Фільм «Невидима сторона»: «Хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення...»

Постер фільму. Фото: kratkoebio.ru

Фільм «Невидима сторона» (The Blind Side), який здобув у 2009 р. «Оскар» за найкращу жіночу роль (Сандра Буллок), а також безліч інших нагород, є екранізацією книги Майкла Льюїса «Невидима сторона: Еволюція гри» (Blind Side: Evolution of a Game), а сама книга – опис життя відомого гравця в американський футбол Майкла Жерома Оера (Michael Jerome Oher).

Усе показане у фільмі – це реальні події. І, можливо, саме тому фільм став дуже успішним: за бюджету в 29 млн доларів він зібрав у прокаті понад 300 млн.

Майкл Жером Оер із прийомною родиною. Фото: kratkoebio.ru

Майкл був 12-ю дитиною у своєї матері Деніс, яка зловживала алкоголем і наркотиками. Його батько часто сидів у в'язниці. Майкл був не потрібен своїм батькам, мати практично не піклувалася про нього. Він змінив 11 різних шкіл і велику кількість прийомних сімей. Часто йому доводилося ночувати просто на вулиці. І бути йому таким самим занепалим, як і його батьки та друзі, якби не люди, які зустрілися на його життєвому шляху та які проявили до нього милосердя. В результаті Майкл здобув університетську освіту, став відомим гравцем в американський футбол і заробив мільйони доларів.

Фільм розпочинається з того, що до християнської школи Бріаркрест приїжджає машина, в якій сидить Майкл – величезний підліток із зайвою вагою та нерозвиненими навичками елементарної комунікації. До школи його привіз Тоні Гендерсон, автомеханік, у якого Майкл ночував останнім часом. Тоні вирішив показати Майкла шкільному тренеру з футболу, сподіваючись, що той умовить начальство школи взяти Майкла на безкоштовне навчання. Адже Майкл добре грає у футбол, як і в інші ігри з м'ячем. Надії Тоні виправдалися, і Майкла з труднощами та з величезним скепсисом щодо його здібностей до навчання все ж взяли до школи.

Майкл не знав, що таке навчання, він не міг виконувати елементарні завдання, не міг стежити за тим, що пояснює вчитель. Шкільні вчителі жаліли його, але майже всі вони вважали, що зі спробою зробити з Майкла просто нормального учня нічого не вийде. Майкл соромився своєї неграмотності та своїх злиднів і тому майже ні з ким не спілкувався. Крім того, йому й досі доводилося ночувати де доведеться, а ще в нього не було нормального одягу та взуття.

І ось, коли він увечері під дощем ішов невідомо куди, йому назустріч виїхала машина з родиною Туї: мама Лі Енн, тато Шон та їхні діти Ес Джей і Коллінз, які також навчалися в школі Бріаркрест.

Кадр з фільму

Запідозривши, що йому нема де ночувати, вони забирають Майкла до себе додому. І тут з перших же хвилин перебування Майкла у родині Туї виявляється досить типова ситуація.

Ініціатором турботи про Майкла виступає Лі Енн, а інші члени сім'ї з цим погоджуються, причому спочатку досить неохоче. Лягаючи в ліжко та обговорюючи в цей час свого незвичайного гостя, Шон промовляє фразу: «Адже це лише на одну ніч, правда?» І тут проявляється перша проблема в тих родинах, які зважилися всиновити дитину або взяти над нею опіку, – з таким рішенням мають бути згодні всі члени сім'ї. В іншому разі неминучі ревнощі, образи, докори як з боку чоловіка, так і з боку рідних дітей.

У фільмі всі приймають Майкла, діти не дорікають мамі, що вона почала приділяти увагу ще одній дитині, а Шон не ображається на Лі Енн за те, що вона не надто й радиться з ним під час прийняття рішень. В одному епізоді Лі Енн припускається серйозної помилки, яка в реальному житті могла б призвести до серйозного конфлікту між подружжям. Коли Майкл уже став фактично членом їхньої сім'ї, коли Лі Енн почала приділяти йому дуже багато уваги, намагаючись підтягнути його успішність та інше, між подружжям у спальні стався такий діалог:

– Ти виглядаєш щасливою.

– Так, я щаслива.

– Це якось пов'язано з Майклом?

Що тут мала сказати розумна жінка своєму чоловікові? Звичайно, вона мала б сказати щось на кшталт: «Це пов'язано з тобою, милий». Але Лі Енн каже зовсім інше:

– Це повністю пов'язано з Майклом.

Однак ми дещо забігли наперед. Після першої ночі, проведеної в будинку Туї, Майкл залишається на наступну, а потім ще й ще. Лі Енн купує йому одяг і взуття. В один із днів вона відвозить його до того неблагополучного району, де Майкл жив раніше, щоб він побачився з матір'ю та забрав свої речі. Але мати поїхала невідомо куди, а забирати йому, взагалі-то, нема чого.

Перебуваючи під враженням від бруду, злиднів і безперспективності цього неблагополучного району, Лі Енн розповідає про це під час зустрічі в дорогому ресторані своїм подругам, таким самим багатим та успішним, як і вона сама.

Кадр з фільму

Виявляється, що одна з подруг сама родом звідти, але вона з гордістю каже, що її наполеглива праця дала змогу їй переїхати до заможного району та забути своє бідне минуле. Дізнавшись, що Лі Енн побувала там, подруги припускають, що вона хоче відкрити благодійний фонд, і вважають це вельми успішною комерційною ідеєю.

– Гроші потечуть рікою, – каже одна з них.

В цьому проявляється весь цинізм благополучного багатого суспільства, яке не вірить у те, що милосердя може бути безкорисливим, що за кожною доброю справою стоїть вигода, і якщо її немає, то й добро робити безглуздо.

Одного разу Лі Енн із дітьми заходить до книжкового магазину і, коли вона купує щось для своєї роботи, знаходить усіх трьох у дитячому відділі за читанням книжок для наймолодшого віку. Ес Джей і Коллінз із задоволенням згадують, як мама читала їм ці книжки на ніч. Лі Енн запитує Майкла: «А тобі мама читала ці книжки?» І одразу ж розуміє, наскільки жорстоким було це запитання, адже Майклу ніхто ніколи не читав книжок.

Кадр з фільму

Того ж вечора вона намагається заповнити цю прогалину у вихованні Майкла і читає йому та Ес Джею дитячу книжку. Цей епізод просто кричить усім батькам: приділяйте дітям час, грайтеся з ними, читайте їм книжки на ніч. Якщо діти не отримають усього цього в ранньому віці, надолужити згаяне буде дуже важко. У кожному віці дитина має отримувати від батьків ту увагу й турботу, яка необхідна саме в цьому віці. Інакше вже у дорослому житті у людини, якій недодали любові й уваги, можуть бути дуже серйозні проблеми.

Згодом подружжя Туї оформляє опікунство над Майклом, і він стає не тільки фактично, а й юридично членом їхньої родини. Дуже великою проблемою залишається навчання. Для Майкла наймають репетиторку, яка багато займається з ним, і поступово ці зусилля приносять свої плоди. Коли під час прийому до школи Майкл проходив різні, зокрема й психологічні, тести, вони показали, що в нього дуже високий рівень почуття захисту. Тобто він мав вроджену необхідність захищати тих, хто йому дорогий.

Одного разу це проявляється в тому, що коли Майкл та Ес Джей потрапляють в аварію, Майкл тримає Ес Джея, не турбуючись при цьому про власну безпеку. Ця властивість допомагає Майклу і в грі у футбол. Американський футбол – це доволі жорстка гра, де треба проявляти силу, а Майкл за своєю натурою дуже добрий, і в нього не виходить жорстко блокувати суперника. Через це тренер починає сумніватися в тому, що Майкл колись зможе грати у футбол на серйозному рівні. Але в справу втручається Лі Енн. Вона каже Майклу, що він має уявити собі, що команда – це його родина, і він мусить захищати її.

Кадр з фільму

– Скажімо, це твій півзахисник, – каже вона Майклу, – ти прикриваєш його, дивишся на нього і думаєш, що це я. Як мене прикривав би, так прикрий і його, зрозумів?

Засвоївши цей урок, Майкл змінюється на полі, він стає класним гравцем на своїй позиції і допомагає команді здобувати перемоги. Його одразу помічають футбольні скаути, які вишукують для своїх університетських команд талановитих гравців у командах шкільних. На Майкла як з рогу достатку сиплються пропозиції з різних престижних університетів. Він хотів би грати за університет Теннесі, але Лі Енн і Шон схиляють його прийняти пропозицію з університету Міссісіпі, в якому навчалися й вони самі.

Зрештою Майкл приймає рішення вступити до Міссісіпського університету та грати за його команду «Ол Міс Ребелс». І тут із Майклом відбувається найсерйозніша спокуса. Це рішення викликає ціле розслідування в NCAA (Національній асоціації студентського спорту). Річ у тім, що прийомні батьки Майкла мали тісні зв'язки з Міссісіпським університетом, ймовірно, як опікуни або благодійники, і були зацікавлені в тому, щоб команда цього університету отримала перспективного гравця.

І ось якась дамочка з NCAA у бесіді з Майклом віч-на-віч заявляє йому, що його потрапляння до родини Туї та вся турбота про нього можуть бути зовсім не безкорисливі, що подружжя Туї робило це все для того, щоб отримати його в команду «Ол Міс Ребелс» і, можливо, щоб заробити на ньому.

Кадр з фільму

– Туї використовують тебе, – каже вона, – вони давно спланували здати тебе грати за Міссісіпі.

Це дуже жорстокий удар по почуттях Майкла, адже він вірив у те, що Туї прийняли його як сина, що він справді член їхньої родини, і тут таке розчарування! Втратити віру в добро – це дуже страшно! Майкл тікає з дому та йде до своїх приятелів із неблагополучного кварталу, де жив раніше. Вони його приймають як свого, і йому вже починає здаватися, що саме ця компанія і є його середовище, саме тут він свій, але тут один із них починає безсоромно ображати Коллінз та Лі Енн.

У цей момент Майкл розуміє, що попри все вони і є його родина, в ньому спрацьовує захисний інстинкт, і він кидається у бійку. Так він долає цю спокусу та повертається до родини Туї. Лі Енн і Шон пояснюють йому, що їхнє бажання, щоб він вступив до університету Міссісіпі, зовсім не означає, що саме для цього вони його прийняли у свою родину. Вони пояснюють йому, що люблять його та не перешкоджатимуть, якщо він обере інший університет.

Майкл, тепер вже не під впливом Туї, а за своїм власним вибором іде вчитися до Міссісіпі.

Кадр з фільму

Він стає чемпіоном та найкращим учнем університету, потім – професійним гравцем в американський футбол. Нічого цього не було б, якби Шон і Лі Енн не взяли участі в його долі. На жаль, у світі дуже багато дітей, позбавлених батьківської любові та турботи. Як правило, вони виростають озлобленими на весь світ, вважають себе вправі силою взяти від світу те, що вони недоотримали в дитинстві.

Пам'ятається, як багато років тому в інтерв'ю директорка одного дитячого будинку вимовила таку фразу: «Мій дитбудинок працює стовідсотково на в'язницю». Страшні слова!

Нехай не кожна дитина стане відомим спортсменом, успішним бізнесменом, великим науковцем, але кожна має право на сім'ю, батьківську любов і турботу. І величезна подяка тим, хто знайшов у собі сили подарувати все це покинутій дитині.

«Ісус же дитину покликав і поставив її серед них та й сказав: поправді кажу вам, коли не навернетесь і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне, отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім, і хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене» (Мт 18:2-5).

Читайте також