємо права загострювати це питання. Чому? Ми бачимо, що відбувається на кордонах. Путін шукає якийсь привід для того, щоб ввести війська. Тому це питання зараз не на часі».

Озвучуючи цю тему, С. Думенко знову не помічає, як сам себе викриває. По суті його слова зводяться до наступного: українські лаври будуть належати ПЦУ, але оскільки російські війська стоять на кордоні України, ми це питання піднімати не будемо. І це при тому, що трохи вище він озвучив тезу: ми не боїмося російської агресії. По суті глава ПЦУ розписався в тому, що його дії залежать від того, куди Путін рушить свої війська. А якщо вони влаштуються біля кордонів України на постійній основі? С. Думенко буде тихенько сидіти і нічого не робити? І знову-таки, С. Думенко наполегливо просуває тезу «російські війська на кордоні України», між тим як вони знаходяться цілком офіційно і у великій кількості в Криму, який де-юре є українською територією. Чому Думенко про це не заявляє? Чому не говорить «російські війська на території України»? Це вже «зрада» або просто відсутність компетентності?

ПЦУ – церква московської традиції, але з часом це зміниться

Кор. «Радіо Свобода»: «Чому ПЦУ не має жодного глобального проекту власної української православної традиції? Я про богослужбовий спів, зовнішній вигляд ієрархів і так далі. Адже помітно, що все базується саме на московській традиції».

С. Думенко: «Не все базується. Чому? Якщо говорити про російську традицію, то це певною мірою українська традиція, яка була в свій час забрана з Києва. Зараз ми працюємо над тим, щоб уніфікувати і спів. У нас є фахівці, які займаються розробкою богослужбових книг, щоб все уніфікувати. Але на це потрібен час. Це стосується і богослужбового одягу. <...> Потрібен тільки час. Якщо говорити про російські традиції, то потрібно знати і історію, що це в свій час були вкрадені українські добрі традиції. Тому я думаю, що з часом українська церква буде більше змінюватися, реформуватися і робити все для того, щоб бути корисною кожному українцю».

Знову С. Думенко заплутався в тому, що є українською традицією, а що російською і чим вони відрізняються одна від іншої. Якщо б він був, як кажуть, «інтелектуально чесним», то змушений був визнати, що, за великим рахунком нічим не відрізняються, що це практично одна і та ж традиція.

І взагалі, як можна «вкрасти» традицію?! Адже вона не річ, яку якщо один чоловік забрав, то в іншого вона пропала. Традиція може перестати існувати тільки якщо самі люди відмовляться від неї. Традицію можна тільки запозичити. І якщо у тебе переймають твою традицію, значить це добре, значить вона має велику цінність. І навіщо ти тоді від неї відмовляєшся? Якщо «російські традиції» – це «вкрадені українські добрі традиції», то навіщо їх змінювати, навіщо реформувати? А якщо вони не такі вже й «добрі», то навіщо шкодувати, що їх «вкрали»?

Закликати до прощення – російська пропаганда

Було Думенку поставлено запитання і про цикл фільмів Оксани Марченко «Паломниця».

С. Думенко: «Я цього фільму не бачив. Я тільки чув про нього. Я не дивлюся російську пропаганду, тому що там, очевидно, закладені певні меседжі про прощення. До цього українське суспільство готували, тому що цей фільм був знятий ще коли, мабуть, розглядали питання, що потрібно всіх пробачити і прийняти. Це стосується особливо бойовиків, які перебувають на окупованих територіях. І зараз ми бачимо подібні меседжі і з боку митрополита РПЦ Онуфрія, який нібито закликає прощати. Але в той же час на практиці ми бачимо зовсім інше».

У тексті цього не передати, але вимовляючи слова «потрібно всіх пробачити і прийняти», Сергій Петрович по-особливому іронічно пограв голосом, даючи зрозуміти, що вже для нього подібні теми неприйнятні. Що було смішного для Епіфанія Думенка в закликах до прощення, так і залишилося незрозумілим. Країна вже 7 років веде дивну війну, в якій загинули і були поранені десятки тисяч українців. Навіть ультрапатріотичний і войовничий глава УГКЦ Святослав Шевчук нещодавно заявив, що «не існує військового вирішення конфлікту на Донбасі». Отже, єдиний шлях припинити цю війну – ті самі слова, над якими іронізує Сергій Петрович Думенко – «потрібно всіх пробачити і прийняти».

Але навіть не це головне. Слово «прощення» – ключове в християнстві. Це слово міститься в єдиній молитві, залишеній нам особисто Христом – «Отче наш»: «... і прости нам борги наша, як і ми прощаємо нашим боржникам». На сповіді ми просимо Бога простити наші гріхи. Коли ми сваримося з рідними людьми – перший крок до миру лежить через слово «прости». Апостол Павло говорить такі слова: «...прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам» (Еф 4:32).

Коли ведуча «Радіо Свобода» з Думенком обговорювала питання прощення, то на екрані показали борд з Блаженнішим Онуфрієм, на якому були слова: «Великий піст – час прощати». Саме в цей момент Думенко заявив, що Предстоятель УПЦ закликає «нібито прощати», а «на практиці ми бачимо зовсім інше».

Дозволимо собі не погодитися з Сергієм Петровичем. Блаженніший Онуфрій ніколи не говорить термінами політичної доцільності. І до нього незастосовні ні вираз «нібито прощати», ні «на практиці ми бачимо зовсім інше». Його слово завжди звернено до серця людини. Він завжди каже, що мета кожного християнина – стати максимально ближче до Бога. І щоб цього досягти, ми повинні виконати одну умову: «Щоб Бог нас простив, нам треба пробачити один одного... Христос Спаситель вчить нас жити в мирі і одностайності. Господь вчить не мститися, а прощати братові провину: "Не ... до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи" (Мф. 18:22)».

Саме тут, здається, і знаходиться відповідь на тезу, винесену в заголовок статті, чим же УПЦ і ПЦУ розрізняються по духу. Для УПЦ слова «мир» і «прощення» нерозривно пов'язані. Церква невпинно повторює, що тільки через прощення можна прийти до миру у своїй країні і миру в своїй душі. ПЦУ ж не потрібні ні мир, ні прощення.

Тому слова Епіфанія про те, що заклики до прощення – це російська пропаганда, цілком природні. А згадуючи всі інтерв'ю голови ПЦУ, мимоволі приходиш до думки, що точно такою ж російською пропагандою він вважає слова «правда» і «істина».

Читайте також