Про читання вголос і про себе

Фото: babyblog

Сьогодні, коли ми святкуємо пам'ять святителя Амвросія Медіоланського, я хотів би поговорити з вами про читання текстів і молитов вголос і про себе. А також про те, до чого призводить надлишок інформації, якої сьогодні щодня зазнає наш мозок.

Коли святі отці в своїх творах говорять про молитву, читання Писання, псалмоспіву, ми часто уявляємо собі цей процес так, як він нерідко виглядає у нас самих. Що потрібно, дивлячись у книгу, читати, вимовляючи в умі надрукований текст. Але річ у тому, що так раніше ніхто не молився та не читав. І підтвердження цього ми знаходимо в «Сповіді» блаженного Августина, якого дивувало те, що святитель Амвросій Медіоланський «дивиться в книгу, бігає очима по сторінках, а його голос і язик мовчать». Владику нерідко заставали за цим «дивним» заняттям, що викликало різні чутки та пересуди. У п'ятому столітті ніхто про себе не читав. І така ситуація тривала щонайменше до XV століття.

Приватне читання для багатих стало нормою, починаючи з XVIII століття, оскільки вони могли собі дозволити купити дорогі на той час книги.

Справа в тому, що читати інакше, як тільки вголос, раніше було неможливо. На це була ціла низка причин. Папіруси та шкіра, з яких робилися книги, були дуже дорогими. Тому слова писали завжди разом, без пробілів і розділових знаків, яких у тодішніх алфавітах не існувало. Текст представляв злиті одне з одним слова, зміст яких можна було зрозуміти лише прочитавши їх уголос. А якщо зважати на те, що голосні літери також нерідко пропускалися, то стає зрозумілим, що мистецтво читання було непростою наукою.

Тому будь-яка освіта в давнину починалася з навчання техніки читання. Ставити пробіли між словами почали з VII століття ірландські ченці, переписуючи Священні книги. А тихе читання прищепилося лише у віці XVIII. Масове ж читання «про себе» з'явилося лише у ХІХ столітті.  

Яке це має значення для нас із вами? Річ у тому, що техніка молитви при читанні вголос або наспів істотно відрізняється від читання про себе.

При тому читанні думки менше розсіюються, зосередженість на тексті значно зростає, і увазі легше стежити за змістом слів, що вимовляються. Все це робить успіх у молитві продуктивнішим і швидше призводить до благодатних плодів. Принаймні, ми повинні розуміти, що повчання стародавніх отців щодо молитви завжди мають на увазі читання вголос, а не про себе. Тому ігумен, обминаючи келії ченців, прислухався до того, що відбувається усередині. Якщо голос звучить – значить чернець молиться або читає. Якщо мовчить, то ледацює або спить. Іншого варіанта бути не могло.

Звичайно, читання молитов або Писання вголос може стомлювати, і його потрібно буде замінити читанням про себе. Але повністю відмовитися від велегласного читання молитов, звичайно ж, не потрібно. Це важливе правило, яке сприяє духовному зростанню. Вуха повинні чути те, що ми читаємо і говоримо Богу.

Навчившись читати мовчки, людина стала рясно наповнюватися інформацією. Але поступово її стало ставати настільки багато, що наш розум почав тонути у надлишку інформаційних потоків.

Розум людини став пристосовуватися до такого стану речей, і ми отримали те, що вчені назвали «інформаційним мілководдям». Заворожливий шум соціальних мереж зробив наше сприйняття інформації поверховим. Людина постійно метається від одного випадково прочитаного факту до іншого, що поступово призводить до ерозії аналітичної здатності мозку, вона перестає думати, аналізувати та зіставляти. Так люди поступово перетворюються на особин, які бездумно клікають і які без кінця сканують очима новинну чи розважальну стрічку в інтернеті.

Мало хто з вас звернув увагу на те, що він перестав читати так, як це робив у дитинстві, тобто коли око рухалося вздовж рядка. Ви сьогодні читаєте стрибками, маленькими стрибками, роблячи при цьому короткі перерви. Тобто змінилася сама техніка читання та форма сприйняття тексту. Лімбічна система мозку, що відповідає за емоції, також стала активним учасником читання. Вона генерує відчуття задоволення, жаху, хвилювання, що нерідко змушує людину знову і знову звертатися до прочитаного тексту, щоби випробувати ці відчуття. Невипадково за найпопулярнішими цифровими текстами знімаються фільми та робляться комп'ютерні ігри.

Ще один важливий наслідок життя в гіперінформаційному просторі – людина перестала вдумуватись у прочитані тексти.

Її мозок завжди ковзає по поверхні, не поринаючи в суть і сенс прочитаного. Внаслідок цього ми поступово змінюємося і загальна здатність концентрації уваги. За даними Національного центру біотехнологічної інформації, середня тривалість концентрації уваги у людей знизилася з 12 секунд (2000 р.) до 8,25 секунд (2015 р.). Це вже на одну секунду менше, ніж у золотої акваріумної рибки.

Вчені написали вже чимало наукових публікацій, пов'язаних із проблемою надлишку інформації у суспільстві, і висновки їх із цього приводу не втішні. До кінця ми ще не можемо зрозуміти, до чого це приведе, але вже можна впевнено сказати, що у покоління, яке виросло у цифровому середовищі, відбудеться заміна критичного мислення шаблонним. ЗМІ та Інтернет тепер стали реальною владою, яка здатна маніпулювати величезними масами народу так, як цього захочуть замовники інформаційної продукції.

Нейрофізіологи ще в 1996 році ввели такий термін, як «Синдром інформаційної втоми», поняття, що відображає специфічний психологічний стан людини, що веде до невірних оцінок реальності, хибних висновків і до прийняття незадовільних, помилкових рішень.

Другу світову війну люди переживали психологічно легше, ніж сучасні війни, завдяки тому, що їхній мозок не зазнавав щоденного важкого пресингу новин. Під час епідемії коронавірусу ЗМІ завдали шкоди психічному здоров'ю людини не меншою, ніж сама хвороба. Почуття страху, пригніченість, істерія, розкручені інформаційними бурями, призвели до зниження імунітету та сприяли ще більшому поширенню хвороби.

Психологи довели, що «інформаційна втома» є причиною різкої зміни настрою людини, що викликає необґрунтовані рішення та вчинки. Мозок, перенасичений інформацією, перевантажений і перебуває у стані постійної тривоги, що призводить до нездатності адекватно сприймати та переробляти необхідний обсяг інформації, що надходить.

Часто занадто великий обсяг інформації призводить до «аналітичного паралічу». А саме: до постійної тяги до нової інформації та її потенційних джерел; до хронічного безсоння і тривоги за новий день (людина починає розмірковувати, чи все вона зробила правильно протягом дня, постійне аналізування); до зниження здатності приймати обдумані рішення (немає часу на те, щоб обдумати інформацію, що надійшла).

Наша здатність читати подумки, посилена гіперінформація веде до деструктивних наслідків, які небезпечні не тільки для здоров'я, але і для життя людини.

Що в цьому випадку потрібно робити та як собі допомогти?

1) Свідомо робити перерви на один-два дні на тиждень, вимикаючи інтернет, не читаючи новини та не гортаючи інформаційну стрічку.

2) Решту днів плануйте таким чином, щоб, наприклад, пів дня ви могли користуватися інтернетом, а на пів дня від нього відмовилися б зовсім.

3) Зверніть увагу на будь-які творчі процеси, на те, що ви можете зробити своїми руками. Займіться фізичними навантаженнями.

4) Намагайтеся не читати новини.

5) Відмовтеся від «цифрових жуйок», тобто від інформації, яку ви споживаєте без користі. Це не відпочинок, а вбивця часу, найпоширеніший з яких – безцільний перегляд соцмереж.

Сьогодні ми зустрілися з випробуваннями та спокусами, яких ще ніколи не знала історія Церкви. Про них нічого не написано у святих Отців, і ми маємо це розуміти. Величезна кількість інформації та її агресивна нав'язливість стали нашим ворогом, який не тільки спотворює картину світу, а й відводить нас від Бога та спасіння.

Нам треба вчитися зупиняти безперервну одержимість розуму думками, бути націленими не на безперервне споживання, нехай навіть духовно корисної інформації, а на її якісне засвоєння. Важлива не кількість прочитаних букв і слів, а їхнє проникнення в серце, в глибину нашої свідомості.

Спасіння не в книгах, а в житті, не в інтелекті, а в простоті, доброті, любові та смиренності.

Читайте також