Яка користь людині від біснування й одержимості

Зцілення гадаринського біснуватого (Лк. 8, 26-35). Мозаїка. VI ст.; Італія. Равенна. Базиліка Сант-Аполлінарія-Нуово. Фото: ruicon.ru

На відміну від поширеної думки про те, що біснування є якимось особливо страшним явищем, Святі Отці Церкви трималися з цього приводу прямо протилежної думки. Але давайте про все по порядку.

У народних віруваннях четвертого століття до форм біснування відносили дуже багато хвороб. Сюди входили всі, без винятку, види психічних, а також більшість невиліковних хвороб, етимологію яких важко було визначити. Демони і справді можуть легко камуфлюватися під ті чи інші форми захворювань, оскільки вони, як правило, використовують звичайні закони, що діють у нашому світі, в тому числі і закони фізіології.

Євагрій, преп. Іоанн Кассіан говорять про те, що диявол породжує психічні розлади, провокуючи пошкодження в людському організмі. Сучасна психіатрія заперечує те, що психічні хвороби можуть бути викликані в тому числі і впливом на людину демонів світу. Тому біснуваті в медичних клініках отримують виключно соматичне лікування. Певною мірою воно дієве, оскільки спрямоване на ті органи, які і справді порушені. Але оскільки ці органи є лише провідниками для духів зла, то така терапія лише видозмінює симптоми хвороби.

«Дайте мені єпитрахиль, хрест і Євангеліє, і я вам вилікую половину пацієнтів».

Не випадково преподобний Амфілохій Почаївський говорив лікарям психіатричної лікарні, в яку його засадила радянська влада: «Дайте мені єпитрахиль, хрест і Євангеліє, і я вам вилікую половину пацієнтів». Першопричина, яка криється за видимими проявами психічних хвороб деяких пацієнтів, насправді знаходиться в невидимому світі. Відрізнити одержиму людину від психічно хворої вкрай складно. Для цього у людини повинен бути особливий дар від Бога.

За вченням Святих Отців (блаж. Діадох Фотикійський, преп. Іоанн Касіян та ін.) диявол діє через тіло тільки тоді, коли він не може впливати безпосередньо на душу. Хрещення, за думкою святих подвижників, позбавляє сатану можливості прямо впливати на розум християнина. Але при цьому потрібно розуміти, що Отці Церкви ставили знак рівності між людиною хрещеною і воцерковленою. Не ведучи духовне життя, не зберігаючи благодать, дану в хрещенні, ми позбавляємося і тих привілеїв, які даються при хрещенні. «Поки Святий Дух живе в нас, доти сатана не може увійти в глибину душі і мешкати там» (блаж. Діадох Фотикійський).

Але оскільки номінально хрещені християни давно, в силу свого способу життя, втратили покров Духа Божого, то розумово і душевно одержимих людей до кінця часів буде ставати все більше і більше. При тому треба розуміти, що форма цієї одержимості може бути дуже різною. Такий біснуватий може бути як розумним політиком, талановитим вченим, бізнесменом, менеджером, адміністратором, так і активістом-революціонером, борцем з режимом і т. п. Все залежить від тих завдань, які на нього покладає організоване злочинне угруповання занепалих ангелів.

Якщо людина відвернула свою волю від Бога і віддала її на відкуп бісам, їм вже не потрібно вдаватися до допомоги тіла, щоб збентежити душу. Сатана безпосередньо проникає в такі серця і помисли, і ці люди стають надійною зброєю в руках диявола. Через них він впливає на долі світу і людства настільки, наскільки йому Бог попускає.

Оскільки номінально хрещені християни давно, в силу свого способу життя, втратили покров Духа Божого, то розумово і душевно одержимих людей до кінця часів буде ставати все більше і більше.

Серед людей, які прагнуть до спасіння, біснування найчастіше зустрічається у тих, хто віддався гордості, приступивши до духовного життя з необдуманих ревнощів. Потрібно сказати, що і пристрасті в цілому, за вченням Святих Отців, в тій чи іншій мірі є формою біснування, хоча зовні його прояв виглядає як нерегульований і некерований клубок емоцій або бажань. У житті преподобного Македонія відлюдника ми читаємо розповідь про те, як він зцілив біснувату булімією жінку, яка з'їдала в день по тридцять птахів, і це тільки розпалювало її апетит. Однією з форм одержимості блудним бісом є захворювання, яке в психіатрії іменується німфоманією.

Обличчя біснуватого чоловіка може побачити кожен, хто подивиться на себе в дзеркало, перебуваючи в нападі люті і гніву. Правда ступінь одержимості може бути і такий, що людина повністю втрачає свою волю, стаючи знаряддям у руках диявола, як це було на прикладі гадаринських біснуватих.

Причини і закономірності, за якими люди стають одержимими, нам не зрозумілі і не можуть бути раціонально обґрунтовані. Далеко не завжди можна сказати, що особливо гріховний стан людини став причиною її біснування. Вибір диявола стає зрозумілим лише в тому випадку, коли людина добровільно віддає свою душу в руки, як це буває, наприклад, з тими, хто став практикувати окультизм і чорну магію. Ці люди закономірно стають біснуватими і служать знаряддям злої сили на землі. Навіть тоді, коли вони вирішать покаятися і відвернутися від служіння темряві, духовна брань, яку вони повинні відбути, є особливо важкою. У житіях святих є також чимало прикладів того, як людина переслідується бісівською силою в результаті того, що на неї хтось наворожив або навів порчу.

Преподобний Іван Касіян вчить, що одержимість – це ліки, дані людині від Бога, а святитель Іоанн Златоуст називав її «напоумленням людини», дане їй для повернення.

Що стосується церковних людей, то, як це не дивно, святі отці часто позитивно висловлювалися з приводу їх одержимості. Біснування розглядалось ними не як покарання Боже і навіть не як природний наслідок гріховного стану, але як попущене Богом випробування, яке може очистити душу і звести її на вищий духовний щабель (преп. Феодор Сикеот). На це ж вказує і сам апостол Павло, кажучи про те, що треба деяку людину «віддати такого сатані на погибіль тіла, щоб дух спасся Господнього дня!» (1 Кор. 5, 5).

Преподобний Іван Касіян вчить, що одержимість – це ліки, дані людині від Бога, а святитель Іоанн Златоуст називав її «напоумленням людині», даним їй для навернення. Значно гірше, пишуть ці ж святі, коли людина, опоганюючи себе всіма пороками і злочинами, не піддається ніяким ворожим нападам і не карається бичом Божим. Це є страшною ознакою жахливої долі для такої душі.

Колись мені здавалося, що явні грішники і люди з осатанілою душею повинні вже тут, на Землі, бути покарані Богом, тому що «смерть грішників люта». Але потім я зрозумів, що це зовсім не так. Багато великих грішників прожили благополучне, безболісне життя і померли спокійною смертю. Але це і є найстрашніший вирок від Бога для таких людей. Яскравий тому приклад – життя «демона революції», «фурії червоного терору», садистки і ката Розалії Самойлівни Землячки (Залкинд).

Для духовних людей, які переживають страшні потрясіння душі і тіла під впливом бісівських сил, розкривається вся їхня убогість і вразливість, що наводить такі душі до нескінченного смирення, а значить і до спасіння. Преподобний Серафим Саровський міг вигнати з Мотовілова біса, яким той був одержимий, але не став цього робити, тому що знав – для нього це буде некорисно. Преподобний Феодосій також зціляв не всіх біснуватих. В його житії ми читаємо:

«Він вважав, що в їх випадках краще було перебувати в терпінні, ніж бажати позбутися своїх скорбот, тому що на першому шляху купувалася безпристрасність, другий же свідчив про брак мужності. Таким чином, він не боровся з хворобою заради її зцілення, але викладав хворим поради про те, як перебувати в ній без поспіху, приносячи в жертву Богові те почуття смирення, яке народжується в нас, коли ми бідуємо».

Одержимість або божевілля не обов'язково являють собою відторгнення людини від Бога, а часто і навпаки, відкривають перед нею нові рятівні горизонти.

Переносити все з вдячністю, терпіти і не сумувати в скорботах – ось ті головні уроки, які потрібно витягнути з цієї біди людям, які в неї потрапили. Тож ми читаємо і в житті наших сучасних святих (див. житіє блаж. стариці Параскеви Старобільської).

Сувора брань, яку доводиться вести біснуватій людині, замінює їй працю аскетичного життя. Ця боротьба здатна зробити в ній величезні духовні зміни, які будуть рятівними для її душі. Тому одержимість або божевілля не обов'язково являють собою відторгнення людини від Бога, а часто і навпаки, відкривають перед нею нові рятівні горизонти.

Святі отці ставилися до одержимих і божевільних з глибокою повагою і любов'ю (див. житіє Феодора Секуліота). В їхніх очах така людина, незважаючи на свою хворобу, залишалася повноцінним членом християнської церкви, а сама хвороба одержимості або божевілля лише нещасним випадком, поверхневим викривленням, яке не торкається глибин людського єства. Гидоту поведінки цих людей Отці приписували демону, що в них вселився, а не власній волі одержимого.

Ті, хто брав під свою опіку біснуватого чоловіка, несли, на думку святих, більший подвиг любові, ніж ті, хто доглядав за немічними каліками. Любов, батьківське співчуття, турбота і допомога – ось правильне ставлення до людей, які одержимі бісами. Це прямо протилежно тому, чого найчастіше зазнають біснуваті люди в навколишньому світі (навіть у храмах, від своїх братів і сестер по вірі). 

Страх, презирство, глузування, а часто і знущання – звичайні явища по відношенню до таких людей. На відміну від поширеної думки про те, що біснуватий чоловік небезпечний для оточуючих, Святі Отці так не вважали. Святитель Іоанн Златоуст писав про те, що одержимі «нічого іншого не роблять, як тільки в самих собі живлять хворобу».

«Вичитування» біснуватих – практика дуже небезпечна і вимагає від того, хто нею займається, чистоти віри і особливої святості життя, а також дару Божого благословення на цю працю.

Щодо можливості приступати до Причастя Святих Христових Тайн для біснуватих думки Отців Церкви різняться. Більшість з них вважають, що причащати таких людей можна і потрібно, тому що «це огидно для демона і спасительно для одержимого» (свят. Іоанн Златоуст). Але були й такі отці, які накладали на біснуватих тимчасову заборону на Причастя.

«Вичитування» біснуватих – практика дуже небезпечна і вимагає від того, хто нею займається, чистоти віри і особливої святості життя, а також дару Божого благословення на цю працю. Ченці, які виганяють бісів з одержимих ними людей, піддаються особливо жорстоким нападкам злих сил. Головне значення в практиці екзорцизму має не форма (чинопослідування молитов), а віра і святість молитовника. Свята вода, освячене масло, святі мощі, іноді покладання рук, читання молитов – звичайна форма, яка використовується під час зцілення біснуватих. Нерідко для того, щоб вигнати біса, потрібно чимало часу і духовної праці.

У житіях святих описані випадки, коли духовна брань між молитовником і злим духом, якого виганяли, тривала іноді місяцями. Піст і молитва – основні знаряддя духовного лікаря, який намагається вигнати біса з одержимої ним людини. Але горе тому священнику, який самочинно, по гордості і марнославству, починає «вичитувати» біснуватих. Зазвичай життя таких горе-пастирів закінчується трагічно. Нерідко вони самі після цього жорстоко хворіють.

Але найкращим засобом від біснування і захистом від будь-яких підступів злих сил були і залишаються смиренність і лагідність, піст і молитва, а також участь в церковних таїнствах і міцна віра в Промисел Божий.

Читайте також