Одкровення одного з батьків-засновників ПЦУ

Ростислав Павленко здійснював прямі контакти влади Порошенка з Фанаром ще з 2015 року. Фото: СПЖ

Ростислав Павленко, чоловік, який свого часу провів основну переговорну роботу зі створення ПЦУ, дав інтерв'ю Youtube-каналу DetectorUA. У ньому він розповів про створення цієї організації і озвучив деякі показові тези. Зрежисовано інтерв'ю було так, що одну частину одкровень Р. Павленко видав, походжаючи біля Верховної Ради, і вони здебільшого були присвячені очорненню УПЦ, а іншу – біля Софії Київської, де мова йшла в основному про так званий «об'єднавчий соборі», на якому була створена СЦУ-ПЦУ. Логічним буде і аналіз інтерв'ю розбити на дві частини.

Очорнення УПЦ

Р. Павленко: «Представники влади (В. Зеленського – Ред.) фактично грають на підтримку Української Православної Церкви, яка перебуває в єдності з Московським Патріархатом і гірше того, з тими нарративами, з якими працює Російське держава, використовуючи Російську Православну Церкву в цілому, як один із способів гібридної агресії».

Кореспондент: «Ну, тобто так грубо кажучи – зрада?»

Р. Павленко: «Ну, зрада, це такий дуже поширений термін... Я б вжив слово: «некомпетентність», «нерозуміння», яке використовується як раз тими, хто хоче просунути російські наративи».

Тут ми в першу чергу бачимо повторення міфу про те, що хтось використовує Церкву як інструмент гібридної агресії. УПЦ не є чиїм би то не було інструментом. Вона служить Богу і рятує душі людські для вічності.

Але найцікавіше – Павленко намагається «вибити» владу Зеленського з «церковного електорального поля», яке влада Петра Порошенка вважає своїм. І, загалом-то, Павленко правий – всі контакти з Фанаром з 2015 року (як потім зізнається Павленко) вела влада Порошенка, переконала патріарха Варфоломія розпочати проект з Томосом влада Порошенка, нарешті, всі зусилля по формуванню ПЦУ здійснювала влада Порошенка. Цілком логічно, що вона тепер ревниво ставиться до спроб Зеленського працювати в цій галузі.

Звичайно, говорячи про підтримку Зеленським УПЦ, Павленко говорить відверту неправду: візити Президента, прем'єр-міністра та делегації «Слуги народу» на Фанар говорять про зворотне. А особливо говорить про зворотне результат цих візитів – очікуваний приїзд патріарха Варфоломія на святкування 30-ї річниці Незалежності України.

Крім того, влада Зеленського знову піднімає питання набрання чинності закону, за яким УПЦ хочуть позбавити її назви, а також подають до Верховної Ради законопроекти, спрямовані на знищення УПЦ і позбавлення її майна.

Р. Павленко: «Держава має і навіть зобов'язана робити все, щоби захистити українське суспільство, українські церкви, українських вірян від впливу з боку Російської Федерації, яка абсолютно не стидається використовувати церкву для проведення меседжів ненависті, розповідаючи, хто канонічний, хто не канонічний, хто спасеться, хто не спасеться. Це взагалі меседжі, які не мають лунати в такому представленні.

По-перше, держава РФ не є тим суб'єктом, який озвучує або навіть ініціює озвучування подібних тем. Тут свідома маніпуляція і підміна понять «церква» та «держава». А по-друге, Церква саме що повинна свідчити людям про те, що є умовою спасіння душі, а які обставини ведуть людей в погибель. Це Її священний обов'язок. Церква саме що повинна говорити, хто стоїть на шляху спасіння, а хто погибелі. І якщо перебування в розколі, неканонічній релігійній організації створює для людини небезпеку опинитися поза Царством Божим, то Церква саме що повинна попередити людину про це. І тут немає жодної риторики ворожнечі або ненависті, є тільки любов до людини і турбота про спасіння її душі. Але те, що Церква дбає насамперед про спасіння душ людських, Р. Павленко і його соратники чомусь зрозуміти не можуть.

Р. Павленко (продовжуючи попередню відповідь): «...не соромиться розповідати, що нібито є якийсь розкол. Не соромиться говорити про те, що нібито, що це виявляється вільний вибір українських вірних бути в структурі Російської церкви».

Повторимо, в Україні безліч випадків примусу, в т. ч. і з застосуванням фізичного та психологічного насильства, до переходу в ПЦУ, але немає ні одного випадку примусу залишатися в УПЦ. І те, що віряни УПЦ залишаються у цій Церкві – це не просто вільний вибір, а вибір, зроблений всупереч примусу перейти в ПЦУ.

Р. Павленко: «За веру, царя і отечество» – цей девіз ними (УПЦ і РПЦ – ред.) сповідується».

Насправді такого девізу немає ні у вченні Церкви, ні в сучасному житті церковних громад. Це девіз, який був поширений в російській армії часів Російської імперії. Сьогодні він використовується в основному праворадикальними російськими націоналістами і монархістами. Але до Церкви він відношення не має. Тут Р. Павленко намагається свідомо вкласти в голови своїх слухачів міф про тотожність Російської держави і Руської Православної Церкви.

Свідомою маніпуляцією є спроба Р. Павленка виправдати грубе втручання вищої влади часів П. Порошенка у вирішення релігійних питань посиланням на закон «Про свободу совісті та релігійні організації».

Р. Павленко: «Є в Україні такий закон "Про свободу совісті та релігійні організації", який визначає право і обов'язок держави допомагати в законних питаннях релігійних організацій і, зокрема, там прямо про це сказано і в зносинах з закордонними релігійними центрами».

По-перше, ст. 5 Закону прямо передбачає, що «держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій». Аналогічний принцип міститься і в Конституції України. Президент України, голова Верховної Ради, прем'єр-міністр та інші вищі керівники держави їздили на Фанар, домовлялися про створення ПЦУ, підписували договір про передачу Константинопольського патріархату майна (Андріївська церква в Києві), організовували «об'єднавчий Собор» і фактично керували його проведенням, брали в Київ фанарських «екзархів» і так далі. І Павленко хоче нас переконати в тому, що це зовсім не втручання держави в релігійні справи, а всього лише допомогу в організації зносин з іноземними релігійними центрами?

По-друге, ст. 30 Закону, яка називається «Центральний орган державної виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері релігії» (у часи створення ПЦУ це був Департамент у справах релігій Міністерства культури) свідчить, що цей орган здійснює «сприяння участі релігійних організацій у <...> ділових контактах з міжнародними релігійними центрами і зарубіжними релігійними організаціями». Тобто Закон уповноважує саме цей орган, а не президента або Адміністрацію Президента, або Верховну Раду що-небудь робити в цьому плані.

Якщо попереднє хибне твердження про нібито законне втручання влади в церковні справи було розраховано на те, що ніхто не буде вдумливо читати відповідний закон, то пасаж про покійного Митрополита Володимира (Сабодана) і його нібито доброзичливе ставлення і до розкольників, і до втручання Фанару, розрахований на те, що багато хто вже забули, що насправді говорив Блаженніший Володимир.

Р. Павленко: «У Митрополита Володимира (Сабодана – Ред.) все спокійно вирішувалося в атмосфері діалогу».

Покійний Блаженніший Митрополит Володимир неодноразово і недвозначно висловлювався і про розкольників, і про втручання Константинополя у церковні справи в Україні. Наведемо лише дві цитати:

«Про яке об'єднання може йти мова? Не можна отримати єдинородної маси з масла і води... Об'єднання Церков може відбутися тільки через покаяння розкольників, повернення в лоно Матері Церкви, і надалі, спільне обговорення належного єдинійУкраїнській Церкві канонічного статусу».

«Ми просили Вселенського патріарха не втручатися у проблеми України, тому що це – внутрішня справа самих православних українців. Він тоді образився на цей лист, але, здається, у нього ще не відпало бажання втручатися у вирішення долі Церкви в Україні. Це було б вкрай небажано, так як є приклад Естонії, де втручання Вселенського Патріарха викликало розкол церкви».

А подібних висловлювань існує безліч.

А наступне одкровення Павленка взагалі змушує згадати слова Геббельса про те, що чим жахливіше брехня, тим легше в неї повірять.

Р. Павленко: «Ми бачимо в першу чергу з боку московської церкви спроби силового захоплення... Рівно в тому, в чому вони обвинувачують українську церкву дуже часто робить сама ця московська церква: і привезення міцних людей для того, щоб захопити якийсь храм, і судова тяганина, і використання своїх зв'язків в органах влади».

Жодного випадку захоплення храму з боку прихильників УПЦ немає не те що за час існування ПЦУ, а взагалі за весь час існування розколу в Україні. Навпаки, захоплення з боку розкольників, причому задокументовані і підтверджені відео та фотоматеріалами, обчислюються багатьма десятками.

Р. Павленко: «Спроби УПЦ говорити про гоніння не знаходить відгуку серед українських віруючих».

Для спростування цього можна ознайомитися з матеріалами з'їзду представників захоплених храмів «Вірні», який пройшов у Києво-Печерській лаврі в лютому 2021 р. А можна послухати тих же прихильників ПЦУ, яким прикро про те, як громадам, у яких відібрали храм, усією Церквою допомагають побудувати новий, тим самим визнаючи, що біда цих громад знаходить живий відгук серед віруючих, який виражається в допомозі.

І як тут не згадати реакцію Павленка на з'їзд «Вірні», яку інакше як верхом цинізму назвати не можна. Людей у яких відібрали майно, які зазнали насильства і цькування, він звинуватив у... замаху на безпеку держави: «Так, 22.02 в Києво-Печерській лаврі відбулося зібрання, яке не піддається сприйняттю ні з церковної, ні з державної точки зору. Інакше як замах на стабільність і державну безпеку, цей хіт-парад ненависті назвати не можна» (цитата зі сторінки Павленка в Facebook).

Тобто те, що людей побили, принизили, відібрали храм – це не замах на державну безпеку і навіть не ненависть, а те, що вони про це не побоялися розповісти, – це замах і ненависть. До речі, дуже багато учасників з'їзду говорили про те, що прощають своїх кривдників і не бажають їм зла.

Р. Павленко: «Є дуже активний зв'язок з Москвою. Двоє владик УПЦ в єдності з Московським Патріархатом є представниками Синоду Російської Православної Церкви. <...> Не просто генетичний зв'язок, а власне адміністративний зв'язок, якщо хочете командний зв'язок і, відповідно, фінансовий...»

По-перше, жоден архієрей РПЦ не є членом якого б то не було органу управління УПЦ. А те, що двоє українських архієреїв входять до складу Священного Синоду РПЦ, доводить, що РПЦ не бере участь в управлінні УПЦ, а навпаки.

По-друге, УПЦ абсолютно незалежна від РПЦ в адміністративній, економічній, фінансовій, кадровій та інших сферах. Це записано в статутних документах і підтверджується практикою.

Р. Павленко: «У часи Петра Порошенка ми робили все, щоби не було якоїсь церкви-фаворита...»     

Тут хочеться просто розвести руками і з подивом запитати: а хто постійно заявляв, що ПЦУ – це основа держави і умова незалежності? Хто заявляв і заявляє досі про державну підтримку ПЦУ? Хто цю підтримку всіляко чинить? Хто їздив на Фанар домовлятися про створення ПЦУ? Хто за це віддав фанаріотам Андріївську церкву в Києві. Хто, зрештою, названий в Томосі в якості одержувача? Якщо хто забув – це Петро Порошенко.

Про створення ПЦУ

Р. Павленко: «Він (патріарх Варфоломій – Ред.) дуже добра людина, дуже мудра людина. Він дуже відкрита людина і проста у спілкуванні. Навіть і натяку ні на які там підкупи або ще щось не було, не звучало і не могло звучати. Це було його рішення (видача томосу – Ред.), яке продиктоване любов'ю до українського народу...»

По-перше, в 2018 році, коли вперше зайшла мова про створення ПЦУ, сотні тисяч віруючих УПЦ написали на Фанар з проханням не втручатися в українське церковне питання. Священики тоді везли на Фанар сумки, в яких було понад 420 тисяч подібних звернень. Це не воля українського народу? Адже нічого схожого з боку розкольників ми не бачили.

По-друге, який результат Томосу ми побачили? Захоплені храми УПЦ, побиті парафіяни і священики... І все це в результаті дій патріарха Варфоломія. Це що, така любов?

Р. Павленко: «Порошенко не мав і не міг йому (Філарету Денисенку – Ред.) нічого обіцяти: ні збереження посту, ніяких подібних гарантій, тому, що це питання внутрішньо-церковні...»

А ось сам Філарет Денисенко невпинно говорить про те, що обіцянки мали місце і дуже багато фактів вказує, що швидше за все він правий. Навряд чи б Філарет зважився б на скасування свого Київського патріархату, якби не розраховував правити в новій структурі і далі.

Р. Павленко: «Мені довелося зустрічатися з предстоятелями багатьох інших церков, і вони ставили три питання: Перше – чим вам УПЦ МП не українська церква? <...> Чи не почнеться у вас війна? <...> Ні, не почнеться. <...> Не потягнете ви в ту церкву, яку ми повинні визнати (ПЦУ – ред.), запитання з минулого, з позицій минулого, людей з минулого...»

По-перше, представники Помісних Церков розуміли і розуміють досі, принаймні ті, які не визнали ПЦУ, що УПЦ – справді українська Церква.

По-друге, масові захоплення храмів і насильство над віруючими – це звичайно ще не війна, але щось дуже близьке, і співрозмовники Павленка це розуміли.

По-третє, Павленко та інші творці ПЦУ обдурили своїх співрозмовників, тому що насправді потягнули в ПЦУ «людей з минулого».

І ще одне запитання, про яке сказав Павленко, але яке стовідсотково задавалося – питання недійсності «хіротоній». На нього не може відповісти не тільки Р. Павленко, але навіть і патріарх Варфоломій: звідки у розкольників взялася благодать священства і єпископства?

Кореспондент: «Роль Петра Олексійовича..., там був спікер Парубій, були <...> ви брали участь у цьому переговорному процесі чи ви спостерігали за тим, як священні отці намагаються один одного не побити?

Р. Павленко: «Іноді священним отцям треба запропонувати можливість домовитися між собою, але розуміючи, що їм не дадуть зірвати процес».

Іншими словами, Р. Павленко підтвердив, що керівництво України не давало розкольницьким «архієреям» «зірвати процес». Він висловився дипломатично. А от інші учасники того «Собору», наприклад, Філарет Денисенко або «митрополит Сімферопольський і Кримський Климент Кущ розповідали, що влада настільки жорстко контролювала «об'єднавчий Собор», що коли «архієреї» посварилися і збори було практично зірвано, Порошенко розпорядився закрити аеропорт «Бориспіль», щоб не полетіли грецькі «екзархи», надіслані в Україну патріархом Варфоломієм.

Кореспондент: «Які виклики, на що звертати увагу самої Православної церкви України?»

Р. Павленко: «найважливіше – це те, що влада на всіх рівнях має виконувати закон, має виконувати процедуру з реалізації волі громад, які хочуть приєднатися до Православної церкви України, припинити чинити перешкоди цоьму, сподіваючись, що в Україні колись буде така влада, яка все це поверне назад...»

Фактично Р. Павленко визнав, що без сприяння влади ніхто в ПЦУ переходити не буде. Те, що представники попередньої влади називають виконанням закону, в дійсності є беззаконним переведенням церковних громад в ПЦУ, що в багатьох випадках супроводжується також і силовим захопленням храмів. Ця рейдерська схема всім відома: замість релігійної громади проводяться збори територіальної громади, на якій приймається незаконне рішення про переведення релігійної громади в ПЦУ.

Ті громади, які дійсно захотіли приєднатися до ПЦУ, зробили це абсолютно вільно. Ніхто їм не чинив перешкод ні з боку чиновників, ні з боку УПЦ.

І на закінчення трохи гумору.

Кореспондент поставив Р. Павленко цілком логічне запитання: якщо Порошенко здобув на Фанарі Томос і тим самим виконав сподівання українського народу, то чому ж тоді цей «облагодіяний» народ не проголосував за Порошенка на виборах?

Відповідь Р. Павленка наступна – тому що це не політичне питання, це питання нацбезпеки. І, враховуючи весь контекст відносин влади з ПЦУ, фраза справді дотепна. І вона особливо цінна тим, що Павленко її виголосив з цілком серйозним виглядом.

Читайте також