Вимирання України: до чого призведе і що можна зробити

В якій країні будуть жити наші діти й онуки? Що ми можемо зробити зараз, щоб допомогти їм? Фото: health.comments.ua

За вікном може бути хороша погода, а може йти дощ, але в цілому все благополучно йде своєю чергою. Люди вчаться, ходять на роботу, займаються домашніми справами ... І щороку Україна втрачає 250 тисяч людей! І це без урахування міграції. Цифра в 250 тисяч – це перевищення смертності над народжуваністю. Ми вимираємо..., втім, як і майже всі інші європейські народи. В якій країні будуть жити наші діти і внуки? Що ми можемо зробити зараз, щоб допомогти їм?

У даній статті ми не будемо торкатися теми міграції населення з України в інші країни. Ці люди живі, і вони можуть повернутися. Будемо говорити про те, що втрачено безповоротно. За даними Державної служби статистики, за минулий рік Україна втратила приблизно 250 тисяч своїх громадян. При цьому Держстат відзначає прискорення темпів спаду населення в порівнянні з минулими роками. А попереду нас чекає просто демографічна яма. За оцінками демографів, в найближчі роки кількість здатних до дітородіння жінок зменшиться майже в півтора рази. Уже зараз в Україні на 100 померлих припадає лише 54 народжених. За рівнем смертності наша країна знаходиться на четвертому місці в світі (14,4 на 1000 чоловік) попереду нас лише Лесото (14,9) і, як не дивно, Литва і Болгарія (обидві по 14,5).

Якби якимось чином вдалося звести кількість абортів до нуля, тоді б чисельність населення в нашій країні стабілізувалася.

При цьому в Україні кількість абортів становить приблизно 250 тисяч в рік. Всесвітня організація охорони здоров’я підрахувала, що за роки незалежності в Україні було вбито в утробі матері 30 мільйонів людей! Неважко помітити, що кількість абортів приблизно дорівнює різниці між кількістю померлих і народжених в Україні. Іншими словами, якби якимось чином вдалося звести кількість абортів до нуля, тоді б чисельність населення в нашій країні стабілізувалася. Але співвідношення народжуваності і смертності – це тільки один з демографічних показників, який не є особливо інформативним. Набагато важливішим показником є сумарний коефіцієнт народжуваності (Total fertility), тобто середня кількість дітей, народжених жінкою протягом репродуктивного періоду, від 15 до 50 років. Наука вивела цифру, при якій народ тієї чи іншої країни може просто існувати, не розвиваючись, але і не деградуючи. Ця цифра – 2,11. Якщо менше – нація деградує. Причому, якщо цей коефіцієнт опускається нижче ніж 1,9 – деградує безповоротно.

Історії невідомі випадки, коли нація змогла б відновитися при меншому коефіцієнті. В Україні, за даними ООН на 2019 рік, цей показник становить 1,49! Іншими словами, демографічній катастрофі в Україні запобігти НЕМОЖЛИВО!!!

За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук (НАНУ), уже в найближчі 30 років населення нашої країни може скоротитися на 12 мільйонів людей. Якщо на момент здобуття незалежності в Україні проживало 52 мільйони чоловік, то сьогодні, якщо вірити словам колишнього міністра Кабінету міністрів Дмитра Дубілета – тільки 37 мільйонів. А якщо орієнтуватися на такий показник як споживання хліба – то всього приблизно 30 мільйонів чоловік.

Хто будуть ці люди? Якої вони будуть національності? Якою мовою вони розмовлятимуть? І найголовніше для нас, православних, – яку віру будуть сповідувати?

Якщо від цього числа відняти ще 12, як прогнозує НАНУ, то до середини століття в Україні залишиться всього 18 мільйонів!!! Це песимістичний прогноз, є й інші, більш оптимістичні, але справа в тому, що вони в Україні поки не збуваються.

Отже, в Україні буде жити все менше і менше українців, але наша країна – не пустеля, не тундра або інша мало придатна для життя територія. В Україні є ліси, поля, річки і озера. Тут комфортний клімат і красивий ландшафт. В Україні не буде жити 18 мільйонів, буде більше, може бути ті ж самі 52 мільйони, як і в 1991 році. Україна в будь-якому випадку буде заселена. Але питання: хто будуть ці люди? Якої вони будуть національності? Якою мовою вони розмовлятимуть? І найголовніше для нас, православних, – яку віру будуть сповідувати?

Відповіді на ці питання є. Потрібно подивитися на Європу, куди ми прагнемо стрімголов, і прочитати там ці відповіді. Total fertility, сумарний коефіцієнт народжуваності в європейських країнах, приблизно такий самий, як і в Україні: Франція – 1,8; Великобританія – 1,6; Греція – 1,3; Італія – 1,2; Іспанія – 1,1; В середньому по Евросоюзу – 1,38. Цей коефіцієнт розрахований для корінного населення європейських країн: французів, англійців і так далі. А ось для мусульманських діаспор, що проживають в цих країнах, він зовсім інший. Примітно, що для французів він становить 1,8 дитини на одну жінку фертильного віку, а для мусульманських мігрантів, які проживають у Франції, він дорівнює 8,1. Тобто в середньому в мігрантській сім’ї народжується 8 дітей.

У Бельгії і Нідерландах 50% всіх новонароджених – мусульмани. Через 15 років ці країни будуть наполовину мусульманськими.

Якщо розглядати по вікових категоріях, то у Франції 30% населення у віці до 20 років – мусульмани. А у великих містах: Марселі, Ніцці, Парижі та інших цей показник становить понад 45%. У Бельгії і Нідерландах 50% всіх новонароджених – мусульмани. Через 15 років ці країни будуть наполовину мусульманськими. Бельгійський уряд змушений був визнати, що у 2025 році третина всіх дітей в Європі буде народжуватися в мусульманських сім’ях.

В останні десятиліття приріст населення в Європі на 90% відбувається завдяки мігрантам з мусульманських країн. Це і новоприбулі мігранти, і народжені вже в Європі. Імовірно, до 2050 року, всього лише через тридцять років (порахуйте, скільки вам буде тоді), Європа стане мусульманською. Незадовго до своєї смерті лівійський лідер Муаммар Каддафі говорив: «Схоже Аллах подарує нам перемогу в Європі без мечів і зброї завоювання. Нам не потрібні більше терористи, смертники. Всього лише через кілька десятиліть 50 з гаком мільйонів арабів в Європі перетворять її в мусульманський континент». В кінці серпня 2010 р., під час візиту до Італії, він не соромлячись заявив, що іслам має стати релігією всієї Європи. І, схоже, його слова збуваються.

В Україні немає такої кількості мігрантів просто тому, що вони спочатку освоюють багатші країни, але, утвердившись там, без сумніву звернуть свій погляд і на нашу країну. Але, може бути, хтось запитає: а що поганого в тому, що ми будемо жити в мусульманському оточенні? Може, нічого страшного не станеться? Адже багато хто з нас бував на відпочинку в Туреччині. Хіба там погано? Будемо так само вчитися, працювати, брати кредити, заводити сім’ю. Хто хоче, хай буде собі православним, адже історично в багатьох країнах сходу, в тій же Османської імперії, жили поруч і православні греки, і турки-мусульмани. Може, потрібно просто домовитися з мусульманами, виробити якісь правила співіснування і жити собі поруч один з одним?

А в німецькому місті Ешвайлері заборонили церковний дзвін, оскільки він нібито ображає релігійні почуття мусульман. Тепер над містом кожен день кричить муедзин, закликаючи на ісламську молитву.

Але ось поведінка мігрантів, які прибувають в європейські країни, говорить про те, що мирне співіснування навряд чи можливо. Повідомлення про осквернення храмів мігрантами, на жаль, не поодинокі. Ось недавній приклад: в грецькому місті Мітіліні мігранти поглумилися над православним храмом святого Георгія Побідоносця, який прихистив їх і дав дах над головою.

Православний храм на честь Святого Побідоносця і Великомученика Георгія в місті Мітіліні на острові Лесбос (Греція). Фото: Facebook-сторінка користувача Makis Pavlellis

А в німецькому місті Ешвайлері заборонили церковний дзвін, оскільки він нібито ображав релігійні почуття мусульман. Тепер над містом кожен день кричить муедзин, закликаючи на ісламську молитву. У «Арабській партії Швеції» нещодавно заявили, що стара Швеція без мігрантів «пішла назавжди», і запропонували всім, хто «не цінує мультикультуралізм», забиратися з країни. Іншими словами, знайома українцям фраза «чемодан, вокзал...»

Але найкрасномовнішим є положення Константинопольського патріархату в Туреччині. Якщо патріарх Варфоломій, який називає себе «Вселенським», на свято Богоявлення перериває освячення води, поки не закінчиться намаз, то що говорити про все інше?

Мусульмани не будуть ставитися з повагою до нашої релігії, в кращому випадку вони будуть її терпіти. Так, в помірному варіанті ісламу міститься норма про те, що християни є так званим «народом Книги (Святого Письма)», Ахл аль-Кітаб, оскільки представляють одну з авраамічних релігій. Проживаючи на території мусульманської країни, вони мають право на життя, на власність і навіть на свою релігію. Але при цьому сильно обмежені в правах у порівнянні з мусульманами, зобов’язані виплачувати спеціальний податок, джизья, а їх релігійність не повинна мати ніяких зовнішніх проявів.

Якщо патріарх Варфоломій, який називає себе «Вселенським», на свято Богоявлення перериває освячення води, поки не закінчиться намаз, то що говорити про все інше?

Навряд чи хтось із нас бажає, щоб його нащадки жили в Україні в таких умовах. Що ж можна зробити, щоб запобігти подібному розвитку подій? Які кроки необхідно зробити, щоб Україна як і раніше залишалася православною? Вжити саме зараз, тому що завтра може бути вже пізно.

Спосіб перший: збільшення народжуваності

Цей спосіб найнадійніший і правильний. Якщо корінні жителі України будуть народжувати більше дітей, населення буде збільшуватися. Буде кому орати землю, працювати на заводах, будувати будинки. Не буде потреби в мігрантах, та й, як то кажуть, місце буде зайнято. Ось тільки ніхто не знає, яким чином можна змусити українців народжувати більше дітей.

І наш власний досвід, і досвід інших країн свідчить про те, що ніякі економічні стимули, ніяка стабільність і впевненість у завтрашньому дні не призводять до значного збільшення народжуваності. Так, збільшення може мати місце, але воно не буде таким великим, щоб переламати ситуацію. Може, якщо збільшити щомісячну допомогу на дитину у багато разів, відкрити безкоштовні дитячі садки, підвищити рівень медичного обслуговування і так далі, вдасться трохи сповільнити вимирання нації, але припинити його неможливо.

Повторимося, необоротна деградація нації наступає, якщо сумарний коефіцієнт народжуваності опускається нижче 1,9. В Україні він – 1,49. Тобто у нас немає НІЯКИХ шансів зупинити вимирання.

Найбагатші і благополучні країни мають найнижчий коефіцієнт народжуваності. І навпаки, найвища народжуваність в найбідніших країнах Африки.

 

Карта світу з середньою кількістю дітей, народжених жінкою протягом життя. Фото: ru.wikipedia.org

Ніяка матеріальна стимуляція і ніяке зростання рівня життя не дадуть ніякого результату для збільшення народжуваності. Єдиним фактором, який може привести до значного збільшення народжуваності, є релігійний світогляд.

Якщо держава зробить всі залежні від неї кроки для того, щоб суспільство було більш релігійним, причому не номінально, а дійсно, тоді можна очікувати значного зростання народжуваності.

Ні для кого не є секретом, що в віруючих сім’ях дітей більше, ніж у невіруючих. Відповідно, якщо держава зробить всі залежні від нього кроки для того, щоб суспільство було більш релігійним, причому не номінально, а дійсно, тоді можна очікувати значного зростання народжуваності. Але поки що наша держава робить кроки в прямо протилежному напрямку: впроваджує гендерну ідеологію, ювенальну юстицію, бере на себе зобов’язання боротися з традиційними цінностями в рамках «Партнерства Біарріц» і так далі.

Навіть якщо зараз політика держави зміниться на 180 градусів, все одно повинні будуть пройти десятиліття, поки люди знайдуть цей релігійний світогляд, і він почне давати плоди в плані демографії. А цих десятиліть у нас вже може не бути.

Другий спосіб: мирне співіснування

На якомусь етапі, поки мусульман в нашій країні буде не так багато, щоб вони могли диктувати свої умови, можна домовитися про якийсь паритет, баланси, мирне співіснування. Такі моделі існують в різних регіонах світу. Наприклад, республіка Татарстан, де мирно уживаються іслам і православ’я, і інші релігії, і де немає ніяких міжрелігійних конфліктів. Але це досягається, по-перше, за рахунок зусиль влади щодо недопущення в республіку радикальних течій ісламу, по-друге, за рахунок існуючого етнічного балансу. Якщо ці два компоненти зміняться, релігійному світу може прийти кінець.

Демографічні зміни не відбуваються миттєво, вони вимагають часу. До тих пір, поки мусульмани не стануть домінувати над корінним населенням, мирне співіснування можливо. Можна домовитися, встановити взаємоприйнятні правила, знайти баланс інтересів. Але все одно зі зміною етнічного складу населення на користь вихідців з мусульманських країн, буде змінюватися і ступінь терпимості до православного населення.

Спосіб третій: закрити кордони

Можна спробувати прийняти дуже жорстке міграційне законодавство і просто не пускати мігрантів в нашу країну. Так, наше населення буде зменшуватися. Так, у нас буде багато вільної території. Але наш національний склад залишиться незмінним. Наша культура буде як і раніше українською, а наша віра як і раніше православною.

Існують країни, куди іммігрувати практично неможливо. Наприклад, Бутан чи Північна Корея, куди неможливо не тільки іммігрувати, але і вельми важко потрапити як туристу. Однак навряд чи Україна захоче йти таким шляхом. Та й нескладно зрозуміти, що скорочення населення – це скорочення економіки, скорочення економіки – це скорочення надходжень до бюджету, зменшення фінансування армії і правоохоронних органів, а це, в свою чергу, веде до скорочення можливостей стримувати наплив мігрантів. Коло замкнулося.

Спосіб четвертий: пожертвувати національним складом, але зберегти православ’я.

Спосіб цей може здатися неприйнятним і навіть шокуючим, але може статися і так, що він виявиться єдиним способом зберегти Православ’я на нашій землі. Полягає він у наступному. Оскільки немає реальної можливості збільшити народжуваність корінного населення і немає можливості стримати наплив мігрантів, то в цьому випадку можна відрегулювати міграцію таким чином, щоб до нас приїжджали не мусульманські мігранти, а православні. І в цьому питанні особливу роль може зіграти Українська Православна Церква.

Альтернативою православної міграції в Україні може виявитися ісламізація нашої країни. Саме це ми зараз і спостерігаємо в Європі.

У багатьох регіонах світу християни піддаються гонінням. На тому ж Близькому Сході скорочення чисельності християн просто катастрофічне. А є ще православні громади в Африці, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, Китаї. Церква може сприяти тому, що саме вони, а не мусульмани, будуть переселятися в нашу країну.

Так, зараз це звучить дико. Як це ми самі будемо завозити в країну чужоземців?! Так, з часом це змінить наш національний склад, традиції нашого суспільства, нашу культуру і так далі. Але при такому способі ми все ж зможемо зберегти головне – православну віру.

Також УПЦ може докласти зусиль для воцерковлення різних діаспор в Україні, таджицької, арабської, китайської і так далі. Необхідна проповідь Православ’я серед цих груп населення, і вона може бути успішною, оскільки вони живуть в оточенні православних храмів, монастирів, святинь. Народжуваність в цих діаспорах набагато вища, ніж у корінних жителів України. А прийшовши в наші церковні громади, вони, може бути, і нас навчать народжувати більше дітей.

*   *   *

Хотілося б, щоб цей останній спосіб виявився незатребуваним, і проблему вдалося б вирішити першим способом в нашому списку, збільшенням власної народжуваності. Але може трапитися і так, що альтернативою православної міграції в Україні може виявитися ісламізація нашої країни. Саме це ми зараз і спостерігаємо в Європі.

1(6) 2021 «Пастир і паства»

Читайте також

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.