Почати з того, чим закінчили американці

Різдво Христове чи День подяки? Фото: СПЖ

Кожному християнину відомо, що нормою ставлення людини до Бога є подяка. Причому подяка не тільки і не стільки як молитва, але як постійний стан душі. Подячна молитва – найдостойніша з усіх людських молитов, бажання дякувати більше, ніж просити, навіть у реальній нужді – головний показник щастя, адже й центральне таїнство Церкви – Євхаристія (грецьк. Ευχαριστία – подяка) є не що інше, як найвищий прояв подяки, доступний людині.

При цьому християнська подяка завжди гранично конкретна. Вона звернена до Бога, яким ми «живемо, і рухаємося, і існуємо» (Діян. 17,28).

В той же час ніяка абстрактна подяка сама по собі цінності для християнина не несе і нести не може, оскільки погляд християнина спрямований на Христа (навіть любов до ближнього будується насамперед на сприйнятті його як образу Божого), і будь-що інше в очах віруючого завжди буде дрібним і позбавленим значущості.

Зайнятися повторенням очевидного мене змусила чергова законотворча ініціатива, якими багаті останні роки. В цьому випадку нам пропонується на законодавчому рівні встановити нове свято – День подяки.

З цієї новини ясним стає те, що автор ідеї бачить необхідним на державному рівні висловлювати подяку в найбільш абстрактному і розмитому розумінні: незрозуміло кому, незрозуміло за що й незрозуміло, чому саме цього дня.

Зрозуміло, що ця ініціатива викликана бажанням наслідувати Сполучені Штати, де саме таке свято відзначається щорічно.

Однак там, в американців, в основі Дня подяки лежить цілком конкретна ідея: предки нинішніх американців висловлювали подяку Богу за вражаючі результати праць і поневірянь, які вони понесли в процесі обживання Нового Світу. Втім, навіть при цьому всьому до теперішнього часу ідея Дня подяки видихнулася настільки, що сьогодні центром святкування є звичайна індичка, до поїдання якої все звелося.

Нам же пропонується почати з того, чим закінчили американці: про Бога ні слова, ні думки, натомість підкреслюється, що восени встигає врожай овочів і фруктів, за які, зокрема, слід дякувати невідомо кому.

І, звичайно ж, цей день має бути вихідним. Що в результаті ми отримуємо? Вихідний день під назвою «День подяки», а по суті чи то день смаженої гуски, чи то день «святого ледаря», чи «свято врожаю в палаці праці».

Ось чесно, сідав за ці роздуми і думав побурчати, мовляв, нашій державній традиції вже тисяча років, а ми ні, щоб своє берегти, то ще чуже копіюємо. Хоча цьому чужому від сили кілька сотень років. Однак у процесі мені стало зрозуміло, що навіть скопіювати у нас нормально не виходить.

Зрештою виходить, що в ідеї з Днем подяки немає нічого ні від віри (яка віра, якщо дякувати не Богу), ні від патріотизму (патріотизм – це любов до свого, а не зневага до нього заради чужого), ні від здорового глузду ( адже ми не нащадки колоністів у третьому поколінні, наші предки жили тут понад тисячу років тому).

А що є? Як на мене, бажання стати трохи більш схожими на американців (у чому б хорошому?) та плюс можливість зробити ще один законний вихідний.

Може воно й непогано, але чи потрібне?

Читайте також

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.

Зона – це світ померлого Бога

Недільна проповідь.

Чи має Церква виховувати народ: Відповідь митрополиту Феодосію

Митрополит Феодосій розповів про причини гоніння на нашу Церкву, зазначивши, що багато в чому ви самі винні. Що робити? Чи можливо змінити ту ситуацію, в якій зараз перебуває УПЦ?