Християнський погляд на насильство у школах
Фото: doctorpiter
Останнім часом наше суспільство стрясають трагічні події, подібні до тої, що сталася нещодавно в Росії, коли 14-річна дівчинка, озброєна гвинтівкою свого батька, убила одного і поранила кількох своїх однокласників. Звичайно, як християни, ми повинні шукати причини подібних інцидентів. Навіщо? Щоб не тільки зрозуміти, чому вони мають місце, а й що треба робити, щоб вони не відбувалися у майбутньому.
Наше суспільство захльостує хвиля насильства. Таке відчуття, що ми живемо не в хмарочосах, наповнених безліччю пристроїв, що полегшують існування, а в печерах, наповнених кам'яними молотками і кістками вбитих мамонтів. Більшість проблем сьогодні вирішується не цивілізованим способом, а силовим – тим молотком, яким орудували дикуни на зорі цивілізації.
Здається, що на міжнародному рівні вичерпано всі дипломатичні методи вирішення якихось питань і єдиний спосіб «переговорів» – це війна і сила. Природно, що звинувачувати в цьому тільки політиків не можна – адже вони лише частина того соціуму, який просто божеволіє через агресію і зло.
Зрозуміло, що причини актів насильства складні і багатогранні. І в цій статті ми не хочемо когось виправдовувати чи спрощувати існуючу проблему – ми лише хочемо пролити світло на можливі глибинні причини того, що відбувається. Отже.
Психічне здоров'я та емоційне благополуччя
Психічне та емоційне благополуччя людей, особливо підлітків, відіграє ключову роль у причинах їх вчинків. Чи можемо ми сьогодні сказати, що в цьому відношенні у нас все добре? Ні, звичайно. Тому що дуже часто підлітки полишені самі на себе, а батьки не намагаються вникнути ні в їхній спосіб життя, ні в їх інтереси. Більшість часу діти проводять біля екранів планшетів, телефонів або ноутбуків. А контент, який вони переглядають, або прямо, або опосередковано негативно впливає на їхню психіку.
І в цьому сенсі вплив засобів масової інформації, у тому числі відеоігор і фільмів зі сценами насильства, є однією з найголовніших проблем у зв'язку з насильством серед молоді.
Додайте до цього небачений рівень суспільної агресії та проблеми у взаєминах з батьками, і ви зрозумієте, що наші діти і підлітки просто не можуть бути іншими – ми з вами не даємо їм такого шансу, якщо не цікавимося їх внутрішнім світом і не вибудовуємо з ними нормальні відносини.
Зрозуміло, що з погляду психології відсутність близького контакту з батьками впливає на психічний та емоційний добробут дітей. Результат цього – завжди буде плачевним. Що робити?
Батькам і педагогам треба робити все, щоб навчати дітей розбірливості у споживанні ЗМІ. Потрібно вчити їх споживати такий контент, який принесе їм користь. Неможливо? Звичайно, якщо навчати їх з погляду «всезнайки», а не друга.
Крім того, дуже важливим є особистий приклад. Адже якщо ви дивитеся бойовики та фільми жахів, то ваші слова про те, що цього робити не можна дітям, не будуть сприйняті як значущі.
Сімейна динаміка і підтримка
Сім'я – наріжний камінь суспільства, і її атмосфера значною мірою впливає розвиток дітей. У цьому сенсі вирішення сімейних проблем, зміцнення здорових відносин і підтримка сімей, що переживають кризу, є найважливішими кроками у запобіганні актам насильства. І саме тут Церква може відіграти вирішальну роль. Мова йде не лише про надання консультаційних послуг, а й про постійну роботу з суспільством, що виражається у створенні спеціальних сімейних програм, у культивуванні сімейних цінностей і чіткої орієнтації на традиційну для православних християн культуру взаємної підтримки та допомоги.
Нам не можна заплющувати очі на те, що відбувається, і вдавати, що нас усе це не стосується. Стосується. Більше того, стосується настільки, що Господь запитає кожного священника, що він зробив для того, щоб зміцнити сім'ї, довірені його духовному керівництву. Що саме можна запропонувати?
Створити на парафіях не лише недільні школи для дітей і підлітків, а й ініціювати зустрічі з їхніми батьками. Іншими словами, робота повинна бути комплексною і включати обов'язково всю сім'ю, а не тільки її частину. Повірте, це тільки здається важким, але варто почати – і справа, з Божою допомогою, неодмінно піде!
Знущання й тиск однолітків
Крім того, варто звернути найпильнішу увагу на шкільне середовище, яке в наш час може бути вкрай агресивним. Булінг, знущання та моральний тиск з боку однолітків дуже сприяють виникненню почуття ізоляції та розпачу у підлітків. У свою чергу, це почуття не дає їм адекватно і правильно оцінити ситуацію, що й виливається в акти неконтрольованого насильства. Що робити?
Встановити довірчі відносини зі своїми дітьми, щоб не лише володіти інформацією про те, що відбувається в школі, а й наскільки можна правильно відреагувати. Ця реакція насамперед має виражатися у всілякій підтримці дитини.
Також у разі булінгу варто подумати про те, чи не перевести дитину в іншу школу. Крім того, і в цьому випадку велику роль може і має відіграти Церква. Робота зі школярами, можливо, із залученням віруючого психолога і за участю священника – обов'язково дасть свої результати.
Так, ми розуміємо, що в Україні зараз священнику потрапити до школи дуже непросто (якщо взагалі можливо). Але ж ніхто не заважає працювати з парафіянами, а через них – із дітьми? З іншого боку, той, хто шукає, завжди знайде спосіб, а той, хто не шукає, – виправдання.
Ми, як православні християни, батьки та педагоги (а кожен із нас, хто виховує своїх дітей, може називатися педагогом), маємо максимально взаємодіяти з молодими людьми. Говорити з ними про їхні проблеми, намагатися їх зрозуміти й почути. Всі наші слова мають бути засновані на вірі в Христа Спасителя і Його Добру звістку.
Молодим людям важливо відчувати підтримку та єдність із кимось. Нехай цим «кимось» стане православна громада, в якій підлітків приймуть із розпростертими обіймами, як найдорожчих і найцінніших гостей.
Зрештою, просування християнських цінностей, таких як любов, прощення та співчуття, має бути в центрі зусиль по роботі з суспільством. Запобігти насильству можна лише любов'ю, і лише Церква може створити суспільство, що буде відображати в собі вчення Христа. Так, це складне завдання, яке часом здається нездійсненним.
Так, ми згаяли багато часу і досі не створили в Церкві нічого, що могло б сприяти роботі з молоддю. Рідкісні «молодіжки» найчастіше не знаходять підтримки в архієреїв, а якщо й знаходять – лише моральну.
Православній Церкві вже давно настав час максимально щільно займатися вихованням дітей. Хоча б дітей прихожан. У нас сьогодні в цьому плані робиться дуже мало, і найчастіше – тільки на особистому ентузіазмі. Чи не настав час спробувати діяти якось інакше? Ми впевнені, що прийшов. І прийшов не сьогодні, а ще позавчора.
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.