Всі святі були біженцями та вигнанцями на землі

Біженці. Фото: aussiedlerbote.de

Десятки мільйонів людей по всьому світу щороку змушені тікати від людської злості та ненависті. Світ, що забув про Бога, поділився на катів, жертв і на тих, хто спостерігає за всім, що відбувається.

Моя сім'я опинилася серед жертв сьогоднішньої війни. Мама, рідна сестра з трьома дітьми змушені були тікати до Польщі, бо оселі в Гуляйполі, де вони мешкали, перетворилися на руїни. І не тільки будинки, а й усе, що було дорого нашому серцю, де минули наші дитячі та юні роки, де жили наші батьки, діди й прадіди – все вбила війна.

Різне християнство

Яким же різним є християнство, я побачив на прикладі життя своєї сім'ї. На сайті СПЖ я не раз читав інформацію про те, як за допомогою болгарки, насильства та погроз іноді регулюються міжконфесійні майнові суперечки. Люди, які номінально декларують себе християнами, реально роблять так, як могли б чинити хіба що тільки сатаністи. Але є й інші приклади, щоправда, це вже в іншій країні.

Моя сестра з дітьми та мамою, як біженці, оселилися в Польщі, в пансіонаті Банковий у селищі Окунінка. Господар пансіонату – глибоко віруючий католик, його звуть Андрій. Здавалося б, яке йому діло до Великодня? Проте, знаючи, що в його готелі перебувають біженці з православної України, він за своєю особистою ініціативою дав розпорядження пекарям, і вони спекли цього дня для всіх українців, які проживають у них, паски. Потім запросив польського православного священника для святкового молебню та освячення пасок.

Для біженців у їдальні накрили столи з приготованими святковими салатами та іншими смаколиками. Усі витрати взяв на себе господар пансіонату. Такий приклад не поодинокий.

Сестра, живучи в Польщі, була свідком того, як у місцях, де мешкало багато наших біженців і де не було православного храму, католицькі священники давали можливість у своїх храмах у великі свята служити православним. (Я хочу нагадати, що 18 березня 2014 року Архієрейський Собор Польської Православної Церкви скасував соборне рішення від 12 квітня 1924 року про запровадження в Церкві «нового стилю» та ухвалив повернутися до «старого», тобто до юліанського календаря).

Одне на всіх

Але зараз йдеться про інше. Усі християни читають одне й теж Євангеліє, слідують у своєму житті однаковим моральним правилам. Питання в чому, чому ж вони так по-різному поводяться? Адже Польща – це не якесь далеке зарубіжжя, вона поряд з Україною. Чому ж у нашій країні одні православні забирають у інших храми із застосуванням грубої сили? Якщо якійсь групі людей потрібен храм, будь ласка, збудуйте його та йдіть туди. Навіщо ж забирати те, що не ваше? Чи ви думаєте, що у викраденому храмі вас буде слухати Бог?

Звичайно ж, це питання риторичне. Якими б ідеологічними, політичними, національними «правдами» не керувалася людина у своєму житті, Істина завжди була, є і буде одна. І її Ім'я – Любов.

Якщо людина у своєму житті приносить біль, страждання, муки, сіє навколо себе зло та ненависть, то чим би вона не прикривалася, батько в неї один – диявол.

Той, хто вибрав як посібник з життя Євангеліє, виноситиме зі скарбу свого серця любов, милосердя, співчуття, прощення, інакше бути не може. Я впевнений, що Бог не буде запитувати нас про те, яку ми сповідували ідеологію, до якої партії належали, які національні інтереси захищали. Він запитає у нас тільки про одне – чи жив ти на землі у любові, і що доброго ти зробив у своєму житті? Саме про це нам розповідає Притча про Страшний суд.

Дивлячись на все те, що відбувається зараз у світі, ловлю себе на думці про те, що всі ми на землі біженці та мандрівники. З одного боку, мене, як і будь-яку людину, лякає смерть. Але з іншого, дивлячись на все те безумство, яке твориться навколо, я розумію – якби людина жила вічно на землі, то наш світ уже давним-давно перетворився б на пекло в пекельному ступені. Що б не траплялося з нами на землі – це все тимчасово, а ось Царство Боже чи пекельні муки – це вже назавжди. Марне покаяння, жаль про те, що не використав єдиний шанс, даний тобі від Бога, щоб зійти на Небо, – це також вічна мука.

Мільйони жителів моєї Батьківщини тепер стали мандрівниками і блукають на землі не в переносному, а у прямому значенні цього слова. Сотні тисяч втратили будинки, десятки тисяч – життя. Що нам робити тепер, коли ми нікому не потрібні? Залишається одне – донести свій хрест до кінця. А для цього треба мати віру Авраама і жити, покладаючись у всьому на Божу волю, озброїтися глибоким смиренням, віддати свою долю в руки Небесного Отця, не залишивши для себе нічого.

Звичайно, таке смирення – це дар Божий, який посилається людині після багатьох скорбот і страждань. Душа, яка струсила з себе порох і пилюку цього світу, відразу ж починає бачити тихе світло Слави Божої.

Зовнішній бік християнства може давати тільки якусь втіху, не більше, але до спасіння він не має жодного відношення. Ті, хто спасаються, обирають внутрішнє християнство, недоступне для світу, і слідують за Христом, віддаючи Йому все своє серце.

Спасіння – це внутрішнє уподібнення Спасителю, яке відбувається глибоко всередині і здобувається в дусі. Нова людина народжується в новому серці, оновленому в благодаті Божій. З нього течуть ріки Живої води.

Той, хто напився з цього джерела, хто скуштував насолоду Раю, що перебуває всередині нас, розуміє іншого, такого ж як він, без слів. Там уже немає ні юдея, ні елліна, там усі єдині у Христі, всі вони говорять мовою любові. Живучи в пеклі земного життя, їхні душі перебувають у раю, тому що вони ні про що не турбуються, віддавши всі свої турботи в Божі руки.

Ті, хто роблять один крок вперед до Христа і два кроки назад до пекельної прірви – порівнюють, зіставляють прочитане у святих, слідують за своїм гріховним розумом, намагаються мертвим безблагодатним серцем вирішувати свої життєві проблеми за допомогою духовних книжок, змішуючи все в одну купу, в якій заплутуються самі та заплутують інших.

Але благодатна свідомість вільна від усіх розумових, душевних та тілесних турбот. Для цього і розум, і душа, і тіло повинні пройти необхідну обробку в Церкві: розум очищається від гріховних помислів молитвою, душа упокорюється покаянням і відсіканням поганих пристрастей, тіло приборкується поклонами і постами. Всю гидоту і розумову, і душевну, і тілесну необхідно залишити за порогом Церкви, за порогом свого оновленого духу, а не тягнути все це за собою, не бажаючи розлучитися зі своєю старою гріховною людиною, яка живе в тілесному серці, з якого стирчать роги і копита лукавого.

Мета життя не в тому, щоб придбати суму добрих справ або задобрити Бога доброю поведінкою. Людина покликана стати духоносною і «вклонятися Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців» (Ін. 4:23).

Кожен з нас повинен за все своє життя збудувати лише один храм. Але не на землі з цегли та цементу, а у власному дусі, що живе в Істині.

Наша уява забирає нас у порожній і різнокольоровий світ, який схожий на мильну бульбашку. Дім Культури, куди я ходив у гурток юних фотографів; школа, де минули мої десять прекрасних років; бібліотека, де працювала моя мама; лікарня, на будівництві якої я підробляв у літні канікули; храм, де я воцерковлявся і вінчався – все це зараз стало щебенем, розбитим снарядами та ракетами. Навіть цвинтар, де лежить прах мого батька, дідусів і бабусь, розорений воронками смерті. Те саме рано чи пізно буде з усім, що нам так дорого і що ми любимо. І тіло, яке ми так бережемо і за яке так непокоїмося, теж стане їжею для хробаків. За що нам триматися у цьому світі?

Святі біженці

Усі святі, яких ми бачимо зображеними на іконах у храмах, були біженцями. Світ ловив їх, але не спіймав. Він не зміг цього зробити, бо не було за що вхопитися. Відірвавшись від свого егоїзму, святі безперешкодно увійшли в вушко голки премудрості Царства Божого. Ось що означає: залишити все, щоби все придбати. «У спорідненості з мудрістю – безсмертя» (Прем. Сол. 8:17).

Справжній втікач від світу допомагає всім без різниці, він готовий до будь-яких обмов, образ, наклепів, ганьби, не засмучуючись через них. Він усім прощає, за всіх молиться і залишається вільним від будь-яких уподобань.

Багато хто скаржиться на те, що на початку їхнього входження в церковне життя вони відчували велику благодать, яка згодом ніби випарувалася кудись, а замість неї в душу прийшло охолодження і навіть деяка байдужість. Подібно до того, як розмагнічена стрілка компаса не буде вказувати потрібний напрямок, так душа, яка не виростила в собі справжнє невигадане і глибоко усвідомлене прагнення спасіння, втрачає всі орієнтири і навіть те, що мала. У сухому залишку залишається лише акторство, фарисейство, обрядовірство, зовнішнє християнство без користі та результату.

Так само як людина – це не одяг, який вона носить, так само наш розум та почуття – це не наша особистість. Думки і бажання у людини змінюються набагато частіше, ніж одяг. Не змінюється лише наша справжня внутрішня сутність, яку треба знайти, наше духовне серце, наша свідомість, чиста, неймовірно прекрасна, незмінно блаженна, бо сповнена блаженством вічності, насолодою Христа. «Коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде» (Ін. 10:9).

Читайте також