Це насильство – того, кого треба насильство
Патріарх Варфоломій. Фото: Thestival
«Немає нічого більш противного волі Божій у плані творінь Його, створених на Його образом і подобою, ніж насильство над ближнім… Ми можемо сміливо стверджувати, що насильство є сугубим гріхом. Воно, насильство, повністю суперечить нашій створеній природі і нашому надприродному покликанню – прагненню єднання в любові з Богом і ближнім», – справедливо заявив глава Фанара.
Втім, ми змушені вибачитись. Патріарх справді написав ці слова, але з діями ПЦУ їх не співвідніс. Мабуть, зламані під час захоплення щелепи священників, поламані ноги старих парафіян і всі інші випадки бандитизму кліру та віруючих «Святої церкви України» до описаного патріархом насильства стосунку не мають. Те – погане насильство, а це – гарне.
Перефразовуючи стару радянську комедію, «це насильство – того, кого треба насильство».
Читайте також
Якою буде «духовна незалежність» завтра
Практично одночасно в медіа з'явилося два повідомлення щодо демографічної ситуації в Україні.
Хто і навіщо побив «ієрарха» ПЦУ?
Ситуація зі побиттям «митрополита» ПЦУ не лише викликає неприязнь і засудження, а й стає ще одним свідченням того, наскільки небезпечними можуть бути наслідки агресивної політики у релігійній сфері.
Єзуїти, вони і в Україні єзуїти
Недарма слово «єзуїт» у нашій українській традиції стало синонімом спритності, брехливості та безпринципності.
Як заборону Церкви перетворити на її «захист»
Глава УГКЦ Святослав Шевчук заявив, що закон про заборону УПЦ насправді «не є забороною Церкви, а її захистом від небезпеки використання релігії як зброї».
Не будь як віцепрем'єр
Після заборони УПЦ віце-прем'єр Ірина Верещук заявила, що слід припинити «вплив ворожої російської церкви» (це типу, УПЦ) на українців не лише в Україні, а й за її межами.
Керівний принцип Шарікова
Є прислів'я про те, що історія завжди повторюється двічі: перший раз як трагедія, другий – як фарс.