Розкол чи автокефалія: що готує Собор РПЦ для УПЦ?

Що готують для УПЦ у Москві? Фото: СПЖ

19 липня 2023 року має відбутися Архієрейський Собор Руської Православної Церкви, який в офіційних повідомленнях називається «Архієрейською нарадою». Собор буде приурочений до святкування дня пам'яті преподобного Сергія Радонезького та пройде на території Свято-Троїцької Сергієвої Лаври. Які питання розглядатимуться на цій Нараді і чи матимуть вони якесь відношення до Української Православної Церкви?

Нарада 2015 року та Собор 2017 року

Перш ніж ми перейдемо до можливих сценаріїв рішень на Архієрейській нараді у Трійці-Сергієвій Лаврі, не зайвим буде згадати останні рішення єпископату РПЦ щодо України.

Так, на Архієрейській нараді Руської Православної Церкви, яка проходила ще у 2015 році, взяли участь 259 архієреїв із 342. Природно, що у своїх рішеннях нарада торкнулася війни в Україні та положення УПЦ. Тоді у своєму підсумковому документі єпископи РПЦ написали, що «молять Бога послати справедливий мир на землю України, зупинити на ній трагічне кровопролиття, убезпечити її від подальших скорбот, а тих, хто ненавидить один одного, – привести до покаяння та взаємного прощення».

Також учасники наради тоді вирішили, що «одностайно висловлюють підтримку Блаженнішому Митрополиту Київському та всієї України Онуфрію та єпископату Української Православної Церкви у їхніх працях щодо збереження церковної єдності та подолання розколів».

Третім пунктом у документі став заклик «до молитви про мир та надання посильної допомоги безневинно постраждалим внаслідок збройного конфлікту».

У четвертому пункті щодо України учасники наради закликали «всіх, від кого це залежить, негайно докласти зусиль для припинення кровопролиття, яке забирає людські життя».

Як бачимо, 8 років тому позиція Руської Церкви щодо України була бездоганною – підтримка УПЦ, молитва за справедливий мир та заклик до припинення вогню.

2017 року відбувся Архієрейський Собор РПЦ. Чи змінилася позиція Руської Церкви за ці два роки?

Ні. Як і на два роки раніше, Собор закликав «світову спільноту сприяти відновленню міцного і справедливого миру на землі України».

Собор також схвалив «зусилля Святішого Патріарха Московського та всієї Русі Кирила та Блаженнішого митрополита Київського та всієї України Онуфрія зі звільнення військовополонених».

Водночас Собор висловив подяку Митрополиту Онуфрію «за працю з відновлення суспільної єдності в країні» та «за миротворчі зусилля».

Але що найголовніше, «Собор вніс зміни до Статуту Руської Православної Церкви, наголосивши на особливому статусі Української Православної Церкви, керівний центр якої розташований у Києві».

Про цей «керівний центр у Києві» сьогодні чомусь забувають усі російські критики УПЦ.

Отже, на останніх двох Соборах, які відбулися вже в умовах воєнних дій на Сході України, було прийнято рішення, які стосувалися мирного вирішення конфлікту та наголошували на адміністративній незалежності нашої Церкви. Чи зміниться ця позиція зараз?

Хто в РПЦ «за» та «проти» УПЦ?

На даний момент усередині Руської Православної Церкви є щонайменше три партії, кожна з яких дотримується власного погляду на «українську проблему».

Перша партія – це «радикали», які дивляться на Українську Православну Церкву як на розкольників «де-факто». Найяскравішим представником цієї партії можна назвати митрополита Леоніда (Горбачова). Саме його висловлювання викликають найбільше здивування та неприйняття як серед єпископату УПЦ, так і серед простих вірян. Саме він обіцяв, що всіх єпископів, які підтримують рішення Собору УПЦ у Феофанії (а це майже всі), війська РФ проженуть із України. Представники «радикальної партії» медійно дуже активні, і саме їхня думка здається превалюючою у суспільному дискурсі. Але насправді вона далеко не превалює серед єпископатів РПЦ.

Друга партія – «автокефалісти». Дивно, але в Руській Церкві є чимало архієреїв, які дотримуються думки, що УПЦ потрібно дати автокефалію. Їхня логіка проста: Українська Православна Церква остаточно «втрачена» для РПЦ, і продовжувати триматися за неї і невигідно, і неповноцінно для статусу РПЦ у світовому Православ'ї. Є інформація, що саме до цієї партії належить і патріарх Кирил. Не знаємо, наскільки це правда, але кажуть, що патріарх був готовий надати автокефалію УПЦ ще у березні 2022 року. Тоді його відмовили, але від цієї думки він не відмовився. Про причини такої позиції – трохи нижче.

Третю партію назвемо «нейтральною». Її представники дотримуються думки, що жодних різких рухів робити не треба, що найкраща тактика – вичікування. Іншими словами, потрібно почекати того моменту, коли закінчиться війна, або коли буде зрозуміло, чим вона завершиться. Отоді й треба приймати якісь рішення. Зазначимо, що таких архієреїв у РПЦ – переважна більшість, і саме їхня позиція найімовірніше позначиться у підсумковому документі Архієрейської наради РПЦ.

Розкол чи… тріщина?

Наразі Руській Православній Церкві оголошувати про розкол УПЦ і незручно, і неправильно.

Незручно тому, що весь світ стежить за тим, що відбувається в церковному полі України: храми канонічної Церкви забирають із використанням неприкритого насильства, кілька архієреїв перебувають під домашнім арештом, митрополита Павла посадили в СІЗО, а ймовірність вигнання Церкви з Києво-Печерської лаври дуже велика. Заявляти про розкол УПЦ у цій ситуації – це, по-перше, «добити» її, а по-друге, вдарити по власному іміджу і статусу. Не кажучи вже про євангельську складову такої заяви.

Крім того, УПЦ, незважаючи на всі звинувачення, які звучать на її адресу, наразі канони не порушувала. Декларація про незалежність – це ще не оголошення автокефалії. Це лише констатація факту, з яким, нагадаємо, погоджується і Собор РПЦ 2017 року. Ні мироваріння, ні практика непоминання імені патріарха на богослужіннях не є порушенням канонів. Тож оголосити про розкол УПЦ можна лише в тому випадку, якщо є бажання:

• підіграти владі України у процесі знищення УПЦ;
• підштовхнути частину архієреїв та священників УПЦ в обійми Фанара;
• підштовхнути частину єпископату та духовенства УПЦ до «об'єднання» з ПЦУ, тим самим довівши правоту Фанара, який формально давав Україні Томос.

Зрозуміло, що все це вдарить по РПЦ так сильно, що вона на десятиліття зможе забути про якусь суттєву роль у світовому Православ'ї. Тому ми не знаємо, навіщо «радикальній партії» треба оголошувати про розкол УПЦ, але точно знаємо, що це не потрібно патріарху Кирилу та партії «нейтральних» архієреїв.

Тож архієреї РПЦ можуть говорити про тріщину, але не говоритимуть про розкол. Чи може бути варіант, що вони порушать питання про надання автокефалії УПЦ?

Томос для УПЦ

Гіпотетично рішення про дарування УПЦ автокефалії можливе. Навіть висловимо впевненість, що це питання точно обговорюватиметься на нараді. Як ми вже говорили, у РПЦ є достатня кількість архієреїв, які вважають, що настав час «відпустити» Українську Православну Церкву. Логіка такого рішення дуже проста, а його наслідки – вкрай вигідні для Руської Церкви. Судіть самі.

1. Дарування Томоса УПЦ дасть нашій Церкві такий аргумент, проти якого вже ніхто з чиновників, які організували гоніння, заперечити нічого не зможе. Якщо після Томосу продовжаться утиски УПЦ, то навіть найтупішому противнику нашої Церкви стане зрозуміло, що женуть її не за «зв'язки з Москвою», а за Христа.
2. Обдарування Томоса зніме напругу між УПЦ та РПЦ.
3. Патріарх Кирил увійде в історію не як людина, яка втратила Україну та УПЦ, а як предстоятель, який дарував церковну незалежність багатомільйонній Церкві.
4. Томос для УПЦ суттєво вдарить по планах фанаріотів в Україні. Адже якщо наша Церква отримає канонічну автокефалію, то Фанар, хоч і не погодиться з нею, не зможе говорити про неканонічний юрисдикційний статус духовенства УПЦ.
5. Томос для УПЦ послабить і так ненадійні позиції ПЦУ в Україні. Адже якщо до Думенка прості віряни йти не хочуть, незважаючи на божевільну медіапідтримку, то вони тим більше не підуть до нього, якщо в Україні з'явиться Українська Церква, бездоганна не лише канонічно, а й юрисдикційно.
6. Томос для УПЦ визнають кілька Помісних Православних Церков. Можна навіть здогадатися, хто буде серед тих, хто визнав. Але й ті, хто якийсь час відкрито не визнаватимуть, це робитимуть у богослужбово-євхаристійному відношенні. Тобто не відмовлятимуться від співслужіння з архієреями та духовенством УПЦ. Крім того, навіть у грецьких Церквах набереться кілька десятків архієреїв, які відстоюватимуть канонічний статус автокефалії УПЦ. Прикладом у цьому випадку може бути Сербська Церква, яка відпустила Церкву Північної Македонії.

Це історичне рішення, і хочеться вірити, що рано чи пізно воно буде ухвалено щодо УПЦ.

Але навряд воно відбудеться 19 липня. Швидше за все, патріарх Кирил спробує з'ясувати настрої єпископату (саме з цієї причини, думаємо, участь у нараді обов'язкова для всіх архієреїв, які проживають на території Росії; на попередній Нараді явка була «за бажанням») та спрогнозувати реакцію на те чи інше рішення.

Так само, думаємо, не буде жодних різких висловлювань і про «розкол» УПЦ. Можуть бути заклики до збереження канонічного ладу та попередження про небезпеку обраного шляху. Зрештою, як нам здається, візьме гору «вичікувальна» позиція «нейтральної партії». Що ж, зачекаємо й ми. Тим більше, що чекати залишилося недовго.

Читайте також