За чим стоїмо на Маріїному стоянні?

Без внутрішньої праці слова залишаться тільки словами. А одними словами нам не врятуватися. Фото: foma.ru

Підходить людина до сповідального аналоя, перераховує свої гріхи по пам'яті або з листочка, священик запитує: «Каєшся?», – вона відповідає: «Каюсь», – і потім батюшка читає дозвільну молитву. Саме так, найчастіше проходить таїнство покаяння в більшості наших храмів.

Думаю, що не буде великою несподіванкою, якщо я скажу, що подібного роду покаяння сильно «фонить» юридизмом і формальністю. Я не стверджую, що стоячи біля аналоя, чоловік був не щирий, але сама форма змушує задуматися, що ми тут робимо щось не так, особливо коли сповідь таким чином проводиться під час служіння літургії, а правильніше сказати – замість літургії, що, по-хорошому, має нас (і священиків, і мирян) позбавляти права підходити до Чаші.

Мені здається, це досить серйозна проблема духовного життя сучасних християн, рішення якої, в певній мірі, можливо саме у Великому посту.

Покаяння людини ніяк не обмежується сповіддю. Перш ніж підійти під єпитрахиль священика необхідно подолати певний шлях, виконати чималу духовну роботу.

У четвер на утрені п'ятої седмиці (яка найчастіше служиться в середу) повністю читається покаянний канон святителя Андрія Критського з житієм преподобної Марії Єгипетської. Як мінімум це свідчення того, що покаяння людини ніяк не обмежується сповіддю. Перш ніж підійти під єпитрахиль священика необхідно подолати певний шлях, виконати чималу духовну роботу. Саме канон святителя Андрія допомагає нам трохи відійти від «діставання» з душі різних дрібних гріхів, і поглянути на неї в цілому, побачити її хворобу, ураженість, пристрасність. Розглянути як далека від нас та Священна Мета, заради якої ми одного разу прийшли в Церкву.

Житіє преподобної Марії Єгипетської являє нам зразок, якщо можна так висловитися, практичної реалізації покаянного шляху – зразок доступний простій смертній людині. Відкритим залишається лише питання в тому, наскільки ми самі реально услухуємося в слова канону, наскільки самі проживаємо їх у своєму серці і наскільки подвиг преподобної Марії знаходить відгук у нашій душі: «Канон цей настільки благозвучний і гарно складений, – йдеться в синаксаре в четвірок п'ятої седмиці Великого посту, – що найжорсткішу душу здатний пом'якшити і до виправлення налаштувати, якщо тільки співається зі скрухою сердечною і належною увагою».

Я прекрасно розумію, що слова канону важкі для сприйняття на слух, що їх не зрозуміти без належного знання Священного Писання, що досить складно постійно тримати увагу протягом довгої служби, особливо після робочого дня, але це аж ніяк не може служити виправданням нашої ліні. Нам же добре відомо, що Господь, не гірше за нас самих знає наші власні сили, а тому вкрай важливо зробити все від нас залежне. Вище голови не стрибнеш, так і Бог від нас цього не вимагає і не чекає, але в рамках власних можливостей потрібно прагнути зробити все від нас залежне.

Є час переглянути текст канону до служби – переглянь. Є час розібратися в незрозумілих іменах, що зустрічаються в каноні – розбирайся. Є можливість дізнатися значення незрозумілих церковнослов'янських слів канону – дізнавайся.

Є час переглянути текст канону до служби – переглянь. Є час розібратися в незрозумілих іменах, що зустрічаються в каноні – розбирайся. Є можливість дізнатися значення незрозумілих церковнослов'янських слів канону – дізнавайся. Хочеться взяти текст канону з собою на службу і стежити за читанням священика – бери. Відволіклася думка на богослужінні – ущипни себе і повертай її назад. Я людина порочна, а тому не можу об'єктивно говорити про думки Бога, але мені здається, що така праця не залишиться без уваги. У всякому разі, з'явившись перед Ним, ми чесно скажемо: «Господи, я зробив все, що міг, більше немає моїх сил. Сподіваюся і надіюсь на Твоє милосердя».

Подумайте тільки – вже середина п'ятого тижня Великого посту, більша частина Чотиридесятниці позаду. Взагалі кажучи, читання канону і житія Марії Єгипетської – це свого роду останній покаянний кордон на нашому шляху до Великодня. Більшість з нас, в кращому разі, ще разок потрапить на літургію Передосвячених Дарів, а там вже і Лазарева субота, Вхід Господній в Єрусалим, Страсна Седмиця.

У мене завжди було відчуття, що після Маріїного стояння пост ніби закінчується, адже більше покаянний канон ніхто в храмі читати не буде, а значить і зануритися в його глибокі смисли, спробувати відчути той настрій душі, який передає нам святитель Андрій, вже не вийде. Звичайно, ніхто не заважає нам звернутися до слів канону у своїй домашній молитві, але давайте будемо відверті – хто з нас на це зважиться? Шоста седмиця пройде як друга, третя і четверта, а там вже свята і Пристрасті Христові, що несуть інше значення і вимагають від нас іншого настрою.

Святитель Софроній Єрусалимський складає житіє преподобної Марії приблизно на сто років раніше, ніж святитель Андрій канон, але сьогодні Церква зводить їх в одне богослужіння заради нас – слабеньких і плюгавеньких християн.

Святитель Софроній Єрусалимський складає житіє преподобної Марії приблизно на сто років раніше, ніж святитель Андрій канон, але сьогодні Церква зводить їх в одне богослужіння заради нас – слабеньких і плюгавеньких християн. Іноді, щоб рухатися далі, потрібно за щось зачепитися, от і давайте чіплятися за «п'яту седмицю».

З приводу причин встановлення служби Маріїного стояння в синаксарі знаходимо такі вказівки (наводжу цитату повністю, так як зовсім не хочеться її скорочувати): «В нинішній день канон співати і читати житіє встановлено з наступної причини. Оскільки Свята Чотиридесятниця наближається до кінця, то, щоб люди, ставши безтурботні, про духовні подвиги не забули і від цнотливості вкрай не відступили, то найбільший Андрій, оповідаючи у піснях канону свого чесноти славних мужів і тут же – про ухилення від неї негідних, привертає послаблених, як якийсь наставник, добророзумніше бути і мужньо тягнутися вперед. А святий Софроній дивною своєю розповіддю цнотливими їх робить і одночасно до Бога зводить, щоб ніхто не падав духом і не впадав у відчай, нехай навіть у гріхи які впав. Бо сказання про Марію Єгиптянку представляє, наскільки велике людинолюбство і Боже співчуття до тих, хто всією душею обирає відвернутися від колишніх гріхопадінь».

Якщо нам на сповіді з легкістю і невимушеністю дається слово «каюсь», то значить ми, насправді, далекі від нього.

Хотілося б ще згадати слова преподобного Симеона Нового Богослова, який вказував, що щире покаяння здатне навіть відновити цнотливість – наскільки велика його сила!

Покаяння – тяжка і багатогранна праця, тому якщо нам на сповіді з легкістю і невимушеністю дається слово «каюсь», то значить ми, насправді, далекі від нього. Не буде праці – слова залишаться тільки словами. Але, цілком очевидно, що одними словами нам не спастися.

Допомога Божа – це не праця Бога за нас. Наші сили незмірно менше Божих сил, але в духовному житті вони первинні, тобто спочатку діє людина, потім – Бог. І тут важливо все: дорога в храм, внутрішній настрій, зосередженість на словах богослужіння, жертва власним часом, щире бажання хоч на йоту змінити своє життя, і навіть затерплі ноги або спину.

Все що можемо понести, потрібно нести, адже заради воскресіння власної душі і заради Великодня стоїмо ми на Маріїному стоянні.

Читайте також